Присягаюся, чувак дивиться прямо на мене, коли каже оце про «руїну», але може, то він просто так на мене дивиться. Я кажу, що знаю значно гіршу річ, яка може статися. Чувак може зніматися кілька сезонів у хітовому телесеріалі, тоді втратити свою роль через якийсь брудненький секс-скандал, а тоді з'ясувати, що він так сильно асоціюється у всіх із тим серіалом — може, з образом якогось тупуватого приватного детектива, — що ніколи вже не отримає гідної ролі до кінця своєї кар’єри. Я кажу, оце було б справжньою трагедією.

І я кажу чуваку номер 137, що раптом він захоче прикрити свою лисину, в мене в сумці є лак, який, можливо, допоможе. Указую великим пальцем на нозі — я завжди вдягаю шльопки на зйомку. Так от, великим пальцем ноги я вказую на доріжку волосся, яка лишається за ним. Трояндові пелюстки, чи бронзер, чи волосся — усі ми лишаємо за собою сліди.

Дивлячись на своє волосся на бетоні, тоді на мене, тоді на Шейлу, що дивиться в планшетку на іншому боці кімнати, чувак номер 137 кричить: «Хутко-хутко!» Він кричить: «Не хочеш трохи поквапитися, дорогенька?»

Я питаю його: може, йому треба кудись у краще місце? Може, на якесь прослуховування? Тільки не я, кажу я йому. Я можу зачекати. Я кажу, завдяки тому, що ми тут робимо, для жінки в тій кімнаті, якась дитина, якої вона ніколи не бачила, зможе не працювати більше жодного дня. Сьогодні все так поставлено, що я маю бути містером Останнім.

Дивлячись на малого номер 72, чувак каже: «Можна тільки гадати, скільки дітей було зачато чоловіками, які роблять такі фільми». Дивлячись на мене, чувак номер 137 каже: «Якщо ми всі й справді лишаємо свої сліди».

Такого ніколи не ставалося, кажу я.

І чувак номер 137 каже: «Милий кулон». Він тягнеться рукою до підвіски Кессі, до маленького золотого сердечка між моїми сосками, вимащеного кров’ю, його нігті сяють, відполіровані до блиску та вкриті прозорим лаком.

Я кажу цим хлопцям: «Діти порно». Потрясаючи трояндами перед чуваком номер 137 та Бренчем Бакарді, я кажу: «Вони існують». Пелюстки розлітаються навсібіч, а я кажу: «Існують діти, зачаті під час дорослих фільмів. Тобто, я маю на увазі, під час виготовлення дорослих фільмів».

Містер Бакарді хитає головою та каже: «Міська легенда».

Номер 137 каже: «Гріхи любові».

«Це трохи занадто, — каже містер Бакарді, — називати будь-що, зачате на зйомках групового анального відео, гріхом любові».

І я кажу їм, що це не смішно.

Номер 137 каже: «Ні, чекайте». Він каже: «Подейкували, що на зйомках “Мінетів округу Медисон” було зачато дитину».

Містер Бакарді заперечує: «Ні». Хитаючи головою, каже: «Вона перервала вагітність».

І номер 137 каже: «Ось що в індустрії називають “купюрами”».

Я кажу їм, що це справді не смішно. Мої руки трясуться так сильно, що пелюстки вже нападали горою біля ніг.

І Бренч Бакарді питає мене: «Ну і хто ж тоді? Ти можеш назвати хоч одного актора, хто має дитину від порно?»

Я показую вгору на монітор, де Кессі Райт із рисовим борошном на обличчі та підведеними чорною тушшю очима гейші грає милу сором’язливу героїню американсько-японського походження в «Засніжених херах». Кессі Райт, кажу я їм. У неї була дитина.

Її рідня живе в Монтані, кажу я, де її мама все ще працює в шкільному окрузі, а тато працює в хімчистці. Двадцять років тому, кажуть вони, Кессі приїхала додому і сказала їм, що завагітніла. Кессі не скидалася на вагітну. Вона вибілила волосся та схудла трохи не наполовину. Вона сиділа за кермом густо-чорного «Камаро», такого нового, що на ньому й досі були дилерські номери. Їхня дівчинка сказала їм, що вона щойно знялася в своєму першому шедеврі, «Першій світовій повії», та намагалася щось пояснити про «внутрішній поп-шот». Що інколи це погано закінчується. Кессі сказала, що в неї була затримка на три тижні, а тоді смужечки на тесті показали позитивний результат. Вона просила залишитися з ними, поки не народить дитину, та вони сказали ні. «Світова повія» перетворила Кессі на тимчасову зірку, а її рідне містечко було надто мале, щоб ніхто не впізнав їхню блудну доньку.

Потайки мама посилала їй гроші щотижня. І тато теж. На адресу, сюди, до міста. Але вони ніколи не бачили дитини.

Номер 137 та Бренч Бакарді просто дивляться на мене. Номер 137 тримає та пестить свого набивного собачку. Містер Бакарді термосить золотий кулон на своїй шиї, катаючи його між указівним та великим пальцями.

«Батьки, — каже містер Бакарді, — завжди затрахують тебе, щоразу».

Це не жарт, кажу я. Діти порно, вони більше ніж просто побічний продукт секс-індустрії. Залишкові м’ясні телята дорослого кіно. Побічний ефект, типу нового штама герпесу або гепатиту.

Номер 137 підіймає руку та дриґає пальцями в повітрі, поки я не замовкаю.

«Зачекай, — каже він. — У мене питання: що таке внутрішній поп-шот?»

Я ненадовго вирячуюсь на нього.

Містер Бакарді каже: «Я можу пояснити».

Я киваю йому, передаючи слово.

Бренч Бакарді підводить очі та прочищує горло. Голосом, таким рівним та невиразним, ніби читає з книжки, він каже: «Актор кінчає всередині акторки, без кондома. Після того як він витягає, акторка напружує м’язи тазового дна з достатньою силою, щоби вичавити еякулят крізь отвір вагіни».

Номер 137 полотніє на лиці. Блідий, з розчахнутими очима, він каже: «Навряд чи це найкращий спосіб контролю за народжуваністю…»

Я вважаю достоту так само.

Але ж, каже містер Бакарді, ти не можеш користуватися кондомом і сподіватися, що твій продукт продаватиметься в Європі. Його голова все ще відкинута назад, він дивиться «Засніжені хери», де Кессі Райт конвоюють на вістрі багнета й відправляють до американсько-японського табору для інтернованих. Так само мацаючи кулон, містер Бакарді каже: «Вона була така гарненька».

На мою думку, ці діти не жарт. І не міська легенда.

Трояндові пелюстки знову прискають на підлогу.

Бренч Бакарді питає: «То ти можеш назвати хоч одного?»

На моніторах вишите шовкове кімоно Кессі зіслизає на порохняву підлогу її бараку в пустелях Невади. На задньому плані побулькує гаряча джакузі, переповнена реготливими жіночками, обличчя яких припудрені набіло рисовим борошном. Вони ллють одна одній на голі груди саке. Комендант табору заходить до бараку, несучи змотаного в кільце батога.

Від моїх троянд не лишилося майже нічого, крім стеблин та шипів.

Дівчина з планшеткою та секундоміром іде через усю кімнату, до їдла. Вільною рукою я роблю містеру Бакарді та номеру 137 знак прихилитися ближче. Стишуючи голос так, щоб його глушило цвьохкання батога, я шепочу.

Постукуючи себе вказівним пальцем по грудях, я вимовляю слово: «Я».

Я не жарт і не легенда.

Я така дитина порно.

Що б ви думали? Це сраний шампунь. Оті гівняні «100 разів», які випустила Кессі Райт. Ну і що, що пляшка має ідеальну форму для… але нанесіть, змийте й повторіть протягом кількох днів, і ви вже лисий. І весь цей збиток тільки заради того, що Кессі Райт, можливо, унюхає його запах на моєму волоссі та сприйме це за комплімент.

Не думаю, що вона змогла б унюхати хоч щось. Усе це місце тхне, як скотарня.

Хитаючи головою, Бренч Бакарді дивиться крізь неспокійне стадо оголених мужиків. Показуючи на актора номер 72, Бакарді каже: «Оцей чувак?» Бакарді каже: «Цей малий просто нищить мій стояк». Склавши човником долоню тієї ж руки, якою він щойно показував, Бренч просить: «Чувак, позич мені трохи підстраховки». Склавши човником свою брунатну руку, долоня якої поплямована тим же бронзером, що й пальці, Бакарді суне цю руку мені. Його карі очі дивляться на мене. Дивляться на його простягнену долоню. Дивляться на мене. Бакарді каже: «Одну піґулочку, чувак?»

Я пропоную йому випити власну.

Хитаючи головою, Бакарді каже: «Не взяв жодної».

Хитаючи головою, я відповідаю йому, що мені потрібен мій запас. Піґулка всередині цього гарнюнього маленького дівчачого-предівчачого кулончика-серця, кажу я. Йому треба проковтнути її.