ДЖАСІНТА
А от подарував, мій друже Уґо!
Подарував!
УҐО
Ти глянь! Та я клянуся,
Що цю каблучку бачив я на пальці
Середньому... на вказів... на мізинці
У графа. Ну, Джасінто (гикає), начувайся!
Паскуда ти. Я (гикає) не візьму тебе!
Я в відчаї. Вчиню щось відчайдушне!
Я відчайдушний!
ДЖАСІНТА
П'яний!
УҐО
Порішу...
ДЖАСІНТА (глузливо)
Себе порішить! Божечку!
УҐО
Тебе!
Я йду, Джасінто. (Йде геть).
ДЖАСІНТА (тягне його назад).
Стій! Плаксивий дурню!
Не хочеш бачити прикрас? Поглянь лиш:
Аграфка, перли, ось рубіни — бачиш?
УҐО (похмуро)
Ну, бачу.
ДЖАСІНТА
А ось топаз, смарагди! Ну як, бачиш?
УҐО
Та бачу.
ДЖАСІНТА
Та бачу! І нічого більш не скаже
Поганий твій язик, крім «бачу, бачу»?
Ой телепню сліпий, якщо ти й бачиш,
То все тобі двоїться. Ось цей хрест
Рубіновий, дурило! Це рубіни!
Лишень послухай, та йому ціна
П'ять тисяч талярів, не менше!
УҐО
Я розумію (гикає) все! (Дивиться значуще).
ДЖАСІНТА
Він розуміє!
Нічого ти не тямиш! Боже милий!
Я розумію! (Передражнює його). Де тобі збагнути!
Я — найбагатша покоївка в Римі,
Я — найбагатша чашника дочка,
Бо всі оці коштовності — мої!
Так знай, що Лалаґа, моя хазяйка,
Яка мені оце подарувала, —
Ти чув? — подарувала на весілля
(Усі прикраси, всі до однієї!),
Напевне з глузду з'їхала!
УҐО
То значить,
Це Лалаґа подарувала! Звідки ж (гикає)
Каблучка ця дісталася тобі?
ДЖАСІНТА
Граф Кастільйоне, любий твій господар,
Все їй подарував на знак любові
Торік, ну а вона — мені, — второпав?
УҐО (блиснувши очима)
Джасінто!
ДЖАСІНТА (теж блискає очима)
Уґо!
УҐО
Що, моя Джасінто?
ДЖАСІНТА
Вже розшолопав?
УҐО
Люба, дай-но гляну
Ще раз (гикає) на ті прикраси.
ДЖАСІНТА
Зрозумів?
УҐО
Пхе! Дай погляну ближче!
ДЖАСІНТА
Ну, то як?
(Задкуючи, підносить руки з прикрасами).
УҐО
Джасінто, пташко! Люба синьйорино!
ДЖАСІНТА
Еге, тепер все ясно.
Ховає прикраси і виходить, за нею, зашпортуючись, Уґо.
ЯВА ДРУГА
Вітальня Кастільйоне.
КАСТІЛЬЙОНЕ (напіводягнений) і САНОЦЦО.
САНОЦЦО
Чудесний жарт! Клянусь, чудесний жарт!
Ха-ха-ха-ха! Воістину розкішний!
Помру я, Кастільйоне, ой, помру!
Ха-ха-ха-ха! Помру-таки від сміху!
Помру, помру!
КАСТІЛЬЙОНЕ (похмуро)
Для мене це не жарт.
САНОЦЦО
Атож, атож! Для тебе це не жарт.
Ні-ні! Ха-ха-ха-ха! Помру! Помру!
Поважна вельми річ, я запевняю.
Напитися — поважна вельми річ!
Покаятися ти надумав — браво!
Так от що, Касе! Маю вдома чотки —
Пришлю тобі. А ще волосяницю,
Яку вдягав на маскарад, віддам.
Піду додому й притьмом перешлю
В барильці щонайкращий попіл!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Саноццо! Ти скінчиш... (Вагається).
САНОЦЦО
О! Я скінчусь...
Кінчаюся... от-от уже скінчусь!
Помру від сміху... так! Кінчаюсь я!
КАСТІЛЬЙОНЕ (гостро)
Саноццо!
САНОЦЦО
Га? Що?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Я не жартую.
САНОЦЦО
Я вірю вам.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Навіщо те блюзнірство?
Щось голова болить, зле почуваюсь
І тілом, і душею. Ти коли
Востаннє бачив леді... Лалаґу?
САНОЦЦО
Та
Десь з одинадцять місяців тому.
Пощо здалась тобі ота особа?
КАСТІЛЬЙОНЕ (люто)
Саноццо!
САНОЦЦО (спокійно)
Слухаю.
КАСТІЛЬЙОНЕ (помовчавши)
Тож коли востаннє
Ти з леді Лалаґою розмовляв?
САНОЦЦО
Я, графе, майже рік її не бачив.
Твій батько, герцог, як ти добре знаєш,
Її на люди зовсім не пускає.
Повім тобі одверто — має слушність.
Ха-ха. Ти розумієш?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ні, Саноццо!
Не розумію.
САНОЦЦО
Ну от і добре, слухай. (Співає).
Отаких пташок завзятих,
Що очима виграють, —
Зирк сюди, зирк туди, —
Треба в кліточці тримати,
Бо втечуть!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Саноццо! Судиш ти несправедливо.
Не билося ще у жіночих грудях
Чистіше серце! Хоч і согрішила
Ця жінка, але гріх її прощенний.
Якщо колись обітниці священні,
Ганебно зраджені, своїм прокляттям
Когось затаврували, — то мене!
Закохана, палка, прекрасна, юна