— Моя невістка збиралася з ним розлучатися, та після того вечора вона знову в нього закохалася.

Вона каже:

— Я знала, що ви прикидаєтесь. Просто всі інші бачили те, що хотіли бачити.

Вона мовить:

— У вас — безмежний запас любові.

Стара жінка всміхається й каже:

— У вас велике і щедре серце.

Усе відбувається так швидко, немовби я просто чхнув. Я кажу:

— Ви зовсім утратили здоровий глузд від старості.

I Пейдж супиться.

Я говорю, що мене вже це дістало. Немає в мене ніякого запасу любові. Мені на всіх начхати. Я — бездушна колода. І ніхто не змусить мене щось відчути. Ніхто й ніщо мене не пройме.

Я — егоїст і шахрай.

Я — викінчена тварюка. Я все сказав.

Ця стара місіс Цуніміцу. Пейдж Маршалл. Урсула. Ніко, Таня, Ліза. Мама. Іноді бувають такі дні, коли я почуваюся, ніби маю битися з кожною окремо взятою дурною бабою в цьому бісовому світі.

Я хапаю Пейдж Маршалл за руку й тягну її до дверей.

Ніхто не змусить мене відчути себе Ісусом Христом.

— Послухайте, — кажу я. Я кричу: — Якщо мені захочеться сентиментів, я піду в кіно! На яку-небудь ідіотську мелодраму.

Стара місіс Цуніміцу всміхається й каже:

— Істинну доброту душі однаково не сховаєш. Вона сяє, мов сонце, і всі її бачать.

І я говорю їй: заткніться, будь ласка.

А Пейдж Маршалл я кажу:

— Ходімо.

Зараз я їй доведу, що я ніякий не Ісус Христос. Істинна добра душа — все це маячня. Ніякої душі немає. Почуття — маячня. Любов — маячня. Я тягну Пейдж за собою по коридору.

Ми живемо, а потім умираємо. А решта — ілюзії та самообман. Почуття й сентименти потрібні лише дурним бабам. Ніяких почуттів не буває. Все це суб'єктивні вигадки. «Для душі». А ніякої душі немає. І Бога немає. Є тільки наші рішення, хвороби та смерть.

А я — просто гидка, підла, сексуально заклопотана тварюка. Таким я був, таким і лишусь — я вже не змінюсь. І не зупинюсь.

І я це доведу.

— Куди ви мене ведете? — запитує Пейдж. Вона спотикається. Її халат і окуляри забризкані кров'ю та шматочками їжі.

Я вже уявляю собі всякі паскудства, щоб не кінчити занадто швидко: наприклад, домашніх тварин, яких спочатку обливають бензином, а потім підпалюють. Того товстющого кремезного Тарзана та його дресировану мавпу. Я думаю: ось іще один ідіотський розділ для мого четвертого ступеня.

Щоб час зупинився. Щоб мить застигла. Щоби злягання розтяглося на цілу вічність.

До каплиці, говорю я Пейдж Маршалл. Я — не син Божий. Я син недоумкуватої тітки.

І нехай Бог доведе, що я не маю рації. Нехай уразить мене громом.

Я візьму її просто на вівтарі.

Того разу це було злочинне поставлення в небезпеку, або зловмисне покидання дитини, або непростима недбалість. Маленький хлопчик не розбирався в усіх цих статтях і законах.

Це було настирливе домагання третього ступеня, або недотримання судового припису, або зловмисне нехтування першого ступеня, або завдання незручностей другого ступеня, і так вийшло, що маленький хлопчик був переляканий до смерті й намагався не робити нічого такого, чого не робили б інші. Все нове, оригінальне, несхоже на інших було, можливо, протизаконним.

Усі ризиковані та знадливі пригоди обов'язково доведуть тебе до тюрми..

Ось чому всім так хотілося поговорити з мамою.

Цього разу вона вийшла з тюрми всього два тижні тому, а в місті вже почали відбуватися всякі штуки.

Законів так багато, і є незліченна кількість способів, аби тебе зловити.

Першим ділом поліцейські запитали щодо купонів.

Хтось прийшов до майстерні в центрі, де робили ксерокопії та комп'ютерні роздруковування, намалював на комп'ютері та роздрукував кількасот купонів, які обіцяли безкоштовний обід на двох у ресторані готелю «Конюшина», на загальну суму не більше сімдесяти п'яти доларів, без фіксованої дати, коли можна прийти. Кожний купон супроводжувався листом, у якому говорилось, що дирекція готелю проводить цю рекламну акцію для своїх найулюбленіших і найдорожчих клієнтів — у тому числі потенційних.

Ви приходите до ресторану, ви їсте, а коли офіціант приносить рахунок, розраховуєтеся цим купоном. Чайові вже включено.

Хтось намалював на комп'ютері ці купони й розіслав за сотнями адрес.

Жартик цілком у дусі Іди Манчіні.

Коли мама вийшла з тюрми, вона влаштувалась офіціанткою в ресторані готелю «Конюшина», та вже через тиждень її звільнили — за те, що вона розповідала клієнтам усякі безсторонні речі стосовно страв, які вони замовляли.

Потім вона просто зникла. А через кілька днів якась жінка — особу не встановлено — промчала з дикими криками по проходу в залі для глядачів під час якогось там балету.

Ось чому поліцейські якогось дня забрали дурного маленького хлопчика зі школи та влаштували йому допит. Може, він щось знає про маму. Можливо, знає, де вона переховується.

Приблизно в той же час близько тисячі дуже зляканих людей звернулися до окружної клініки венеричних захворювань із тим, щоби здати аналізи, — їм поштою прийшло повідомлення, в якому говорилося, що в когось із їхніх сексуальних партнерів було виявлено кепську хворобу, яка передається статевим шляхом.

Поліцейські відвезли маленького донощика до себе у відділення — туди ж викликали і його тодішню названу маму — і там почали розпитувати: чи не намагалась Іда Манчіні з тобою зв'язатись останнім часом?

Може, ти знаєш, звідки в неї гроші?

Як ти гадаєш, навіщо вона все це робить?

Маленький хлопчик мовчав.

Він просто чекав.

Допомога прийде вже скоро.

Мама часто йому говорила, що їй жаль людей. Вони так стараються перетворити цей світ на безпечне, організоване місце. Але ніхто не розуміє, як тут нудно і тоскно: коли весь світ упорядкований, поділений на квадратики, коли швидкість руху скрізь обмежена, і всі роблять те, що належить, — коли кожного перевірено, зареєстровано, схвалено. У світі вже не лишилося місця для справжньої пригоди й істинного хвилювання. Хіба що для такого, яке можна купити за гроші. На американських гірках. Або в кіно. Але це хвилювання однаково — штучне. Ви заздалегідь знаєте, що динозавр не з'їсть дітлахів. Кінець обов'язково буде щасливим. У світі вже не лишилося місця для справжньої хвацької пригоди, для справжнього ризику — а значить, і для порятунку також. Для бурхливого захвату. Для істинного, непідробного збудження. Радощів. Нових відкриттів. Винаходів.

Закони дають нам відносну безпеку, але вони ж і прирікають нас на нудьгу.

Без доступу до хаосу не може бути істинного порядку.

Аби життя стало кращим, воно спершу має стати гіршим.

Ось що йому говорила мама.

Вона казала:

— У світі залишився тільки один незайнятий простір — сфера нематеріального. Все інше давно окультурено й освоєно.

Замкнено до клітки закону.

Під нематеріальним вона мала на увазі Інтернет, кіно, музику, книги, мистецтво, чутки, комп'ютерні програми — все, що не є реальністю. Віртуальна реальність. Фантазія. Вигадка. Культура.

Нереальне сильніше за реальність.

Адже в реальному світі досконалості не існує.

Досконалим є лише те, що ти вигадуєш для себе.

Що існує тільки в уяві.

Адже тільки нематеріальне — ідеї, концепції, вірування, фантазії — мають безсмертя. Камінь кришиться. Дерево гниє. Люди… люди вмирають.

Але думка, сон, легенда — вони можуть жити вічно.

Головне — змінити спосіб людського мислення, говорила вона. Змінити погляд людей на себе. І на світ. Якщо це вийде, тоді ти зумієш змінити й їхній спосіб життя. Це — єдине, що ти можеш створити, що залишиться назавжди.

До того ж, говорила йому мама, коли-небудь ти усвідомиш, що твої спогади, твої пригоди, твої історії — це єдине, що в тебе є.

На останньому суді, перед тим, як її посадили в тюрму востаннє, мама всілася поряд із суддею й заявила:

— Моя мета — розворушити людей. Зробити їхнє життя не нудним.