Очі Макса розширилися від жаху.

А обірвана жінка, яка скоріше нагадувала труп, продовжувала з середини проходу:

— Повідай їй таємницю, яку я не змогла відкрити. Саме ти це повинен зробити. Скажи їй!

Збентежена Пенні стояла, переводячи погляд зі старої, що кидала обвинувачення, на людину, яка мала ось-ось стати її чоловіком.

Певна річ, то була Баба, яка дісталася до Нью-Йорку з Непалу. Стара розліпила губи та продовжувала:

— Зізнайся їй, чому ти присвятив своє життя задоволенню жінок!

Макс здійняв пульт так, щоб усі бачили.

— Ще один крок, стара, — й смерть мільярда жінок буде на твоїй совісті!

Баба зупинилася.

Тут втрутилася Пенні.

— Бабо, — сміливо вигукнула Пенні. — Мені відомо, задля чого Максвелл поцупив таємниці чуттєвості наших пращурів. Я знаю, що він присвятив своє життя тому, щоб дістатися до найліпших піхв світу!

Присутні жінки продовжували непритомніти в своїх мріях, що пробуджували задоволення. Присутні чоловіки, здавалося, були приємно здивовані неочікуваним втручанням у доволі нудну весільну церемонію. Якщо вони й помітили, що жінки поряд збудилися, то старанно не звертали на це уваги. Ці чоловіки переважно були брехливі донжуани та ділки чорного ринку, які задля власної вигоди користувалися ефектом «Чарівної ти».

Коли палець Макса завис над кнопкою світового вбивства, Пенні сповістила:

— Мені відомо про дослідження в галузі клонування. Мені відомо, що Макс імплантував клоновані власні ембріони в кожну, хто користувався продукцією «Чарівної ти», а невдовзі він натисне на спусковий гачок, щоб вони почали визрівати. — До неї була прикута увага всього світу, коли вона кричала: — Нанороботи, що дарують задоволення й спричиняють біль Максовим рабиням, ті самі нанороботи пригнічуватимуть імунну функцію організму, який в іншому разі міг би відторгнути чужорідні плоди. Армія мікроскопічних роботів захищатиме ці ембріони, а потім сотні мільйонів жінок дітородного віку народять точні копії Корнеліуса Лінуса Максвелла.

Наприкінці Пенні майже волала. Несамовито розмахуючи весільним букетом. Коли замовкла, натовп гостей недовірливо дивився на дівчину. Пенні стояла в своїй об’ємній сукні з воланами, очікуючи проявлення Максового обурення. Вона була готова до того, що Макс почне катувати її кількома натисканнями на клавіші. Нічого з цього не трапилося.

Баба повернула на неї свої більмасті очі. Стара глузливо нахилила голову та спитала:

— Про що ти говориш, люба? Річ взагалі не про це.

Хтось із присутніх під склепінням церкви захихикав.

— Ще одне слово, — погрожував Макс, — і я викличу такі страждання, що ви, люди, навіть не уявляєте!

Баба, незважаючи на його погрози, продовжувала:

— Сукня, яка на тобі, Пенні Гарриґан, — то була її сукня двадцять п’ять років тому. Це весільна сукня давно померлої дружини Макса, вона вдягала її, коли була твоєю ровесницею! — Її слова відлунювали в усьому величезному кам’яному соборі. — Спитай свого нареченого, чому її сукня ідеально тобі підійшла!

Сукня насправді підійшла бездоганно. Тільки-но Пенні приміряла її — сукня, здавалося, була як на неї шита.

Перш ніж у неї з’явився час поміркувати над цим, Макс натиснув на кнопки пульта. Невидимий супутник змінив сигнал, і Пенні відчула, як її пронизав пекучий біль. Усі присутні на весіллі жінки також закричали та рухнули на холодну підлогу. Лише Баба продовжувала стояти, зухвало дивлячись в очі розлюченого Макса.

— Скажи дівчині, — шипіла вона. — Вона повинна знати, яка доля на неї чекає.

— Ніколи, — відповів Макс.

Пенні помітила, що Баба крадькома скоротила дистанцію між собою та Максвеллом. Два суперники кружляли один навколо одного — вдягнений у смокінг денді та кістлява стара. Максвелл сховав пульт у внутрішню кишеню свого смокінгу та погрозливо здійняв обидві вільні руки, готовий кинутися на стару, тільки-но вона відкриє рота.

Єпископ, що стояв над Пенні, шалено почервонів, коли вона почала звиватися біля його ніг, корчитися в агонії та чуттєвому задоволенні, немов божевільна, а з рота лилося якесь гортанне ниття.

— Пенні, крихітко, — закричала Баба, — ти повинна відбивати його злу енергію. Ви з Максом зустрілися не випадково. Лише ти маєш силу його здолати!

Тільки-но ці слова зірвалися з її губ, як Макс кинувся на Сивобороду Бабу, обхопив її висохлу шию зі словами:

— Помри, зла відьма!

Навіть пори те, що Баба задихалася, вона продовжувала кричати:

— Подивись! Почитай у його блокнотах записи, датовані дев’ятьма місяцями до твого народження, Пенні! — Її голос тепер нагадував спотворений шепіт. — Прочитай та сама побачиш, кого він звабив…

Пенні обернулася в своїй пишній весільній сукні. Вона відчувала, як нанороботи пересуваються її венами. Їй хотілося перерізати артерію й очистити кров. Ці роботи ніколи не дадуть їй спокою. Вона ніколи їх не позбавиться. Маленькі Максові стражі живі й завдають їй болю зсередини.

Її шия розторощилася в руках Макса, Баба помирала. Після двох століть навчання паломників сексуальних задоволень тендітна жінка-йог згасала від рук свого найкращого учня. Навіть коли його руки перетисли їй горлянку, вона проквакала:

— Дитинко, ти маєш зрикошетити його енергію. Пропусти її крізь себе, а потім поверни назад зі ще більшою силою! — прошепотіла вона. — Жодне дзеркало не опалять промені навіть найяскравішого сонця.

Щоб звільнитися від штучного задоволення, Пенні сконцентрувалася на своїй дружній родині та простій лютеранській вірі. Вона пишалася справжньою дружбою, яка зав’язалася між нею та Монік. Розум Пенні намагався охопити все те, що вона любить у цьому світі. Вершкове морозиво з крихтою. Рона Говарда. Ричарда Томпсона. Після старанної медитації свідомість Пенні почала відхиляти сигнали від Максового пульта. Юрми нанороботів врешті-решт сочилися вниз і концентрувалися в її тазі.

Тієї ж миті церкву сповнив пронизливий свист. Спершу ледь чутний, звук потроху набирав міць. Свист перетворився на сирену, голосну, як попередження про повітряний наліт. Цю сирену посилювали мегафони, і так голосно вона лунала, що мозок кожного присутнього, здавалося, от-от лусне. Гості, єпископ, усі присутні в соборі затиснули вуха руками, зіщулилися від болю.

Джерелом цього звуку була Пенні. Приглушений лише спідницями та кринолінами, трубний звук вивергався поміж її ніг. А потім відлуння відлітало від цегляних стін. Вітражі на вікнах задзвеніли. Як труби повалили міцні стіни Єрихона, невеличкі тріщини з’явилися між камінням собору. Посипався вапняний пил. Потім звук переріс у грім — і вибухнув з-під атласу та нижніх спідниць. Усі перлини та блискітки розлетілися, мов шрапнель. Клаптики мережива кружляли, мов біле конфетті, оголюючи місце, де зібралася сила нареченої.

Пенні зосередилася на любові, що вона відчувала до великої Баби, — і краї її піхви спалахнули назовні, й вирвався величезний шум. Гримнула звукова гармата. Вибух задмухнув свічки у святилищі.

Зненацька розірвалося велетенське кругле вікно. Не назовні. Вікно вибухнуло всередину, на весільну церемонію хлинула злива гострих мов лезо осколків червоного, блакитного та зеленого скла — його розбив якийсь предмет, що немов ракета прилетів з боку стадіону «Янкі».

Мов блискавка, наче вогняна куля, розплавлена палаюча маса з латексу та батарейок пролетіла через всю величезну залу. Ця смертельна ракета, ніби випущена з дробовика, вразила Макса прямісінько у внутрішній шов штанів його дизайнерського костюма. Ця пекуча гаряча міна з палаючих продуктів інтимного догляду розірвалася у череслах нареченого — він зігнувся навпіл та завалився на спину.

Чаклунка-довгожителька була мертва.

Максвелла смертельно поранено зброєю з його арсеналу космічних винаходів задля задоволення — жертвенним фалосом, який вилетів з вогнища, що запалили «Хранителі обіцянок»! Кров невпинно струмувала із розірваної промежини його штанів. Пенні не потрібно було навіть придивлятися, щоб помітити: його геніталії знищені. На кшталт героя однієї з книжок Ернеста Гемінґвея, яку вона мала прочитати в старших класах, його приватні принади розірвало на шматки вибухом. Сивоборода Баба померла, а тепер помирав Макс.