— Я тільки хотів сказати: якщо я колись і бажав ухилитися від цього шлюбу, то тепер це зовсім неможливо.

— Чому це?

— Господи, так у неї ж більше нікого немає, крім мене, Харрі. Я знаю, що повинен подумати про неї, подбати про неї. Але замість цього я думаю про себе, про те, у що я вляпався. Я, мабуть, погана людина, але все, що сталося, лякає мене до смерті, розумієш?

— Думаю, що так.

— Чорт! Якби йшлося тільки про гроші. У них я ще абияк розбираюся. Але всі ці… — Він замовк, підбираючи слово.

— Почуття? — підказав Харрі.

— Саме так. Лайно, — безрадісно розсміявся він. — Не важливо. Я обіцяв собі, що я хоча б раз у житті зроблю щось не для себе, а для інших. І я хочу, щоб ти був на нашому весіллі й дав мені по шиї, якщо помітиш, що я збираюся злиняти. Хільді потрібно переключитися, ми вже призначили дату. Четверте квітня. Великдень у Бангкоку, як тобі? Хільде трохи заспокоїлася, вже майже кинула пити. Надішлю тобі авіаквиток поштою, Харрі. Пам’ятай, я розраховую на тебе, і тобі цього не уникнути.

— Якщо я кращий кандидат у свідки на весіллі, то навіть не смію запитати про те, як у тебе з колом спілкування, Єнсе.

— Усі, кого я знаю, — це скороминущі знайомства. Подібні історії не розповідають на весіллях, чи не так?

Харрі засміявся:

— Добре, тільки дай мені кілька днів подумати. Але я подзвонив тобі, щоб попросити про одну послугу. Я намагаюся знайти декого із власників «Пхуріделла», а саме фірму з назвою «Еллем Лімітед», однак у реєстрі компаній знайшов тільки адресу абонентської скриньки в Бангкоку й підтвердження сплати статутного капіталу.

— Це, мабуть, зовсім новий власник, я не чув такої назви. Звичайно, я подзвоню, куди треба, й дізнаюся. Я тобі передзвоню.

— Ні, Єнсе. Це строго конфіденційно. Про це знають тільки Ліз, Льокен і я, так що ти не повинен казати про це нікому іншому. У поліції теж про це не знають. Ми втрьох зустрінемося сьогодні ввечері в затишному місці, і буде здорово, якщо ти до цього часу що-небудь дізнаєшся. Я подзвоню тобі звідти, домовилися?

— Гаразд. Звучить дуже серйозно, а я гадав, справу закрито!

— Вона буде закрита сьогодні ввечері.

Оглушливо ревів компресор, вгризаючись у камінь.

— Це ви Джордж Волтерс?! — прокричав Харрі у вухо людині в жовтому захисному шоломі, на яку йому вказали люди в робочих комбінезонах.

Той повернувся до Харрі:

— А хто ви?

Вони стояли на висоті десяти метрів над шосе, по якому повільно рухалися машини. Знову пообідні затори на дорогах.

— Інспектор Холе. Норвезька поліція.

Волтерс згорнув креслення й віддав його одному з людей, що стояли поруч.

— Авжеж! Кліпра?

Він подав знак зупинити буріння, ревіння стихло, і тиша, немов фільтр, лягла на барабанні перетинки.

— Компресорний бур «Ваккер», — сказав Харрі. — Модель «LHV-5».

— Ви в цьому розбираєтеся?

— Я два роки працював улітку на будівництві. Ледь нирки із себе не витрусив цим буром.

Волтерс кивнув. У нього були вицвілі на сонці брови й втомлений вигляд. Зморшки глибоко прорізали обличчя, видаючи середній вік.

Харрі махнув рукою у бік надземки, що пролягала, ніби давньоримський акведук, над кам’яною пустелею будинків і хмарочосів.

— Це і є BERTS, порятунок Бангкока?

— Так, — відповів Волтерс, дивлячись туди, куди показував Харрі. — Ви зараз на ній і стоїте.

Нотки захоплення, що чулися в його голосі, плюс той факт, що сам Волтерс перебував тут, замість того щоб сидіти в кабінеті, свідчили, що начальник «Пхуріделла» віддає перевагу інженерному мистецтву перед веденням бухгалтерських справ. Набагато цікавіше спостерігати, як проект здобуває відчутні форми, ніж займатися доларовим рахунком фірми.

— Мимоволі на думку спадає Китайська стіна, — зазначив Харрі.

— Але тут люди будуть пов’язані одне з одним, а не відгороджені від світу.

— Я прийшов розпитати вас про Кліпру й про цей проект. І про «Пхуріделл».

— Трагічно, — відгукнувся Волтерс, не уточнюючи, яке саме з питань Харрі він уважав трагедією.

— Ви були знайомі із Кліпрою, пане Волтерс?

— Не те щоб добре знайомий. Ми спілкувалися на засіданнях правління, він дзвонив кілька разів, — відповів Волтерс, надягаючи сонцезахисні окуляри. — І це все.

— Дзвонив кілька разів? Адже «Пхуріделл» досить велика компанія?

— Більше восьмисот співробітників.

— І ви лише кілька разів розмовляли із власником компанії, якою ви керуєте?

— Ласкаво просимо в світ бізнесу, — проговорив Волтерс, дивлячись на дорогу й місто, немов ніщо інше його не стосувалося.

— Він вкладав великі гроші в «Пхуріделл». Ви вважаєте, його не цікавили справи компанії?

— У нього не було ніяких нарікань на роботу компанії.

— А вам відома така фірма — «Еллем Лімітед»?

— Я бачив її в списку акціонерів. Але останнім часом нам треба було думати про інші речі.

— Наприклад, як вирішити проблему з доларовим боргом?

Волтерс знову повернувся до Харрі. Той побачив у його окулярах своє викривлене відбиття.

— Що вам відомо про це?

— Я знаю, що ваша компанія має потребу в рефінансуванні, щоб продовжувати свою діяльність. У вас немає зобов’язань надавати точні відомості про себе, адже ви більше не зареєстровані на біржі, й тому вам удасться ще якийсь час приховувати свої проблеми від оточуючих, а поки ви сподіваєтеся знайти рятівника з новим капіталом. Було б прикро опинитися поза грою тепер, коли ви одержуєте великі контракти BERTS, правда?

Волтерс зробив знак інженерам, що ті вільні.

— Я здогадуюся, що мав з’явитися такий рятівник, — продовжував Харрі. — Він купив би компанію задешево, а потім розбагатів би на контрактах. Скільки людей посвячено в ці питання?

— Послухайте, пане…

— Інспектор. Правління, зрозуміло, знає. Хто ще?

— Ми інформуємо всіх акціонерів, а крім них, ніхто не зобов’язаний знати про речі, які їх не обходять.

— Як ви думаєте, пане Волтерс, хто збирався купити компанію?

— Я виконавчий директор, — відрізав Волтерс. — Я найнятий акціонерами й не втручаюся в їхні справи.

— Навіть якщо мова йде про звільнення — і ваше, і восьмисот співробітників? Навіть якщо ви більше не будете цим займатися? — І Харрі кивнув у бік надземки, що зникала вдалині.

Волтерс нічого не відповів.

— Гарний краєвид, — додав Харрі. — Прямо як чарівна дорога в Країну Оз, вірно?

Джордж Волтерс не одразу, але кивнув.

— Послухайте, Волтерс, я дзвонив адвокатові Кліпри й ще деяким іншим дрібним акціонерам. Протягом останніх днів їхні акції «Пхуріделл» були куплені фірмою «Еллем Лімітед». Ніхто з них не був готовий рефінансувати «Пхуріделл», тому вони тільки зраділи можливості вийти з компанії, зберігши свої гроші. Ви стверджуєте, що зміна власника вас не стосується, Волтерс, але ви справляєте враження відповідальної людини.

І тепер ваш новий власник — «Еллем Лімітед».

Волтерс зняв сонцезахисні окуляри й протер очі.

— Не хочете розповісти мені, хто стоїть за «Еллем Лімітед», Волтерс?

Знову ввімкнувся компресор, і Харрі змушений був нахилитися, щоб розчути його слова.

Потім кивнув.

— Я тільки хотів почути це від вас! — прокричав він.

Харрі ніяк не міг заснути. У темряві щось повзало й шаруділо, але щойно він вмикав світло, як усе затихало. Зітхнувши, він виліз із постелі й натиснув на кнопку автовідповідача. Пролунав гугнявий голос:

— Привіт, це Тоньє. Я просто хотіла почути твій голос.

Він прослуховував це повідомлення, напевно, уже разів десять, не перестаючи дивуватися: прямо якийсь сюжет із глянцевого журналу. Знову погасив світло. Пройшла хвилина.

— Чорт! — вилаявся він і знову ввімкнув світло.

Було вже за північ, коли таксі зупинилося біля невеликого, але розкішного котеджу, обнесеного низькою білою стіною. Голос Тоньє Віг у домофоні пролунав здивовано, і, відчинивши двері, вона густо почервоніла. Вона все продовжувала вибачатися за безладдя у квартирі, коли Харрі роздягав її. Вона виявилася худою, блідою, він бачив, як на шиї в неї злякано пульсує живчик. Нарешті замовкнувши, Тоньє показала рукою на двері, що вели в спальню, і він підняв її на руки, так що голова звісилася вниз — волосся діставало до підлоги. Вона застогнала, коли Харрі опустив її на ліжко, важко задихала, тільки-но він розстебнув штани, і слабко запротестувала, бачачи, як він став на коліна й притягнув її до себе.