Малий каже: «У мене всього п'ятнадцять баксів у гаманці».

Усе ще дивлячись на Шейлу, яка дивиться на блядуватого чувака в їхній патовій ситуації, я кажу, що гроші — це зовсім не те, що потрібно чуваку з ведмедиком. Принаймні не жалюгідні 15 баксів.

Малий каже: «То що тоді?» Каже: «Тільки швидше».

Я питаю малюка, чи він знає, що значить термін «флафер»? Я кажу, ось чого треба чуваку номер 137.

Чувак усе ще посміхається, тримаючи свого ведмедика, каже: «Саме цього я і хочу».

Над нами по телеку камера наїжджає крупним планом, знімаючи інтромісію, і видно, що мошонка італьянчика вся ряба від шрамів після хріново зробленої депіляції електролізом. Це просто місячні кратери. На всіх екранах водночас його яйця туго підібралися під безформною вирвою зморшкуватої червоної дупи.

Чувак-біржевик зав’язує шнурки на туфлях.

І, все ще стоячи на півдороги вгору, Шейла кричить: «Чи не були б усі такі ласкаві заткатися? Дайте мені подумати…» Вона дивиться на свою планшетку. Дивиться на малого номер 72. Дивиться на блядуна, вдягненого та готового піти геть. Шейла каже: «Один-єдиний раз…» Вона тицяє великим пальцем вбік біржевика, кажучи: «Номер 14, ходімо зі мною». Показуючи пальцем на малюка, вона каже: «Номер 72, поки розслабтеся».

Чуваки знову починають патякати, жувати чипси тако, сцяти та не зливати після себе воду. Їхні складені хрестом пальці розплітаються. По телеку потворний макаронник так пітніє, що бронзер стікає по щоках, вимальовуючи смуги як у зебри, оприявнюючи суху, тонку, пергаментну шкіру під ним. Ні до кого конкретно, тицяючи пальцем у телевізор, я кажу: «Чуваки, зробіть мені послугу». Кажу: «Убийте мене, якщо я колись матиму такий гівняний вигляд».

Поруч зі мною, трохи позаду, чувак номер 137 каже: «Цей виклик був уже близько…»

Малий номер 72 каже: «Так що таке флафер?»

А Корд Куерво каже: «Чувак, ти що кажеш?» Він злегка штурхає мене в плече кулаком. Його бронзер прилипає до мого, тож йому доводиться віддирати свої кісточки від мого плеча, і Корд каже: «Оцей по телеку? Це ж і є ти, чувак. Років десь так п'ять тому».

Містер Бакарді дивиться на монітори, які тут повісили під стелею, щоб показувати порно, і продовжує повторювати: «Ні… не може бути…»

Містер Бакарді просто стоїть на одному місці, витріщившись на монітори, може, двома пальцями пощипує себе за обвислу шкіру під підборіддям, натягає її та відпускає. Він дивиться на фільм, який показують на моніторах, натягує шкіру на щоках до вух, так, що зникають зморшки біля рота, і каже: «Йобані оператори, вони зробили з мене якесь лайно». Його шкіра в деяких місцях така ж зморшкувата, як у моєї рожевої секс-ляльки, містер Бакарді продовжує: «Не може бути, щоб я мав такий паскудний вигляд. Йобані освітлювачі…»

Номер 137, який раніше був Деном Баньяном, — він піднімає свого автографного гінчака, зазирає йому прямо в очі-ґудзики та каже: «Хтось не хоче визнавати очевидного…»

Заголовки тих газет, які продавали на касах у супермаркетах, правдиві. Уся ця бридня про те, чому серіал Дена Баньяна зняли з ефіру. Уся маячня, яку вони друкували, була правдою.

«Я голодував. Я був голодним актором», — каже номер 137, закинувши голову назад, але зовсім не дивлячись на монітори. Замість цього він шкіриться в стелю. Сміється над чимось, хоч там нічого нема. І він каже: «Якщо хтось і може зрозуміти, як тепер почувається Кессі Райт, то це я…»

Над нашими головами на моніторах моя мама грає у фільмі «Перепихання по-італійськи» у ролі загадкової жінки з інтернаціональної банди, яка планує вкрасти коштовності корони з якогось місця.

Містер Бакарді втягає живіт і виструнчується, кажучи: «В такій дешевій фігні, як ця, розрізнення нікуди не годиться». Він каже: «Вони могли з тим самим успіхом відзняти це зі сраного супутника».

Лють — так це називає номер 137.

«Я був десь твоїх років», — каже Ден Баньян і дивиться на мене. Він глибоко вдихає та повільно випускає повітря. Його плечі підскакують аж до вух, і він каже: «Фінансова компанія все надзвонювала мені, обіцяючи відібрати машину. Кілька запізнілих виплат за кредиткою, й вони збільшили відсотки до тридцяти». Його плечі опадають, так що руки звисають ледь не до колін, і він каже: «Тридцять відсотків! З балансом у 25 штук скидалося на те, що я буду виплачувати їх до кінця життя».

Тому він знявся в порнофільмі, каже він.

«Інколи достатньо однієї миті, — каже номер 137, — щоб зіпсувати все своє подальше життя».

Він питає, чи знаю я фільм під назвою «Три дні кондома»? Він каже: «Що ж, цього вистачило на виплату за машину. Тіло кредиту це не зменшило, але машину я зміг зберегти».

Він не думав, що хоч хтось бачив цей фільм. У той час усі його ролі нічого не значили. Це було за десять років до того, як він отримав свій унікальний шанс у «Дені Баньяні, приватному детективі».

Але та кондомна кіношка з тих пір зависла над його головою.

«Знятися у виключно чоловічій гейській груповусі — це все одно що подати заяву про відставку», — каже він. Ден Баньян змахує однією рукою, очі оглядають півкімнати. «Ти і кожен інший чоловік тут, неважливо, що ви робите в цій кімнаті, чи ви кажете Кессі, що любите її, чи ви її трахаете, чи робите й те й друге, — не сподівайтеся, що вас колись затвердять на посаді судді Верховного Суду».

Порно, каже він, це та робота, за яку можна братися тільки після того, як померла остання надія.

Ден Баньян каже, що половину хлопців сюди прислали їхні агенти, щоб вони ще разок засвітилися на екрані. Він каже, що вся індустрія розваг очікує, що Кессі Райт сьогодні помре, тому кожен найзадрипаніший акторчик планує використати цей скандал як трамплін.

«Між нами кажучи, — говорить він, тицяючи пальцем у мене, а тоді собі в груди, — якщо твій агент посилає тебе, щоб ти якусь коротку мить трахав мертву жінку, знай, твоя кар’єра в повній дупі».

Трохи віддаля містер Бакарді колупає пальцями шкіру живота, кажучи: «Як думаєш, може, мені робити більше підходів преса на вертикальному станку?» Він розчепірює долоні, крутить ними, оглядаючи руки з усіх боків, і каже: «Є ще оця мікродермабразія, після неї шкіра знову як молода». Згрібши в жменю шкіру над однією з тазових кісток, він каже: «Може, не варто скидати ліпосакцію з рахунків. Литкові імплантанти. Може, грудні імплантанти».

Ден Баньян підіймає свого собаку, дивиться йому в очі й каже: «Торгується з долею».

На екранах показують якусь стару сцену, в якій містер Бакарді дрючить мою маму ззаду. Кожного разу, коли він витягає та заштовхує свого дрючка, його відвислі старечі яйця бовтаються та хлопають мою маму по виголеній промежині. По цій нічийній землі, що розмежовує її піхву та її дупу.

Ден Баньян каже, що єдина хитрість, яка допомагає зіграти в чоловічій анальній груповусі, це по-справжньому розслабитися. Постійно глибоко дихати. Ти маєш забути про всі ці довгі тижні тренування свого очка. Уявляти цуценят і кошеняток. Він каже, ти стоїш рачки на краю ліжка, а п’ятеро чуваків заходять і довблять тебе в зад, по кілька фрикцій кожен. Ці п’ятеро спускають свою сперму тобі на спину. Тоді заходять наступні п’ятеро. Він справді не рахував. Зрештою, він збився з рахунку. Солідна доза «Спешл-К» добре допомогла.

Моя мама вгорі цих сходів — за цими замкненими дверима, під усіми цими сліпучими лампами.

Ден Баньян знову дивиться в стелю, сміється та каже: «Це куди менш романтично, ніж може звучати».

Ще досьогодні, каже він, можна засунути що-небудь йому в задницю, і він виявить, це «Троджан» чи «Шейх»[28]. Розрізнить гуму, латекс і овечу шкіру. Не дивлячись, просто на дотик, каже він, зможе визначити навіть колір кондома.

«Я міг би робити експертну оцінку виробів, — каже Ден Баньян. — Я міг би гастролювати під сценічним іменем “Телепатична Дупа”..»

Флафер, каже він, це людина, в обов’язки якої входить смоктати у мужиків або дрочити їм, щоб вони були готові вийти на майданчик за командою.