Один чувак все пообіддя простирчав у самих трусняках біля фуршетного стола, злизуючи оранжевий пилок із картопляних чипсів зі смаком барбекю. Поруч із ним інший чувак загрібав чіпсом цибулевий соус і злизував його звідти. З одного й того ж розліз-лого чипса, за кожним разом. Мужики знають тисячі способів помітити свою територію.

Що ж до фуршету, то це два складані столи, завалені розкритими пакетиками з дешевими кукурудзяними чипсами та бляшанками з шипучкою. Чуваків викликають відробити епізод, ренґлер[1] оголошує їхні номери, і ці акторчики сунуть скінчити перед камерою, на ходу дожовуючи набитим ротом карамельний поп-корн, — їхні пальці печуть від солі з часником, липнуть від кленової глазурі.

Ці одноразові типчики, вони тут тільки для того, щоб довести, що вони були на світі. Ми, ветерани, прийшли сюди потерти між собою та зробити Кессі послугу. Допомогти їй ще одним членом на її шляху до світового рекорду. Бути свідками історії.

На шведському столі пластикові судочки з презервативами стоять поруч із такими ж судочками з печивом. З кумедними цукерочками. З арахісом, обсмаженим у меду. На підлозі валяються обгортки від презервативів і цукерок, відкриті за допомогою зубів. Руки, що загрібають М&М’си, так само пірнають у ширіньки чи за гумки трусів, щоб потріпати напівнапружений болт. Пальці, розмальовані цукерками. Ерекції, присмачені приправою «ранчо».

Арахісовий віддих. Імбирний віддих. Віддих із ароматом чіпсів «барбекю» віє Кессі в обличчя.

Наркуші розчісують руки до червоного. Незаймані старшокласники мріють утратити цноту перед камерою. Ось цей хлопака, містер 72, явно наміряється увійти в чоловічий світ та в історію — в одному й тому ж кадрі.

Хирляки лишають на собі футболки — футболки, старші за декого з присутніх, випущені під прем'єру «Сексу з містом» — бозна-коли. Футболки фан-клубу з тих далеких часів, коли Кессі грала в «Обріях бажання». Футболки, старші за містера 72, накатані ще до його народження.

Галасливі чуваки триндять по мобільних, обговорюють фондові опціони та можливі паї в той самий час, як пощипують та посмикують свою шкірку. Усі ці актори, на їхніх біцепсах ренґлер маркером намалювала номери від одного до шестисот. Їхні зачіски — пам’ятники гелю та довготерпінню. Засмага і хмари одеколону.

У кімнаті повно складаних металевих стільців. Еротичні журнали із зачитаними куточками — так, для настрою.

Ренґлер — якась кралечка, Шейла: з планшеткою в руках вона кличе номер 16, номер 31 і номер 211 підійматися за нею сходами до знімального майданчика.

Чуваки в тенісних туфлях. У мокасинах. У шкіряних туфлях зі шнурками та темно-синіх шкарпетках до литки, на отих старомодних підв’язках. У пляжних капцях, усе ще засипаних піском, який рипить за кожним кроком.

Як у тому старому жарті: щоби змусити кралю знятися в порнусі, треба запропонувати їй мільйон доларів. Щоб змусити до цього мужика, треба йому просто запропонувати… Насправді, це не зовсім жарт. Це не просто для сміху.

Певно, всі ці нікчеми, окрім нас, зубрів індустрії, побачили ту рекламу, яку вміщали на задній обкладинці «Едалт відео ньюз»[2]. Відкритий кастинг. Гарний сторчак та довідка від лікаря, що ти чистенький, — оце й уся співбесіда. Ну так, і ще ніхто тут не знімає чайлд-порно, тож будь ласкавий мати вісімнадцять.

Голені накачані цицьки та вищипані воском лобки стоять в одній шерензі зі збірною даунів із софтболу.

Азіати, чорні, латиноси. Чувак в інвалідному візку. Щось особливе для будь-якого сегменту ринка.

Малий, чувак номер 72, він тримає букет білих троянд, що вже починають скручуватися, хилитися, пелюстки прив’яли і вже потроху темніють. Малий стоїть, виставивши одну руку, — на тильній стороні синьою кульковою ручкою написані слова. Дивлячись на них, малий каже: «Мені нічого не треба, але я завжди любив тебе…»

Інші чуваки тягаються з коробочками, аж пухнастими від бантиків та повислих звідусіль стрічечок, з коробочками, достатньо маленькими для того, щоб уміститися в долоні, майже сховатися між пальцями.

Старі кадри вдягнені в атласні купальні халати, в боксерські халати, підперезані кушаками, доки чекають свого виклику. Професійні жеребці. Половина з них навіть зустрічалася з Кессі, заводила мову про шлюб, про те, щоб стати Лантами[3], стати Дезі та Люсі[4] індустрії для дорослих.

На цих зйомках не було жодного актора, який не любив би Кессі Райт і не хотів би допомогти їй увійти в історію.

Інші чуваки ніколи не трахали нічого, крім власної руки, і то виключно в супроводі фільмів Кессі Райт. Для них це типу-подружня-вірність. Шлюб. Ці чуваки, вони мняцкають у руках свої маленькі подаруночки, для них сьогодні типу-перша-шлюбна-ніч. Консумація.

Сьогодні її остання роль. Антонім до першого рейсу. Там, нагорі, для кожного після чувака номер 55 Кессі Райт скидатиметься на вирву від снаряда, змащену вазеліном. З плоті й крові, але начеб щось рвонуло у неї всередині…

Подивитися на нас, так і не скажеш, що ми творимо історію. Рекорд, що покінчить із рекордами.

Ренґлер обходить нас, гукаючи: «Джентльмени!» Ця кралечка Шейла поправляє на носі свої окуляри й каже: «Коли я кличу вас, ви маєте бути цілком готові вийти на камеру».

Вона має на увазі повну ерекцію. Готовність вскочити в гандон.

Найбільше сьогоднішній день нагадує підтирання ззаду наперед. Ти сидиш на товчку. Не думаючи, розмащуєш гівно по зморшкуватій шкірі твоїх відвислих яєчок. Чим ретельніше ти намагаєшся відтерти все начисто, тим сильніше розтягається шкіра і загиджуєшся все гірше. Тонкий шар лайна розповзається між твоїм волоссям, повзе вниз по стегнах. От як, по секрету кажучи, відчувається такий день, як сьогодні.

Шість сотень чуваків. Одна порнокоролева. Світовий рекорд усіх часів. Обов’язкова річ для колекції всякого поважного збирача еротичних штучок.

Якби тільки один із нас не намірився свідомо зробити з нього снаф[5].

Це був тупий план — притягнути троянди. Навіть не знаю. Щойно ти переступает поріг, як вони дають тобі брунатний паперовий пакет, як у супермаркеті, з номером на ньому, з якимось номером від одного до шестисот. Вони тобі: «Клади сюди свій одяг, малий». І дають тобі дерев’яну прищіпку з тим самим номером, намальованим чорною ручкою. Вони кажуть: «Прищепи її до трусів. І не загуби, а то не отримаєш свої манатки назад». Дівчина-організатор, вона носить секундомір на шнурку — він висить на грудях там, де має бути серце.

На стіні позаду столу, біля якого ти роздягаєшся, в них приклеєне оголошення, написане тією ж чорною ручкою, на брунатному папері, в ньому говориться, що кінокомпанія не несе відповідальності за цінні речі.

Інше оголошення повідомляє: «Користуватися масками заборонено».

У деякі пакети чоловіки складають свої туфлі, засунувши в кожен згорнуту шкарпетку. Їхній пасок туго скручений та вмощений в одну туфлю. Штані складені стрілочка до стрілочки та покладені на туфлі згори. Вони затискають свої сорочки під підборіддям, складаючи один до одного рукави, згортаючи комір та поли так, щоб лишити якнайменше зморшок. Їхні майки також складені. Краватка скручена та схована в кишеню піджака. Хлопці з гарним одягом.

Інші хлопаки стягають свої джинси чи спортивки жужмом, навиворіт. Свої футболки й балахони. Вони стягають свою спітнілу білизну та запихають усе це в пакети, а згори кидають свої смердючі теніски.