І це не падіння цукру в крові. Що б ви думали? Весь цей занепад через те, що якийсь дубоголовий за приймальною стійкою вимкнув музику. Може, ви й не слухали, але щойно музика змовкла, тренування перетворилося на звичайну пахоту.

Достоту таку ж приреченість, таке ж падіння кров’яного тиску переживаєш, коли о третій ранку замовкає музика, бо «Мен-Род» або «Іґл» зачиняються, а ти стоїш собі, досі не відтраханий, самотній-пресамотній.

Таке саме розчарування ви помітите на зйомках фільму: ніякої музики на тлі. Ніякої музики для настрою. У кінці коридору, у тій кімнаті з Кессі Райт, вам не пропонують навіть порноджазик на електрогітарі з примочкою. Ні, тільки після монтажу, після прив’язки всіх діалогів, тоді вони додадуть музику, щоб прикрасити сюжет.

І знаєте що? Принести сюди містера Тото було жахливою ідеєю.

Але, враховуючи повну пляшку «Віагри»… гадаю, що я зможу протягти.

На іншому кінці почекальні справжній, живий Бренч Бакарді розмовляє з містером 72, тим малюком із букетом зів’ялих троянд. Ці двоє могли б бути образом «До» і образом «Після» одного й того ж актора. Бакарді стоїть у боксерських трусах з червоного атласу і за розмовою повільними колами погладжує собі рукою груди. В іншій руці він має блакитний одноразовий станок для гоління. Коли рука, якою він гладить себе, завмирає, станок суне до тієї самої точки, зішкребає невидиму щетинку, пластикова бритва човгає короткими, швидкими рухами, якими зазвичай виполюють бур’яни в саду. Бренч Бакарді продовжує говорити, навіть не позираючи вниз, де його рука блукає до іншої точки, мацає, тоді натягає засмаглу шкіру потугіше, поки станок голить її під всіма кутами.

Просто тут: Бренч Бакарді, зірка стрічок «Рот Да Вінчі» та «Засадити пересмішнику». Фільма «Листоноша кінчає двічі» та першого танцювального порном’юзікла «Трах-трах, ой-ой-ой».

Навіть у приміщенні, от як тепер, Бакарді, Корд Куерво, Бімер Башмілз… — усі ці самці-динозаври дорослого кіно носять сонцезахисні окуляри. Вони розтріпують та пригладжують волосся. Це покоління справжніх театральних акторів — вони вивчали своє ремесло в UCLA чи NYU[7], але потребували грошей, щоби платити за житло в проміжках між серйозними ролями. Для них зніматися в порно було наче забавка. Радикальний політичний жест. Головна чоловіча роль в «Оргазмі на вулиці В’язів» або в «Історії двох цицьок» була гарним жартом в резюме. Після того як вони стали справжніми дорогими зірками, ці ранні роботи перетворилися б на джерело для анекдотів, які вони розповідали б у нічних ток-шоу.

Актори типу Бренча Бакарді чи Поста Кампарі знизували б своїми засмаглими, голеними плечима та казали б: «Чорт забирай, навіть Слай Сталлоне знімався в порно, щоби сплачувати рахунки…»

Перш ніж стати архітектором зі світовою славою, Рем Кулхаас знімався в порно.

На тому кінці кімнати очікування юна леді з секундоміром на чорному шнурку, накинутому на шию, — вона зупиняється біля Бакарді й пише номер 600 у нього на руці, шістка згори, нуль нижче і ще один нуль нижче, так, як нумерують троєборців, товстим чорним фломастером. Тим, який не змивається. Навіть поки координатор пише на кожному з його біцепсів, пише номер 600 на одній та на другій руці, Бакарді продовжує розмовляти з трояндовим хлопчиком, його пальці намацують щетинки на м’язах преса, а пластикова бритва ширяє поруч, напоготові.

Ті чоловіки, які не жують картопляні чіпси, шкребуться пластиковими станками. Вони вичавлюють прищики. Або вичавлюють тюбики липкої гидоти собі в долоні, розтирають в руках, а тоді вимащують сіюї обличчя, стегна, і шиї, і ступні шаром брунатного. Бронзер. Їхні долоні поплямовані бурим. Шкіра довкола нігтів на руках брудно-коричнева. Ці актори стоять над своїми спортивними сумками, нахиляються, щоб виловити там гель для волосся, бронзер, і їластиковий станок, складане кишенькове дзеркальце. Вони роблять відтискання, їхня охайна білизна посмугована коричневим. Якщо зайти до єдиного туалету, розрахованого на 600 акторів, одна дірка, мийка і дзеркало, то бачиш, що паломництво сідниць вимастило біле сідало унітазу нескінченними шарами брунатного. Мийниця поплямлена бронзовими відбитками рук. Білі двері вкриті шаром коричневих слідів від пальців і долонь, які лишили порнодинозаври, підсліпувато перечіпаючись у своїх темних окулярах.

Важко не уявляти собі Кессі Райт, яка лежить, утопаючи в постелі з білого атласу, тепер вже залапаного, замащеного та заплямованого, темнішого й темнішого з кожним наступним виконавцем. Порноменестрелем[8].

Я приймаю піґулку.

Координатор зупиняється поруч зі мною та каже: «Аякже, сліпніть на здоров'ячко, тільки не приходьте потім до нас за відшкодуванням».

Я питаю її: «Що-що?»

«Силденафіл, — каже юна леді та стукає своїм фломастером по моїй руці, в якій я тримаю піґулки в пляшечці. — Від нього встає, але при передозі чекай на неартеричну передню ішемічну оптичну невропатію». Пігулки, які вона мені продала.

Вона відходить. А я ковтаю ще одну синю піґулку.

Розмовляючи з трояндовим хлопчиком, Бренч Бакарді каже: «Вони знімають акторів не за чергою». Склавши долоню човником, він підважує відвислий грудний м'яз та шкрябає бритвою по шкірі, що ховалася під ним, водночас кажучи: «Офіційно це пояснюють тим, що в них лише три гестапівські однострої — маленький, середній та великий, — тому вони викликають тих чуваків, яким підходять костюми». Не припиняючи голитись, він час від часу зиркає на монітор, закріплений під стелею, на якому крутять порнуху. Він каже: «Коли прийде твоя черга, не сподівайся, що однострій буде сухим, а вже тим більше чистим…»

З кожного кута під стелею звисають монітори, на яких показують жорстке порно. На одному йде «Чарівник країни поз». На іншому — класичний «Вагіни великого міста». Усі ці фільми — найкращі хіти Кессі Райт. Їм усім не менше двадцяти років. Монітор, на який дивиться Бренч Бакарді, показує його самого поколінням раніше, який грає Кессі Райт по-собачому у фільмі «Перша світова повія: глибоко в траншеях». Той, записаний на плівку Бренч Бакарді, — його цицьки не бовтаються й не відвисають. На його руках немає червоного подразнення від бритви, нема прищиків від врослого волосся. Його долоні, які згрібли тонку талію Кессі Райт, майже змикаються на ній, нігті на них не обведені засохлим бронзером.

У цього, живого Бренча Бакарді, обидві руки — та, що гладить, і та, що голить, — завмирають при погляді на монітор. Рукою, в якій затиснута бритва, він стягає з обличчя темні окуляри. Він усе ще нерухомий, тільки очі бігають із монітора з фільмом на лице хлопчика та навпаки. Під його очима звисають м’яті, пожовані зморшки червонястої шкіри. Фіолетові судини повзуть по засмаглих крилах його носа. Ще більше фіолетових вен розповзається по литках.

Молодий Бренч Бакарді, який витягає свій член та спускає перед камерою на всю цю рожеву вульву, має такий самий вигляд, як у хлопчика із зів’ялими трояндами. Хлопчик, на якому координатор намалювала номер 72.

Номер 72, він стоїть, дбайливо притиснувши до грудей свої троянди, стоїть спиною до монітора, не бачить його. Він дивиться на інший монітор, за спиною Бакарді, на фільм «Друга світова повія: скачка на острові», де кадри, на яких Кессі Райт глибоко заковтує напружений член юного Хірохіто, чергуються з кадрами, на яких «Енола Гей» наближається до Хіросіми зі своїм смертоносним вантажем.

Саме після того, як «Друга світова повія» виборола нагороду «Едалт Відео Ньюз» за найкращу сцену сексу Ч+Ж+Ж, в якій Кессі Райт на пару з Розі-клепальницею[9] відсмоктує у Вінстона Черчилля, саме того року Кессі взяла довгу творчу відпустку. На цілий рік.

Потім вона повернулася до свого звичайного графіка — два проекти на місяць. Вона створила епічну картину «Король дір». Вона урвала ще одну нагороду «Едалт Відео Ньюз» за найкращу сцену анального сексу у фільмі «Всунь мені літньої ночі», який продався мільйоном екземплярів у перший же рік після релізу. Після тридцяти Кессі полишила кіноіндустрію, щоб розкрутити марку шампуню під назвою «100 разів», бузковий шампунь у пляшці, яка дуже сильно загинається в один бік. Магазини ненавидять тримати нестандартні пляшки на складі, і ніхто не робив замовлення на сайті, поки вона не домовилася про приховану рекламу в двох фільмах. У стрічці «Багато траху без нічого» акторка Касіно Курвуазьє застромила собі цей шампунь між ніг та продемонструвала, що довга, загнута пляшечка пречудово штовхає шийку матки, гарантуючи незрівнянний глибокий вагінальний оргазм при кожному використанні. Акторка Джина Галльяно повторила цей трюк у «Віндзорських трахальницях», і «100 разів» перестав затримуватися на складах.