— Жуки? — скривився Харрі. — Але ж вони не могли завестися в трупі?

— Коли ми знайшли вбитого, у нього в роті була вставлена пластикова трубка.

— Він що…

— Смажені жуки в Чайнатауні вважаються делікатесом. Ву насильно нагодував ними бідолаху…

— І навіть не обсмажив їх? — Харрі відсунув від себе тарілку.

— Дивні це створіння — комахи, — продовжувала Ліз. — Ти розумієш, як їм вдалося вижити в шлунку, незважаючи на газ і все таке?

— Не розумію й розуміти не хочу.

— Що, занадто гостро?

До Харрі не відразу дійшло, що вона мала на увазі замовлений ним рулет. Він відсунув тарілку на край стола.

— Ти звикнеш, Харрі, головне — їсти потроху. Знаєш, тайська кухня нараховує більше трьохсот традиційних страв. Раджу захопити додому кілька рецептів, щоб вразити уяву коханої.

Харрі кашлянув.

— Або мами, — додала Ліз.

— На жаль, мами в мене теж немає, — похитав головою Харрі.

— Це мені варто висловити співчуття, — відповіла вона, і тут розмова спішно обірвалася. Офіціант ніс тацю до столика Ву.

Ліз дістала чорний службовий пістолет із кобури на стегні й зняла із запобіжника.

— «Сміт-вессон» шістсот п’ятдесят, — вимовив Харрі. — Важка штучка.

— Тримайся за мною. — Ліз підвелася з-за столу.

Піднявши голову, Ву зовсім незворушно вп’явся прямо в дуло пістолета. Палички він тримав у лівій руці, права лежала на колінах. Ліз щось пискляво крикнула тайською, але він зробив вигляд, що не чує. Не повертаючи голови, він обвів очима зал, помітивши Нхо й Сунтгорна, а потім уперся поглядом у Харрі. Слабка посмішка промайнула на його губах.

Ліз крикнула ще раз, і Харрі відчув холодок на потилиці. Інспектор звела курок, і права рука Ву поповзла вгору й лягла на край стола. Порожня. Харрі почув, як Ліз видихнула крізь зуби. Поки Нхо й Сунтгорн надягали на Ву наручники, той як і раніше не відводив погляду від Харрі. Коли його виводили, виглядало це як цирковий номер за участю силача й двох карликів.

Ліз сунула пістолет назад у кобуру.

— Гадаю, ти йому не подобаєшся, — промовила вона, указавши на палички, що стирчали вертикально вгору з рисової кульки.

— Он як?

— Це стародавній тайський знак, який означає, що Ву бажає тобі смерті.

— Тоді йому доведеться понудьгувати в черзі, — посміхнувся Харрі, згадавши, що хотів попросити собі пістолет.

— Ну що, ходімо дивитися, може, побачимо екшен? — сказала Ліз.

По дорозі на ринг їх зустріли збуджені крики юрби й оркестр із трьох музикантів, що гримів і дудів, немов тінейджери під кайфом.

Два боксери з кольоровими пов'язками на чолі й плечі щойно вийшли на ринг.

— Це наша людина, Іван, у синіх штанах, — сказала Ліз. Біля входу на стадіон вона витягла гроші з кишені Харрі й віддала їх букмекерові.

Вони відшукали свої місця, у першому ряду, прямо за рефері, і Ліз задоволено причмокнула. Вона перемовилася кількома словами із сусідом.

— Я так і думала, — сказала вона Харрі. — Ми поки ще нічого не пропустили. Якщо хочеш подивитися справжній двобій, приходь сюди по вівторках. Або по четвергах у «Лунпхіні». Взагалі ж є багато… ну добре, сам розумієш.

— Є багато бульйонних пар.

— Що-що?

— Бульйонні пари. Так ми називаємо це по-норвезьки. Коли два поганих ковзанярі змагаються один з одним.

— Чому бульйонні?

— Тоді краще відразу піти й купити собі бульйону.

Коли Ліз сміялася, очі її перетворювалися на вузькі блискучі щілинки. Харрі раптом зрозумів, що йому, загалом, подобається дивитися на старшого інспектора й слухати її сміх.

Обидва боксери зняли з голови пов’язки, обійшли ринг по колу й здійснили щось на зразок маленького ритуалу: приклали голови до кутових стовпів, стали на коліна й виконали трохи танцювальних па.

— Це називається рам нуай, — пояснила Ліз. — Вони танцюють на честь свого особистого кхруу, гуру й духа-заступника тайського боксу.

Музика замовкла, й Іван пішов у свій кут, де вони разом із тренером схилили голови й склали руки.

— Вони моляться, — прокоментувала Ліз.

— Він дійсно має потребу в цьому? — заклопотано запитав Харрі. І подумав про значну суму, якої тепер не було у нього в кишені.

— Якщо хоче виправдати своє ім’я.

— Іван?

— Усі боксери вибирають собі ім’я. Іван так назвав себе на честь Івана Іполита, нідерландця, котрий переміг на стадіоні «Лунпхіні» в 1995 році.

— Переміг один-єдиний раз?

— Він був єдиним іноземцем, що переміг у «Лунпхіні». Взагалі.

Харрі повернувся, щоб подивитися на вираз її обличчя, але в цю саму мить ударили в гонг, і двобій почався.

Боксери обережно зближалися, зберігаючи дистанцію, кружляючи один навколо одного. Свінг був відбитий з легкістю, контрудар припав на повітря. Музика ставала все голоснішою, глядачі кричали дедалі гучніше.

— Спочатку треба підігріти настрій! — прокричала йому Ліз.

І от боксери зійшлися. Блискавично сплелися, і замигтіли їхні руки й ноги. Усе відбувалося так швидко, що Харрі нічого не міг розібрати, а Ліз застогнала. В Івана вже кров юшила з розбитого носа.

— Його вдарили ліктем, — сказала вона.

— Ліктем? Куди ж дивиться рефері?

Ліз усміхнулася.

— Бити ліктем не заборонено. Навіть навпаки. Удари руками й ногами дають бали, але, як правило, саме лікті й коліна призводять до нокауту.

— Це, напевно, тому, що в них не така гарна техніка ударів ногами, як у карате.

— Я б не квапилася з висновками, Харрі. Кілька років тому Гонконг послав п’ятьох кращих майстрів кун-фу в Бангкок, щоб подивитися, який стиль боротьби ефективніший. Розігрів і ритуальні церемонії зайняли більше години, але ці п’ятеро були покладені за шість із половиною хвилин. П’ять карет «швидкої допомоги» відвезли їх у лікарню. Здогадайся, кого саме?

— Сподіваюся, «швидка допомога» сьогодні ввечері не знадобиться, — демонстративно позіхнув Харрі. — Це ж… чорт забирай!

Іван стиснув шию супротивника й блискавичним рухом пригнув його голову, у той час як його праве коліно злетіло вгору, їй назустріч, як катапульта. Супротивник завалився назад, повиснувши руками на канатах огорожі, прямо перед Ліз і Харрі. Кров заюшила, ніби вода із пробоїни в трубі, вона цебеніла прямо на циновку. Харрі почув протестуючі крики й раптом зрозумів, що підхопився з місця. Ліз потягнула його назад на стілець.

— Чудово! — крикнула вона. — Бачив, який Іван спритний? Я ж казала, що буде весело.

Голова поваленого боксера була повернена вбік, так що Харрі бачив її в профіль. Він міг розгледіти, як спухає шкіра навколо його ока, наповнюючись ізсередини пульсуючою кров’ю. Наче хтось надував матрац.

Харрі пережив дивне, неспокійне відчуття дежавю, коли Іван підійшов до безпомічного супротивника, і стало ясно, що той навряд чи підніметься. Іван почекав, уважно дивлячись на поваленого, немов гурман, що роздумує, з чого йому почати курча: із крильця чи зі стегенця. За боксерами Харрі бачив рефері. Той схилив голову набік, витягнувши руки по швах. Харрі зрозумів, що зараз зробить щось таке, чого сам не в силах передбачити, відчув, як серце скажено закалатало в грудях. Знову гримнув оркестр із трьох чоловік, не чинно, як у Норвегії на День конституції, а як навіжений.

«Стоп», — подумав було Харрі й відразу почув свій власний крик:

— Бий його!

Й Іван завдав удару.

Харрі не стежив за рахунком. Він не бачив, як рефері підняв руку Івана в повітря, не бачив вай — обходу переможцем чотирьох кутів рингу. Він дивився на сиру, потріскану цементну підлогу перед собою, де із червоної кривавої калюжі намагалася видертися якась комаха. Вона потрапила в круговорот подій та випадків і загрузла в крові. Він знову був в іншій країні й прокинувся тільки тоді, коли його торкнулася чиясь рука.

— Ми перемогли! — прокричала Ліз прямо йому у вухо.

Вони нудилися в черзі, щоб отримати свої гроші в букмекера, як раптом Харрі почув знайомий голос, що говорив норвезькою:

— Щось підказує мені, що інспектор зробила правильний вибір, не розраховуючи на одну лише удачу. У такому випадку прийміть мої вітання.