Через хвилину Тео отямився, а вереск змінився тихеньким схлипуванням.

— Що з ним сталося?

Я все ще м’явся на порозі дитячої, не знаючи, куди себе приткнути:

— Я просто хотів подивитися, чи все гаразд. А він не спав.

Заколисуючи малого, Єва раптом запитала:

— Це ти?

— Що я?

Вона мотнула головою в бік шафи. Я зиркнув праворуч. На дзеркальній стулці, на висоті трохи менше ніж метр від підлоги, проступав напис червоним маркером:

Зазирни у мої сни i_002.jpg

На килимі, під стільцем, валявся незакритим товстий маркер.

— Це ти написав? — повторила.

Я придивився до дзеркала. Там були літери. Спершу мені здалося, що кириличні: на початку стояла химерна карлючка, подібна до великої Ї.

— Ні. Чого б це я став писати по дзеркалу? — глипнув на дружину: — Чорт забирай, ні! Це малий!

Єва лише знизала плечима, не надавши закарлюкам значення. Хвилин за десять Тео заснув. Вона поклала його в ліжко й укрила ковдрою. На виході з дитячої торкнулася долонею мого передпліччя й, легенько потягнувши за собою, прошепотіла: «Пішли. Завтра зітреш». Я кивнув. Однак перед тим, як вимкнути настільну лампу та посунути за дружиною, кілька секунд прискіпливо, намагаючись запам’ятати, розглядав нашкрябані сином знаки. Це літери, беззаперечно. Можливо, як і Єва, я не звернув би на них уваги — ми ще не навчили Тео писати, проте малюк уже читав по складах, тобто, в принципі, не було нічого дивного в тому, що він самотужки надряпав якісь літери, — проте щось підказувало мені, якийсь невиразний, але наполегливий голос нашіптував, що літери насправді не кириличні. Перші дві вдалося розпізнати без проблем: Ї (або І) та М. Стосовно третьої я не мав певності: то могла бути і М, і Н. Наступні вісім не викликали сумнівів — А, Т, Е, О, С, А, М і Р. І наприкінці — щось незрозуміле. Маленька о? Велика С чи кирилична Є без рисочки? Єдине, що варто визнати очевидним: останній символ незавершений, адже, коли зазирнув до дитячої, Тео все ще водив маркером по дзеркалу.

Отже, ЇМН(М?)АТЕОСАМР(?).

Востаннє кинувши погляд на Теодора, який, з’їхавши з подушки, вткнувся носом у живіт Юаня Михайловича, я вимкнув світло й потюпав до спальні. Залізши під ковдру, витягся на спині й утупився в лампу під стелею. Голова гула від думок. Мій син намагався написати щось конкретне? Навіщо? І чому нібито безпідставне припущення, що символи є буквами латинського алфавіту, намертво застрягло в мозку? Повторюсь, я не вважав би чимось надзвичайним, якби Тео начеркав що-небудь кирилицею. Але латинкою? Англійського алфавіту його ніхто не вчив. Я ще раз пригадав напис і вирішив, що мої вагання зумовлені чотирма символами — з третього до шостого: М чи Н, А, Т та Е. На позір вони складалися в англійське слово HATE — ГНІВ, або НЕНАВИДІТИ. А ще, безумовно, чотирма іншими — з восьмого до одинадцятого, — котрі формували англійське САМР, тобто ТАБІР. Що це — просто збіг? Але навіть якщо й не збіг — що з того? Можливо, Теодор усього лише старався відтворити написи, які бачив на YouTube чи в якому-небудь мультикові. Крім того, я не міг не зауважити три символи посередині, які утворювали ТЕО. Що цього разу — ім’я мого сина чи черговий банальний збіг? ЇМНА ТЕО САМР(?) — нісенітниця якась.

Заплющивши очі, я сконцентрувався й із максимальною точністю відтворив перед внутрішнім зором карлючки на дзеркальній стулці. Потому спробував на місце недоладно промальованих символів дібрати літери, з якими всі ці карлючки вкупі набували хоча б якогось сенсу.

ЇМНАТЕОСАМРО

ЇММАТЕОСАМРЄ

ЇМНАТЕОСАМРС

ЇММАТЕОСАМРФ

«Чорт, там може бути що завгодно… А якщо латинкою?» Перший символ буде І. Я прикинув, на частину якої літери англійського алфавіту скидається крайній, недописаний значок. Q? G? C? O?

IMHATEOCAMPQ

IMMATEOCAMPC

IMHATEOCAMPG

IMMATEOCAMPO

Нічого путнього. Я підсумував, що рядок усе ж є беззмістовною мішаниною з латинських і (або) кириличних літер, а HATE чи ТЕО — випадковістю. І загалом — заспокоював себе — в написі немає нічого виняткового. Якщо Тео ходить уві сні, то що йому заважає нашкрябати кілька літер на дверях шафи у своїй кімнаті? Також уві сні.

Я повернувся на бік і підклав долоню під щоку. Останній із прокручених у голові рядків — IMMATEOCAMPO — чомусь застиг перед очима, і я, відчуваючи, як свідомість тьмяніє та поволі зісковзує в сон, наполовину подумки, наполовину вголос, лише зовсім трохи ворушачи губами, проговорював його: імматео-кампо… імма-тео-кампо… ім-матео-кампо… айм-матео… Раптово очі розплющилися, а перед носом наче ввімкнули яскравий прожектор, промінь якого виявився таким потужним, що загрожував спалити мозок. Напис, що, неначе намертво приклеєний, завис у голові, в одну мить розпався на три чіткі англійські слова:

I’M MATEO CAMPO[12].

Я здригнувся та відірвав голову від подушки. Я Матео Кампо? Це те, що хотів написати Тео? Що за дурня? Але… крайній символ майже напевно був великою О, бо приголосні C, G, Q жодної читабельної комбінації не утворювали. Невже це справді так? Чи я себе накручую? Знову перекинувся на спину. Сон як вітром здуло. I’M MATEO CAMPO. Я точно запам’ятав риску — щось схоже на апостроф — між І та М. Звідки ця фраза могла взятися у свідомості Теодора? Чому вона врізалася в його пам’ять? Мої пальці підсвідомо стискалися в кулаки, залишаючи на внутрішньому боці долоні рожеві серпики — сліди від нігтів. А що як фраза насправді не врізалась у пам’ять? Що як вона абсолютно не стосується спогадів мого сина?

Я прикусив губу й тихо засопів.

Тоді звідки вона? З якого місця?

Я — МАТЕО КАМПО.

Серце неспокійно калатало.

«Хто ти? — запитав сам у себе. — Хто ти, чорт забирай?..»

Заснути вдалося лише перед п’ятою. А зранку я прогнав ім’я Матео Кампо через Google. Тільки на Facebook знайшлося більше шести сотень акаунтів із таким самим або подібним прізвищем — Матео Кампо, Матео Кампос, Матео Кампоамор, Матео Камповерде — зі США, Аргентини, Венесуели, Мексики, Нікарагуа та Колумбії. Подальший пошук не мав сенсу. Після такого на LinkedIn чи Twitter не варто й заходити.

20

Приблизно через місяць після того, як я заскочив Теодора перед дзеркалом, стався перший справжній напад. Чи то пак щось дуже схоже на епілептичний напад — до цього часу не можу з певністю сказати, що то було.

Малому подобалося таксувати зі мною. У понеділок, 13 квітня 2015-го, попри те, що Єва не працювала й могла посидіти з ним удома, Тео напросився до мене в компаньйони. За чверть до шостої ми вийшли з будинку й попрямували до стоянки, де я залишав Nissan. Тео дріботів попереду. Зненацька хлопчак зупинився — різко, неначе вівця, що напоролася на колючий дріт, — а потім почав корчитися. За секунду він поточився й розпластався на асфальті.

— Тео!

Я підскочив до сина. Якби Теодор упав одразу після зупинки я ще міг би припустити, що він забився та корчиться від болю. Проте я чітко бачив, як він зупинився й перед падінням секунду тримався на ногах. Малюк радше опустився, ніж упав, і я розумів, що біль був причиною, а не наслідком падіння.

— Тео! Ти чуєш мене?

Його очі залишалися широко розплющеними, але райдужки закотилися так, що здавалося, мовби Теодор витріщається на мене моторошно опуклими білками. Він дрібно тремтів та смикався, впродовж кількох секунд м’язи асинхронно пульсували. Складалося враження, ніби під шкірою звиваються в пошуку виходу назовні змії. За мить сіпання урвалося, перелякано розширені райдужки стали на місце. Тео закричав:

— Відпусти! Відпусти! Не чіпай мене!

Я підхопив його на руки й метнувся назад до під’їзду. Мене теліпало з переляку, але ще до того, як розійшлися двері ліфта, хлопчак угамувався. Обійняв мене за шию та сховав голівку на плечі.

У квартирі ми поклали малого в ліжко. Я розповів Єві, що сталося. Присівши на край ліжка, вона гладила Теодорову голівку, розпитувала, чи нічого не болить. Малий заперечно мотав головою. Він винувато зиркав на мене з-під ковдри, але не виглядав хворим чи наляканим. Єва тричі повторила, чи пам’ятає він, що трапилося. Тео ствердно кивав і говорив, що він упав і боляче вдарився.

вернуться

12

Я — МАТЕО КАМПО (англ.).


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: