Номер 137 каже: «Ти член банди?»

Мій прийомний тато навчив мене цього.

Інші хлопці в цій кімнаті, я показую на їхні татуювання. Азіат із чорними смугами довкола біцепса — він член японської мафії, якудза, і кожна смуга позначає кримінальне завдання, яке він виконав. Інший азіат, літери NCA, витатуювані на його спині, позначають його як члена синдикату «Клан ніндзь-убивць». Тут стоять, прогулюються, чекають своєї черги хлопці з маленьким розп’яттям на шкірі між великим та вказівним пальцями. Три маленькі лінії, які стирчать угору, видають в татуюванні хрест Пачуко, знак іспанських мафій. В інших хлопців на тому самому місці три крапки, що утворюють трикутник. Якщо це мексиканці, то ці три крапки значать «ті vida Іоса». Моє божевільне життя. Якщо це азіати, крапки значать «to о сап gica». Я ні про що не турбуюся.

Номер 137 каже: «Твій тато був членом банди».

Мій прийомний тато був бухгалтером у великій корпорації, однієї з переліку «Fortune 500»[12]. Він, я та моя прийомна мама жили в передмісті в величезному готичному будинку з гігантським підвалом, де татко бавився з модельками поїздів. Інші тати були адвокатами або хіміками, але всі вони ганяли модельки поїздів. Щовихідних, коли випадала нагода, вони завантажувалися в сімейний фургончик та їхали до міста на польові дослідження. Знімати на фото членів банд. Їхні графіті. Секс-робітників, що прогулюються своїми маршрутами. Сміття, і бруд, і бездомних героїнових наркоманів. Усе це вони вивчали, про це сперечалися, намагаючись перевершити одне одного в реалістичних, неприкрашених сценах урбаністичного розкладу, які тільки можна було створити в масштабі НО[13] у підвалі на околиці.

Мій прийомний тато брав єдину щетинку з норкового хутра, щоб написати номер 312 на оголеній спині крихітної фігурки гангстера. Зробити з нього члена «Вайс Лордз» із Чикаго. Так гангстери заявляють про підконтрольну територію — вони татують телефонний код відповідного регіону, звичайно на верхній частині спини. Інколи на грудях чи животі. Той тип, що вдарив чипсового хлопця, заявляє права на телефонний код Сієтла — тобто на територію нортеньйос. Я кажу, нічого дивного, що він так кинувся її захищати.

Члени банди «Бладз» завжди закреслюють літеру «с» в будь-яких своїх татуюваннях. Щоб заперечити будь-яку залежність від конкурентів, банди «Кріпс». Якщо ж у когось є татуювання з закресленою літерою «b», то це точно «Кріпси».

«Тебе цього тато навчив?» — питає номер 137.

Мій прийомний тато. Працюючи над своєю залізничною моделлю. Він ніколи не зраджував мою прийомну маму, але міг проводити цілі дні, фотографуючи вуличних повій та розмальовуючи фігурки так, щоб було на них схоже. Він ніколи не вживав заборонених наркотиків, але його крихітні торчки й наркуші, кожен із них був шедевром. Пензликом завтовшки з голочку мій прийомний тато малював графіті на стінах малюсіньких фабрик та мініатюрних покинутих висоток і нічліжок.

Я кажу номеру 137, я дуже шкодую, що його серіал зняли з ефіра минулого сезону.

Номер 137 знизує плечима. Він каже: «Значить, тебе всиновили?»

І я кажу йому: «Невдовзі після народження».

Чекаючи на свою чергу з Кессі Райт, одутлий блондин із довгою бородою стоїть, склавши руки на грудях. Його жовта борода така жорстка та груба, що стирчить прямо від підборіддя, а не падає під дією гравітації. Може, вона така брудна. Його бліді передпліччя поплямовані розпливчасто-чорними літерами А та В, свастиками й трилисниками. В'язничні татуювання наколоті порваною гітарною струною, вмоченою в сажу від спалених пластикових виделок та ложок, змішану з шампунем. «Арійське Братство». Татуйоване павутиння вкриває обидва його великі рябі ліктя.

Поруч із арійцем містер Бакарді піддіває пальцем золотого ланцюга, що висить в нього на шиї. У нижній точці ланцюжка, між грудними м’язами, бовтається золоте серце. Кулон, який був на Кессі Райт у силі-силенній сцен. Бакарді бере золоту підвіску двома пальцями та чиргає нею туди-сюди по ланцюжку.

«Моя справжня мама, — кажу я, — велика кінозірка, але я не можу сказати хто». Я розповідаю, як я писав їй тонни листів — на адресу її кінокомпанії, дистрибуторів, навіть її агента, але вона так і не відписала.

Номер 137 дивиться вниз, на квіти в моїх руках.

«Мені не треба від неї гроші або щоб вона мене любила, — кажу я. — Усе, що мені треба, — це побачитися з нею. Наскільки я розумію, тепер мені приблизно стільки ж років, скільки мало бути їй, коли я народився на світ».

Може, її агент чи ще хтось перехоплює мої листи та викидає їх — навіть не знаю. Але в мене є таємний план, як зустрітися з нею одного дня. З моєю справжньою мамою.

Номер 137 каже: «Ти знаєш свого справжнього батька?»

І я знизую плечима.

На іншому боці кімнати чорний хлопака, на його голеній потилиці тату в вигляді прапора, що тріпотить на вітру; на прапорі номер 415, символ «Африканської нації Кумі», яка відкололася від клану Чорної Герильї. Принаймні так стверджував мій прийомний тато, який переповів ці подробиці, тримаючи збільшувальне скло в одній руці та пензлик в іншій, підправляючи маленькі фігурки для макету залізниці, які прибули з Німеччини у вигляді лікарів, двірників, полісменів та домогосподарок. Плямуючи фігурки крапочками іншої фарби, він перетворював їх на членів мексиканської мафії «La еМе», або на «Арійських воїнів» чи на гангстерів 18-ї стрит. Якщо я стояв поруч та клав руки на його верстат і якщо я стояв спокійно, то мій прийомний тато малював WP та 666, знак «Білої Сили», біля основи мого великого пальця. Потім він казав мені: «Швиденько йди та вимий руки».

Він казав: «Щоби мама не бачила».

Моя прийомна мама.

Просто зараз, в кінці коридору, леді за тими дверима є нейтральною територією. Святе місце, до якого ти здійснюєш паломництво, проповзаючи на колінах тисячу миль, щоб віддати шану. Як-от Єрусалим або якась церква. Спеціально для білих расистів та «Бладз», для «Крипс» та ніндзя, леді, що стоїть вище за територіальні війни. Вище за расу, національність чи сім'ю. Кожен чоловік тут може ненавидіти іншого, поза цим місцем ми всі можемо вбивати одне одного, але всі ми любимо її.

Наша Свята Земля. Кессі Райт, наш янгол миру.

Поруч зі мною хлопець номер 137 витрушує синю піґулку з тої пляшеки з піґулками, яку він придбав. Сунувши свого собачку для автографів під пахву, він витрушує піґулку на долоню та закидає її до рота.

Хтось вступив у калюжку крові, що надзюрила на бетонну підлогу з носа того типа. Відбитки босих ніг різного розміру в’язкими кривавими доріжками розбігаються в усіх напрямках.

Я питаю, що він робить. У цю мить, я маю на увазі. Щоб відновити свою телекар’єру.

І номер 137 каже: «Це». І трясе маленькою пляшечкою з піґулками.

Якийсь громадний мексиканець відвалює ляпаса тому жирному нечупарі біля шведського столу, а тоді актор номер 72, з букетом зів’ялих квітів у руках, підходить до мене й починає пояснювати мені, що це був за напад. Бійка мала якийсь стосунок до залізничного моделювання та міста Сієтл. До мексиканської мафії та Ватикану. Без упину патякаючи, номер 72 каже: «Мені шкода».

Я відповідаю йому: «Нічого страшного».

«Я про те, що ваш телесеріал відмінили», — каже він.

Я кажу йому: «Не зважай».

«Я про всі ці жовті журнальчики, — каже він, — які поливають вас брудом».

Я кажу: «Не зважай».

І цей актор номер 72 питає: «А що ви робите, я маю на увазі, тут?»

Бренч Бакарді, номер 600, притискає жмуток туалетного паперу до свого скривавленого соска, й кожного разу, коли я дивлюся в його бік, він дивиться у відповідь. Щомиті він може підійти, а в мене ще досі не готова вступна репліка. Зірка стрічок «Пірати Карибського моря: прокляття чорної дупи» та «Смокі й анальний бандит», і він кадрить мене.