Незнайомець спитав, як пройти до будинку губернатора, і офіцер з охорони, що вартувала білих в'язнів, відрядив солдата провести його.

Поминувши спочатку міську площу, яка своєю архітектурою нітрохи не відрізнялась би від площі будь-якого містечка в старій Іспанії, якби не пальми, що кидали темні плями своїх тіней на сліпучо-білу, висушену сонцем землю, потім церкву з двома однаковими шпилями й мармуровими східцями, вони ввійшли крізь високу залізну браму в сад і обсадженою акаціями алеєю наблизились до великого білого будинку з глибокими лоджіями, що потопали в жасмині. Слуги-негри в безглуздо пишних червоно-жовтих лівреях впустили нашого джентльмена й пішли доповісти губернаторові Пуерто-Ріко про дона Педро де Кейроса, що прибув з дорученням від короля Філіппа. Далеко не кожного дня посланці іспанського короля з'являлись у цих далеких і чи не найбільш дрібних заморських володіннях його католицької величності. Якщо ж казати правду, то раніше такого ніколи не було, і дон

Хайме де Вілламагра, вкрай схвильований цим повідомленням, ще й сам не знав, чим викликано це хвилювання — гордістю чи страхом.

Середній на зріст, з великою головою, чималим черевцем і менш ніж посередніми розумовими здібностями, дон Хайме був одним з тих джентльменів, які найкраще могли прислужитись Іспанії лише одним — кудись виїхати, що, очевидно, і було враховано, коли його призначили губернатором Пуерто-Ріко. Навіть благоговіння перед його королівською величністю, представником від якого прибув дон Педро, виявилось безсилим перед природженою самозакоханістю дона Хайме. Приймаючи королівського посланця, він поводився зарозуміло й пихато, і навіть холодний погордливий погляд очей дона Педро, незвичайно синіх очей, що так пасували до бронзового кольору обличчя, не справив на дона Хайме ніякого враження. Домініканський чернець, високий, літній, понурий чоловік, допомагав губернаторові приймати гостя.

— Сеньйоре, мог вам панування, — дон Хайме говорив ніби з повним ротом — Я сподіваюсь почути від вас, що маю честь бути обдарованим королівською ласкою.

Дон Педро низько вклонився, махнувши перед собою капелюхом з плюмажем, якого після цього разом з палицею передав одному з чорних лакеїв.

— Те, що я тут, хоч і після деяких пригод, вже означає королівську ласку. Я тільки що зійшов із «Святого Томаса», зазнавши під час подорожі багатьох злигоднів. Сам корабель відплив у Санто-Домінго і повернеться сюди забрати мене днів за три-чотири. А доти мені доведеться користуватись гостинністю вашої вельможності. — Створювалось враження, що гість не стільки просить, скільки заявляє про свої права.

— Ага, — лише й спромігся промовити дон Хайме. Схиливши голову набік, з безглуздою посмішкою на товстих губах під сивуватими вусами, він чекав, коли ж прибулець розпочне детально переказувати послання короля.

Проте гість не поспішав. Він неквапливо оглянув простору прохолодну кімнату з вивезеними із Старого Світу гарними дубовими й горіховими меблями, гобеленами й картинами, і спитав з невимушеним виглядом людини, що скрізь почувається вдома, чи не можна йому сісти. Його вельможність з деякою шкодою для своєї гідності поспішив підсунути гостеві стільця.

Спокійно, з тонкою посмішкою, яка дону Хайме не сподобалась, королівський посланець сів і закинув ногу на ногу.

— Ми з вами, доне Хайме, до деякої міри родичі,— заявив він.

Дон Хайме втупився в нього поглядом:

— Не маю честі про це знати.

— Тому я й поспішаю повідомити вас про це. Родинні зв'язки між нами виникли після вашого одруження. Я двоюрідний брат доньї Ернанди.

— О, моєї дружини! — В тоні його вельможності вчувалась прихована зневага і до самої дружини, і до її родичів. — Я звернув увагу на ваше ім'я: Кейрос. — Тепер дону Хайме стало зрозуміло, звідки в дона Педро такий твердий акцент в його в усьому іншому бездоганній кастільській вимові. — Отже, ви португалець, як і донья Ернанда? — тепер в його тоні почулася зневага до португальців, особливо до тих, які перебувають на службі короля

. Іспанії, в той час коли Португалія вже півстоліття тому відвоювала собі незалежність.

— Напівпортугалець, ясна річ. Моя сім'я….

— Так, так, — нетерпляче перебив його дон Хайме. — А де ж послання від його величності?

— Ваше нетерпіння, доне Хайме, цілком природне, — промовив дон Педро, і в його тоні прослизнула іронія. — Пробачте, будь ласка, що я торкнувся родинних справ. Отже, про доручення, з яким я прибув. Вас, ваша вельможність, звичайно, не здивує те, що до слуху його величності, нехай береже його господь, — тут дон Педро шанобливо схилив голову, змусивши дона Хайме зробити те саме, — досягають відомості не тільки про ваше похвальне управління цим важливим островом, що має назву Пуерто-Ріко, але також і про ту старанність, з якою ви намагаєтесь очистити ці моря від небезпечних волоцюг, особливо від англійських піратів, що перешкоджають нашому мореплавству і порушують спокій наших поселень.

Дон Хайме справді не знайшов у цих словах нічого дивного. Не знайшов навіть після деяких роздумів. Будучи дурнем, він і припустити не міг, що Пуерто-Ріко управляється найгірше з усіх іспанських володінь у Вест-Індії. Що ж до другого твердження, то дон Хайме справді докладав зусиль до винищення піратів на Карібському морі. Зовсім недавно, і треба додати цілком випадково, він відчутно посприяв досягненню цієї мети, і тепер не забарився похвалитися цим.

Задерши підборіддя й випнувши груди, дон Хайме бундючно походжав перед доном Педро і розводився про свої заслуги. Він радий, якщо його зусилля належно оцінено там, де треба. Подібне заохочення викликає прагнення служити ще заповзятливіше. Він не хоче бути нескромним, але задля справедливості мусить визнати, що під його управлінням на острові запанували спокій і процвітання. Це може підтвердити й присутній тут брат Алонсо. На Пуерто-Ріко міцно утвердилася християнська віра, і ні про яку єресь не може бути й мови. Що ж до піратів, то він зробив усе, що в його становищі може зробити людина, хоч, мабуть, не все, що хотів би. Та й кінець кінцем службові обов'язки змушують його залишатись на березі. Чи помітив дон Педро нові укріплення, що він їх будує? Робота наближається до кінця, і він певен, що тепер навіть лиховісний капітан Блад не наважиться завітати до нього. Він уже показав цьому грізному піратові, що з ним жарти погані. Кілька днів тому гурт людей з ватаги капітана Блада висадився в південній частині острова. Але люди дона Хайме були насторожі. Він сам подбав про це. Загін озброєних солдатів на конях прибув туди вчасно. Вони заскочили піратів зненацька і спіймали їх. Розповідаючи, дон Хайме не переставав сміятись. Дон Педро чемно сміявся разом з ним, виявляючи цілком зрозумілу й доречну цікавість і заохочуючи господаря розповідати про це ще й ще.

— І ви, звичайно, всіх їх повбивали? — спитав він, і в його тоні почулась зневага до тих піратів.

— Ще ні, але вони у мене в руках. — В словах його вельможності забриніла лють. — Усі шестеро, кого зловили. Ми ще не вирішили, що з ними робити. Може, повісимо. Може, влаштуємо аутодафе й спалимо їх на вогнищах во славу божу. Адже всі вони — єретики. Ми з братом Алонсо вже міркували про це.

— Так, так, — мовив дон Педро з таким виглядом, ніби розмова про піратів почала йому набридати. — Чи не бажаєте, ваша вельможність, дослухати послання до кінця?

Губернатора роздратувало це зауваження, що перервало його багатослівне самовихваляння, він набундючено вклонився представникові його королівської величності й мовив крижаним тоном:

— Прошу пробачення.

Проте гордовитий дон Педро просто не звернув уваги на його невдоволення. Він видобув із внутрішньої кишені розкішного камзола в кілька разів складений аркуш пергаменту і невеличкий плоский шкіряний футляр.

— Передусім я повинен пояснити, ваша вельможність, чому ця річ потрапляє до вас у такому стані. Як я вже вам сказав, хоч ви, здається, не звернули на мої слова уваги, я прибув сюди після досить небезпечної подорожі. Щиро кажучи, це просто чудо, що я втрапив сюди після всього, що мені довелося зазнати. Я також став жертвою цього диявола капітана Блада. Тиждень тому він потопив корабель, на якому я вийшов з Кадіса. Мені пощастило більше, ніж моєму двоюрідному братові дону Родріго де Кейросу, який супроводжував мене і який тепер перебуває в руках того мерзенного пірата: я зумів утекти. Проте це надто довга розповідь, і я не хочу вас нею стомлювати.