— Дай пістолет, Ліз.

Його погляд уперся у відчинені двері. Кров. На лінолеумі була кров. Бігти. Уперед, Холе. Скоріше, на цей слід. Він глянув на Ліз. Під її пальцями на синій сорочці розпливалася червона троянда. Чорт, чорт!

Застогнавши, вона простягнула йому свій «Сміт-вессон-650».

— Апорт, Харрі.

Він наче затерп.

— Це наказ, чорт забирай!

Він волік ногу, відчайдушно сподіваючись, що вона під ним не переломиться. Усе миготіло перед очима, і він знав: це мозок відмовляється реєструвати біль. Він минув дівчину за стійкою: вона виглядала, як на картині Мунка «Крик»: нерухома, із беззвучно відкритим ротом.

— Викличте «швидку»! — крикнув їй Харрі, і вона стрепенулася. — Лікаря, скоріше!

Він вибрався на вулицю. Вітер припинився, була спека, задушлива спека. Дорогу перекрила машина, на асфальті виднівся гальмовий слід, двері були розкриті, усередині запекло жестикулював водій. І вказував угору. Харрі побіг не оглядаючись. Він знав: коли помітять, що він біжить, можуть зупинити. Заскреготали колеса. Він подивився туди, куди вказував водій. Караван сірих слонячих силуетів злітав над ним до зоряного неба. Мозок перескакував із думки на думку, немов зіпсоване радіо в машині, і самотній трубний голос заповнив собою ніч. По вінця. Харрі відчув, як поривом вітру від стугонливого трейлера з нього майже зірвало сорочку. Він ледь не потрапив під його колеса.

І от він знову тут, очі його перебігають із однієї бетонної палі на іншу. Дорога в Країну Оз. BERTS. Чому б ні? Це навіть логічно.

Залізні сходи прямо над ним вели до отвору в бетоні на висоті п'ятнадцяти-двадцяти метрів. Крізь діру виднівся місячний серп. Харрі затис ручку пістолета в зубах, відзначив, що ремінь теліпається, змусив себе не думати, що зробила з його ногою куля, яка порвала ремінь, і почав підтягуватися по східцях на руках. Залізо впивалося в обдерті дротом пальці.

Я нічого не відчуваю, подумав Харрі і вилаявся, побачивши, як кров одягла руку ніби в червону рукавичку для миття посуду й долоня заковзала по металу. Права нога торкнулася сходинки, але він відіпхнувся. Нога знову опустилася, і він знову відіпхнувся. Так краще. Тільки не знепритомніти. Він глянув униз. До землі десять метрів? Не можна знепритомніти. Рухатися далі. Стемніло. Спершу він подумав, що це в нього почорніло в очах, і зупинився, а коли подивився вниз, то побачив машини й почув пронизливе виття поліцейських сирен. Він підняв очі наверх. Діра стала зовсім чорною, місяця вже не видно. Може, він зник за хмарою? З пістолета зірвалася крапля. Знову манговий дощ? Харрі спробував піднятися ще на сходинку, відчув, як шалено пульсує серце, потім на мить завмирає й знову починає калатати, — це добре, що воно ще б’ється.

Безглуздо, подумав він і глянув униз. Незабаром перша поліцейська машина буде вже там. А Єнс зник таємним шляхом, давлячись від сміху, він уже пробіг два квартали, і от — загубився у вуличній юрбі. Чарівник Країни Оз.

Краплина скотилася по ручці пістолета прямо Харрі в рот.

У голові крутились одночасно три думки. По-перше, якщо Єнс бачив, що Харрі вибрався з «Мілліс Караоке» живим, то не стане тікати, у нього немає іншого шляху: справу треба довести до кінця. По-друге, дощові краплі віддають чимсь солодкуватим і металевим. По-третє, вони не із хмари, а з отвору нагорі. Там хтось стікає кров’ю.

Потім події знову сильно прискорилися.

Харрі здалося, що через ушкоджені нервові закінчення в лівій руці він не може відірвати її від сходинки, і тоді він вийняв пістолет із рота правою, побачив, як бризнули іскри від верхньої сходинки, почув, як щось зі свистом відскочило, відчув, як щось зачепило холошу, і направив пістолет прямо в чорну діру нагорі: він палив не перестаючи, поки не розрядив обойму. Але продовжував нажимати на спуск. Клац-клац. Непрофесіонал чортів.

Тепер він знову бачив місячний серп і, відкинувши пістолет, почав знову дертися нагору по сходах. І от він майже нагорі. Шосе, ящики з інструментами й устаткуванням купалися в жовтому світлі безглуздої гігантської кулі, що була прикріплена прямо над ними. На купі формувального піску сидів Єнс, склавши руки на животі, і розгойдувався взад-уперед від громового реготу.

— Чорт забирай, Харрі, ну й справи. Глянь-но.

Він відняв руки від живота. Щось, пузирячись, випливало з нього, важке й лискуче.

— Чорна кров. Виходить, ти зачепив мені печінку, Харрі. Боюся, мій лікар заборонить мені спиртне. Це погано.

Звуки поліцейських сирен наближалися. Харрі намагався контролювати подих.

— Я не хотів, Єнсе. Я чув, що в таїландських в’язницях подають кепський коньяк.

Він продовжував наближатися до Єнса, що наставив на нього дуло пістолета.

— Ну ж бо, не будь таким зарозумілим, Харрі, це погано скінчиться. Усе можна купити за гроші.

— У твоєму пістолеті скінчилися патрони, — сказав Харрі, продовжуючи наближатися.

Єнс поперхнувся від сміху.

— Добре придумав, Харрі, але, боюся, це в тебе закінчилися патрони. Адже я вмію рахувати.

— Невже?

— Ха-ха, я думав, ти зрозумів. Цифри. У цьому моє життя.

І він показав на пальцях вільної руки:

— Два для тебе й баби в кублі караоке, три на сходах. Залишилася одна куля для тебе, Харрі. Треба ж дещо приберегти й на чорний день.

Харрі залишалося подолати дві сходинки.

— Ти надивився поганих бойовиків, Єнсе.

— У них важливе останнє слово.

Зробивши співчутливий вираз, Єнс вистрілив. Почулося гучне — клац! Обличчя Єнса люто спотворилося.

— Це тільки в поганих бойовиках у кожному пістолеті по шість патронів, Єнсе. Але в тебе «Ругер БР-ІОІ». А в ньому їх п’ять.

— П’ять? — Єнс шоковано глянув на пістолет. — Як п’ять? Звідки ти знаєш?

— У цьому моє життя.

Харрі побачив на шосе під собою сині блимавки.

— Краще віддай мені пістолет, Єнсе. Поліцейські звичайно стріляють у того, у кого бачать у руках зброю.

На обличчі Єнса з’явився подив, коли він простягнув пістолет Харрі, і той засунув його собі за пояс. Але ременя в штанах не було, і тому пістолет скотився вниз по холоші, а може, він сам просто втомився чи на якусь мить розслабився, побачивши в очах Єнса те, що сприйняв за капітуляцію. І похитнувся від удару, захоплений зненацька миттєвою реакцією Єнса, ліва нога підкосилася, і він упав, ударившись потилицею об бетон.

На мить він відключився. Радіоприймач марно ловив хвилю. Перше, що він побачив, розплющивши очі, було металеве мерехтіння золотого зуба. Харрі замружився. Це був не золотий зуб, це місячне світло впало на лезо саамського ножа. І сталь жадібно кинулася на нього.

Харрі так і не зрозумів, інстинктивно він діяв чи усвідомлено. Ліва рука з розчепіреними пальцями здійнялася назустріч блискаючому лезу. Ніж м’яко й легко сковзнув крізь долоню. Коли він устромився по саму рукоятку, Харрі рвонув руку до себе й щосили хвицонув здоровою ногою в нападника. Він влучив прямо в чорну кровищу, Єнс зігнувся й застогнав, звалившись на пісок. Харрі встав на коліна. Єнс лежав у позі зародка, притуливши руки до живота. Він вив. Від сміху чи болю, важко було зрозуміти.

— Чорт, Харрі. Нестерпно боляче.

Він то хапав ротом повітря, то хрюкав, то сміявся.

Харрі звівся нарешті на ноги. Глянув на ніж, що стирчав у нього з долоні, прикидаючи, що краще: витягти його чи залишити як затичку. Він почув, як знизу кричать у мегафон.

— Знаєш, що тепер буде, Харрі? — сказав Єнс, заплющивши очі.

— Не зовсім.

Виждавши, Єнс зібрався із силами.

— Тоді дозволь пояснити тобі, що зараз відбудеться, Харрі. Настав день получки для цілої купи поліцейських, юристів і суддів. І горіти тобі в пеклі, Харрі, — мені воно дорого обійдеться.

— Що ти маєш на увазі?

— Що я маю на увазі? Ти що, знову прикидаєшся простим норвезьким бойскаутом, Харрі? Усе купується. Якщо є гроші. У мене є гроші. Крім того… — він захекався, — …є кілька політиків, які досить зацікавлені будівельною галуззю й не дозволять розвалити BERTS.