... Від великих див

Навшпиньки кожен у ті дні ходив.

Сатири єпископа Голла*

Я ― велика людина. Тобто ― я був великою людиною; але я й не автор «Джуніуса»,* і не Залізна Маска,* бо звуть мене, як гадаю, Роберт Джонс, і народився я десь у місті Димошумі.*

Перше, що я зробив у своєму житті, ― я вхопився обома руками за свій ніс. Мати, побачивши це, назвала мене генієм, а батько заплакав з радості й подарував мені трактат із носології. Той трактат я проштудіював, ще як мені не пошили перших штанів.

Тоді я почав намацувати свій шлях у науку і незабаром зрозумів, що, коли в тебе ніс досить помітний, він тебе виведе в люди. Але моя увага не обмежувалась самими теоріями. Щоранку я кілька разів смикав себе за носа й вихиляв півдесятка чарочок.

Коли я підріс, батько одного дня закликав мене до свого кабінету.

― Сину, ― сказав він, коли ми сіли. ― Яка головна мета твого життя?

― Вивчення носології, тату, ― відказав я.

― А що ж таке носологія, Роберте?

― Носологія ― це наука про носи, ― відповів я.

― А ти можеш сказати мені, ― спитав він, ― що означає слово «ніс»?

― Ніс, тату, ― глибоко втішений, відповів я, ― має різні визначення у майже тисячі різних авторів. (Тут я вийняв годинника). Тепер полудень чи близько того, і до півночі ми встигнемо розглянути їх усі. Для початку: за Бартолінусом* ― ніс ― це той виступ ― той горбик ― той наріст ― той...

― Гаразд, Роберте, ― перебив старий добряга. ― Я приголомшений обсягом твоїх знань... просто приголомшений... їй же Богу. (Він заплющив очі й приклав руку до серця). Іди сюди! (І взяв мене під руку). Тепер твою освіту можна вважати завершеною ― пора тобі вже дбати про себе самому... і нічого кращого ти не придумаєш, як устромити свого носа куди слід... так що... так що... так що... (Він стусаном викинув мене в двері, і я покотився сходами вниз). Так що геть із мого дому, і хай тебе Бог благословить!

Відчуваючи в собі божественне afflatus,[1] я вирішив, що ця пригода скорше щаслива, ніж нещаслива. Я вирішив скористатися батьковою порадою. Я вирішив устромити носа куди слід. Я смикнув за нього двічі-тричі й написав брошурку з носології.

Весь Димошум загомонів.

«Чудесний геній!» ― сказав «Щоквартальник».

«Видатний фізіолог!» ― сказав «Вестмінстер».

«Розумний чоловік!» ― сказав «Чужоземець».

«Тонкий стиліст!» ― сказав «Едінбурґ».

«Глибокий мислитель!» ― сказав «Дублін».

«Велика людина!» ― сказав «Бентлі».

«Божественна душа!» ― сказав «Фрейзер».

«Один із нас!» ― сказав «Блеквуд».*

«Цікаво, хто це такий?» ― сказала місіс Сініпанчох.

«Цікаво, хто він такий?» ― сказала старша міс Сініпанчох.

«Цікаво, хто він такий?» ― сказала молодша міс Сініпанчох.

Але я не вділив цим людям ніякої уваги ― я саме ввійшов до ательє одного художника.

Герцогиня Їйджебогг позувала для портрета; маркіз Такітак держав герцогининого пуделя; граф Ісейте бавився її нюхальною сіллю; а його королівська високість Нечіпаймен спирався на спинку її крісла.

Я підійшов до художника й задер носа.

― Ох, яка краса! ― зітхнула її милість.

― О леле! ― прошепотів маркіз.

― О страхіття! ― простогнав граф.

― О гидота! ― пробурчав його високість.

― Що ви за нього візьмете? ― спитав художник.

― За такий ніс, ― вигукнула її милість.

― Тисячу фунтів, ― відповів я, сідаючи.

― Тисячу фунтів? ― замислено перепитав художник.

― Тисячу фунтів, ― підтвердив я.

― І чудово! ― замріяно сказав він.

― Тисячу фунтів, ― ще раз сказав я.

― Із гарантією? ― спитав він, повертаючи мій ніс до світла.

― Так, ― підтвердив я, висякавшись як слід.

― Він цілком оригінальний? ― спитав художник, шанобливо торкнувшись носа.

― Угу, ― відповів я, відігнувши носа набік.

― Із нього ще не знімали жодної копії? ― допитувався він, розглядаючи ніс у лупу.

― Жодної, ― запевнив я, задираючи носа вгору.

― Пречудово! ― вигукнув він, приголомшений красою того руху.

― Тисячу фунтів, ― нагадав я.

― Тисячу фунтів? ― перепитав він.

― Саме так, ― відповів я.

― Тисячу фунтів? ― знову спитав він.

― Атож, ― підтвердив я.

― Ви їх матимете, ― сказав він. ― Що за зразок чесноти! ― і негайно виписав мені чек, а тоді зарисував мій ніс. Я найняв помешкання на Джермін-стріт і послав Її величності дев'яносто дев'яте видання «Носології» з портретом свого носа... Отож малий нудьгар, принц Уельський, запросив мене на обід.

Всі ми були світила науки й добірні люди.

Був там сучасний платонік. Він цитував Порфирія, Ямбліхуса, Плотіна, Прокла, Гієрокла, Максима Тірського й Сіріана.*

Був там один адепт удосконалення людини. Він цитував Тюрго, Прайса, Прістлі, Кондорсе, де Сталь* і «Честолюбного вченого під час хвороби».

Був там сер Аматор Парадокс. Він зауважив, що всі дурні ― філософи, а всі філософи ― дурні.

Був там Естетихус Етихус. Він говорив про вогонь, про єдність, про атоми; про двоїсту й предковічну душу;* про спорідненість і розбрат; про первісний розум і гомеомерію.*

Був там Теологус Теолого. Він говорив про Євсевія й Аріана; про єресь і Нікейський собор; про трактаріанізм і консубстанціалізм.*

Був там Фрикасе з «Роше-де-Канкаля». Він згадував про мерітон з червоного язика; про кучеряву капусту з оксамитною підливою; про телятину по-сенменульському; маринад по-санфлорантенському; помаранчове мозаїчне желе.

Був там Піяк О'Дудлей. Він завів мову про латур і марк-брюнен; про люсе й шамбертен; про рішбур і сен-жорж; про обріон, монвіль і медок; про барак і преньяк; про грав, про сотерн, про лафіт і про сенпере. Він тільки похитав головою над клодвужо й, заплющивши очі, пояснив різницю між хересом і амонтільядо.*

Був там синьйор Тінтотінтіно з Флоренції. Він розважав про Чімабус, Арпіно, Карпаччо й Аргостіно ― про похмурі тони Караваджо, про вишуканість Альбано, про колорит у Тіціана, про гладких фламандок Рубенса і про витівки Яна Стена.*

Був там ректор Димошумського університету. Він держався думки, що у Фракії місяць називали Бендіс, у Єгипті ― Бубастіс,* в Римі ― Діаною, а в Греції ― Артемідою.

Був там і Великий Турок із Стамбула. Він був твердо переконаний, що ангели ― коні, півні й бики; що хтось там на шостому небі має сімдесят тисяч голів; що землю держить на собі небесно-блакитна корова з незліченними зеленими рогами.

Був там Дельфінус Поліглот. Він сказав нам, що сталося з вісімдесят трьома втраченими трагедіями Есхіла; з сорока п'ятьма проповідями Ізея; з триста дев'яносто однією промовою Лісія; зі сто вісімдесятьма трактатами Теофраста; з вісьмома книгами Аполлонія про конічні перерізи; з гімнами й дифірамбами Піндара; і з сорока п'ятьма трагедіями Гомера Молодшого.*

Був там Фердінанд Фітц Фоссілус Фельдшпат. Він розповів нам усе про підземний вогонь і третинні формації; про газоподібні, рідкі й тверді тіла; про кварц і мергель; про гнейс і граніт; про гіпс і трапп; про тальк і кальцит; про смоляну обманку й рогову обманку; про слюду й сланець; про кіаніт і лепідоліт; про малахіт і тремоліт; про антимон і халцедон; про гематит і про весь світ.

Був там і я. Я говорив про себе; про себе, про себе й про себе; про носологію, про свою брошуру й про себе. Я задер носа й говорив про себе.

«Напрочуд розумний чоловік!» ― сказав принц.

«Знаменитий!» ― сказали його гості, і другого ранку її світлість герцогиня Їйджебогг приїхала до мене з візитом.