Закричал царь на дурака: «Что это за неуч такой! Я тебя велю расстрелить!» А дурак спрашивает: «Чем-то будешь меня жаловать?» — «За что тебя, дурака, жаловать-то?» — «Да коли пойдет на правду, я добыл тебе и свинку золотую щетинку, и оленя золоторогого, и коня золотогривого». — «А чем докажешь?» — спрашивает царь. Дурак говорит: «Вели, государь, снять своим зятьям сапоги-то». Зятья начали переминаться, не

хотят снимать сапогов. «Снимите сапоги, — заставляет царь, — тут еще нет вины». Сняли сапоги; царь смотрит: нет у них на ногах по пальцу. «Вот ихние пальцы! — говорит дурак. — Прикажите теперь снять им перчатки». Сняли перчатки, и на руках нет по пальцу. «Вот они! — говорит дурак. — Прикажите-ка теперь снять им рубашки». Царь видит, что дело идет на правду, велел им раздеваться. Сняли рубашки, видит царь: у каждого вырезано из спины по ремню, шириною пальца в два. «Вот эти ремни!» — говорит дурак и рассказывает все, как было. Царь не знал, как его угостить и как пожаловать; отдал ему все царство, а других зятьев за то, что обманывали, велел расстрелить. Дурак вышел в поле, закричал зычным голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед травою». Конь бежит, земля дрожит. Дурак влез в одно ушко, вылез в другое, сделался молодцом да красавцем, воротился домой и стал с своею царевною жить да поживать да добра наживать.

№184 [27]

Жив колись на світі старе́нький панок вдовець і мав у себе трьох синів: двох розумних, а третього дурня; і дурень усе було сидить у грубі[28] і мне в попелі пузирі. Як же прийшла пора батькові умирати, то він, зізвавши до себе усіх, заповідав, щоб вони, де його поховають[29], приходили по очереді три ночі зряду кождий особне до його на могилу: старший на першу ніч, середульший на другу, а дурень на третю. І послі, як уме́р, вони його поховали і одпоминали; то дурень, діждавшись темноï ночі, виліз із груби і, побачивши, що у братів повні хати гостей, п’ють та бенкетують[30], спитав старшого: чи піде він на могилу до батька? — і почувши, як сказав той: не хо́чу, — побрів сам, нікому не сказавши, до могили і сів із-боку коло ïй. У саму ж глупу[31] ніч земля на могилі розступилась і батько, вилізши наверх з ямы, спитав: «А хто тут сидить?» Як же почув, що обізвався дурень і розказав, що старший казав: іти не хо́чу, — то він, оддаючи йому уздечку, велів, щоб коли йому буде яка нужда або чого треба — то потряс би уздечкою, і до його прибіжить зараз чорний кінь; тогді вліз би йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому треба. А сам поліз уп’я́ть у яму, і могила затулилась[32].

Тогді дурень, узявши уздечку, вернувся додому і поліз у грубу спати. На другий же день, почувши, що гості у братів бенкетують, і, діждавшись ночі, знайшов середульшого і спитав: чи піде він до батька на могилу? Но як сказав і сей, що не хо́чу, то він побрів сам і сів на тім же місці коло могили. У саму ж глупу ніч земля на могилі розступилась, батько з ями виліз наверх, і, узнавши, що сидить дурень, а середульший сказав: не хо́чу, — то він, оддавши йому і другу уздечку, тоже велів: як треба колись буде — щоб він потряс уздечкою, і зараз прибіжить до його рижий кінь; то він щоб уліз йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому треба. Сам сховався у яму, земля затулилась, а дурень, вернувшись додому, поліз у грубу спати. Проснувшись же на третій день, почув, що усе гості бенкетують, і діждавшись ночі, пішов на могилу, як тільки гаразд смеркло, і сів у тім же самім місці коло могили. Земля розступилась, батько з ями виліз і, побачивши, що сидить дурень, оддав йому і третю уздечку і розказав, що коли йому чого буде треба, то щоб потряс єю — і тогді вже прибіжить до його кінь сивий; щоб вліз йому в праве ухо, а у ліве виліз і загадував, чого буде треба. Попрощавсь з дурнем, не звелів вже до могили приходити, поліз у яму. Земля затулилась, і дурень, з уздечкою вернувшись додому, поліз у грубу спати.

У те ж саме врем’я цар тієï земельки, де жив дурень з братами, мавши у себе одну дочку́ дівку, построïв терем, чи стовп кам’яний превисокий, і розіслав по царству бумаги, що хто з молодців дістане там дочку́ його, за то́го оддасть ïï і усе царство з нею. І назначив для того три дні, коли хто схоче з царів і панів і усякого народу, з’ïжджатись і сходитись. То до братів дурневих з’ïхалось багато молодців, і брати́ вже туди убирались самі і ко́ней убирали; дурень попросив, щоб узяли і його хоч подивитись, но усі вони, осміявши його, покинули дома. Дак він, узявши перву уздечку і вийшовши за царину[33] у поле далеченько, як потряс уздечкою, то зараз прибіг до його чорний як галка кінь і поспитав, чого треба? — а взнавши, звелів лізти у праве ухо, а у ліве вилазить. І як зробив се дурень, то сам себе не пізнав в дорогій одежі — дуже хороший зробився! А кінь його поспитав: чи бігти по землі, чи піднятись вище[34]? Скочивши раз, полетів, як птиця, і долетівши до царівни, мимо ïï промчався. Тут народ наробив крику, щоб ловити; но він, як птиця, тільки мелькнув, одбіг у поле, зняв з коня узду, сам перемінився, прийшов додому і поліз у грубу.

Як же приïхали брати і навезли гостей до себе, то тільки і мови[35] було, що про теє чудо. На другий же день уп’ять народ збирався, і до братів заïхало товариство і вже готовились ïхать, так і дурень попрохавсь, щоби взяли його хоч подивитись. Но вони, над ним насміявшись, поïхали. Тогді дурень, узявши другу уздечку, вийшов у поле далеченько, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його рижий кінь і поспитав: чого треба? — а взнавши, звелів влізти у праве ухо, а у ліве вилізти. І як зробив теє дурень, то став ще в багатшій одежі і кращий[36], ніж[37] первий раз. І звелів ко́ню нести його од землі високо. Кінь як скочив раз, то дурень і не вглядів, коли став коло царівни і ïï минув; прибігши ж у поле, почув, що народ кричав: «Ловіть!», но вже пізно. Він з коня уздечку зняв, сам перемінився, пішов додому і поліз у грубу. Брати приïхали з гостями і усе розказували теє чудо. А на третій день уп’ять народ туда ж збирався; до братів заïхало товариство, і вже з двора виïжджали, тогді і дурень, узявши третю уздечку, вийшов у поле, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його кінь сивий і, взнавши, для чого він званий, звелів пролізти у обоє уха. А як дурень теє зробив, то явивсь ще в багатшій одежі і кращий од первих двох разів і звелів нести його од землі високо. Кінь як скочив раз — долетів до царівни; дурень зірвав у неï із шиï платочок, а вона вдарила його в лоб перстнем — напечаталась печатка. Народ кричав, кричав, що «ловіть», но він пролетів, з коня уздечку зняв у полі, сам перемінився, прийшов додому і уліз у грубу, а печатка на лобі осталася вічно.

На другий же день послав цар усіх оглядати, у кого на лобі осталась печатка. Посланці, обійшовши скрізь[38] і усіх оглядівши, привернули і до братів, і не знайшовши ні на одному печатки, виволокли дурня з груби за ноги, і як угляділи на його лобі печатку — полякались[39]; узявши з собою дурня, повели до царя, і цар, щоб не ізмінять слова, звелів попам його з дочкою звінчати і дав ïм, щоб вони жили, особу хатину. А сам об’явив, що хто приведе до його козу, на которій золота́ та срібна шерсть, тому вручить царство. Зібралось багато різного народу і по усіх дорогах і стежках роз’ïхались кози́ шукати. Так і дурень упросив жінку, щоб випросила і йому у царя яку-небудь шкапу[40]. А як вона з сльозами випросила водовоза, то він, узявши з собою перву уздечку і сівши на шкапу задом до голови, а очіма до хвоста, узяв у зуби хвіст і, поганяючи долонею[41], виïхав у поле, а там, вставши, узяв за хвіст, смикнув[42] і зтяг шкуру, стерво[43] покинув собакам, а сам потряс уздечкою, і як прибіг до його чорний кінь, то він, розказавши, чого треба, і взнавши од його, де коза ходить, проліз крізь уха, перемінився зовсім і, сівши на коня, зараз козу піймав, прив’язав до стремена і вернувся назад потихеньку. Недалеко ж од’ïхавши, зустрів[44] одного із тих, що поïхали козу шукати, і той став просить, щоб він узнав, що хоче, і козу йому оддав. Так дурень стребовав із правоï руки од крайнього пальця урізать один сустав, і той согласився; так він козу оддав, а сустав заховав у кишеню[45].