ОЛЕСЬ БЕРДНИК

Законсервована планета

ЗАГРОЗА З КОСМОСУ

- Ну от... Я показав усе, що могло вас цiкавити. Буду дуже радий, якщо нашi роботи допоможуть вам!..

Сказавши це, iнженер Валерiй Тригуб гаряче потиснув малесеньку нiжну руку Вiкторiї Денiс. Вона захоплено - знизу догори - дивилася милими сiрими очима на велетня-iнженера який своєю сердечнiстю i незвичайною внутрiшньою силою полонив її експансивну душу ще тодi, коли вони зустрiчалися в минулому на конгресах космонавтiв. З першої зустрiчi мiж ними простягнулася незрима нитка хвилюючого почуття, яка тепер була вже дуже мiцною.

- Спасибi, - калiченою росiйською мовою сказала дiвчина i засмiялася.

Засмiявся i Валерiй. Йому було приємно дивитися на бiляву, тонесеньку дiвчину. Здавалося - дмухни на неї, i вона полетить!

Ця дiвчина була керiвником американської делегацiї iнженерiв i вчених, якi приїхали сюди, щоб перейняти досвiд росiйських конструкторiв по будуванню космiчних ракет. Кiлька днiй тому стратоплан примчав їх на Урал, де вони знайомилися з новою конструкцiєю гiгантського зорельота, що був збудований за проектом Тригуба. Потiм росiйська делегацiя повинна була їхати в Америку, щоб подивитися, що зроблено за океаном. Там теж закiнчували будувати космiчний крейсер. Вести його в простiр мала якраз оця тендiтна дiвчинка. Валерiю навiть не вiрилось, що така "пiр'їнка" керуватиме велетенською машиною та ще в такiй небезпечнiй подорожi...

Вiн сказав їй про це. Вiкторiя усмiхнулась i якось по-хлоп'ячому, задерикувато сказала:

- Ви не дивiться, що я маленька! Я сильнiша вiд багатьох мужчин! Спробуйте - о!..

I вона жартiвливо зiгнула руку, а Валерiй теж жартома спробував, якi там в неї бiцепси. Вони справдi були натренованi, як в доброго спортсмена.

- Вiрю! Тепер вiрю! - засмiявся Тригуб.

- Ну хоч в моїх здiбностях iнженера ви не сумнiваєтесь? - знову пожартувала Вiкторiя.

- О нi, нi! Здаюсь i бiльше таких запитань задавати не буду!

- Дивiться ж,- смiшно погрозила пальцем дiвчина i потiм вже цiлком по-дiловому сказала англiйською мовою:

- Ми негайно використаємо все, що у вас є цiнного в областi електронiки. Менi дуже сподобалась абсолютна автоматизацiя у вашому зорельотi, мiстер Валерiй...

- Називайте мене просто - Валя. Адже ми друзi?!- вiдповiв жартiвливо Валерiй.

- "Валья", - м'яко повторила Вiкторiя. - Ще раз спасибi!.. За дружбу!.. Але я хотiла сказати ось що... Я зовсiм не бачу у вас протиметеоритного захисту! Чому?..

- Ще немає досконалого проекту. Над цим працюємо. Вважаю, що до вильоту ця проблема буде вирiшена. А можливо навiть перший полiт доведеться робити без захисту. Будемо обминати метеорити по сигналах радiолокаторiв...

- Нi! Це не годиться,- мовила, заперечливо похитавши головою, Вiкторiя.- У нас уже розроблена конструкцiя дуже простого i вдалого захисту!..

- Яка ж саме?

- По сигналу радiолокатора метеорит, що летить назустрiч ракетi, могутнiми розрядами електромагнiтної енергiї роздрiбнюється на пил, потiм заряджається негативним зарядом. А заряджений пил обходить електромагнiтне поле, яке створене навколо ракети. Правда, просто?..

- Генiально! - вигукнув Валерiй.

- Я негайно передам вам всi матерiали, як тiльки ми прилетимо додому...

- Гаразд! А тепер - пiдемо... Дивiться - яка краса.

Вiкторiя подивилася навколо. Справдi, тут було дуже красиво. Вдалинi танули в осiннiй позолотi схили Уральських гiр. З барвистими килимами пожовтiлих листяних дерев приємно контрастували темнозеленi пасма ялин... А над всiм цим летiли десь у далеч блiдi хмаринки.

- Чудесно! - сказала Вiкторiя. Потiм глянула на Валерiя, що замрiяно дивився в далечiнь, i подумала з незвичайною нiжнiстю:

"А ти ще чудеснiший вiд цього пейзажу любий велетню!"

Вiн справдi був хлопець хоч куди. Високий на зрiст, широкоплечий, з веселим вiдкритим обличчям i шапкою каштанового волосся - вiн зовсiм не був подiбним до вченого.

Вiкторiя думала: "Як дивно - вiн такий земний зовнi, а який мрiйник в душi! Надзвичайно дивне поєднання!"

Вони зiйшли зi сходiв будинку, де розмiстилося управлiння будiвництвом, i пiшли по територiї космодрому до центра великої площi. Там стояв зорельот. В ньому наяву втiлювалися багаторiчнi мрiї Тригуба, багатьох iнших конструкторiв та численної когорти вчених, якi провадили рiзнi пiдготовчi роботи.

Метрiв за двiстi закiнчувався другий такий же апарат. Там ще тривали внутрiшнi роботи по монтуванню приладiв.

Людей майже не було видно. Тут тепер не до гуляння. Члени делегацiї одержували потрiбну консультацiю в iнженерiв будiвництва - тому весь космодром був безлюдним...

Валерiй i Вiкторiя зупинилися i замилувалися зорельотом, який неосяжною громадою здiймався над їхнiми головами, поблискуючи матовими металiчними боками.

Корабель повинен був стартувати прямо з землi, без нiяких спецiальних естакад, як це робилося в минулi роки. Вiн був звичайної яйцевидної форми, загострений спереду, з трьома стабiлiзаторами по боках, якi також виконували роль своєрiдних пiднiжок.

Лише восьма частина п'ятдесятиметрового корабля була вiдведена для житлових примiщень i складiв продуктiв. Все iнше заповнювали апарати руху, запаси пального. На зорельотi була невелика атомна станцiя, яка давала електроенергiю кiльком фазотронам. У магнiтному полi фазотронiв розганявся до величезних швидкостей заряджений пил вуглецю, який, виходячи з фазотрона, зустрiчався з паралельним потоком кисню, спалахував i надпотужним струменем - з швидкiстю вiд трьохсот до п'ятисот кiлометрiв на секунду виривався з дюзи, даючи рух кораблю. Такий двигун давав можливiсть долетiти до зовнiшнiх планет, повернутися назад i навiть зробити кiлька посадок на зустрiчнi планети без додаткової заправки пальним.

До цього часу для перельотiв на Марс i Венеру або навiть на Мiсяць використовували промiжнi станцiї - штучнi супутники Землi або Сонця, запущенi по певних орбiтах в сонячнiй системi. Але тепер, коли були сконструйованi кораблi з такими необмеженими можливостями, необхiднiсть в штучних супутниках майже вiдпадала, i їх можна було використовувати для суто наукових робiт...

Валерiй i Вiкторiя обiйшли навколо зорельота i зупинилися.

- Мiсяцiв через два, - промовив Валерiй, - цей корабель приземлиться на Плутонi... Ви розумiєте - на Плутонi! Десять рокiв тому ми мрiяли про Марс i Мiсяць, а тепер - Плутон! Край Системи! А там - дорога до iнших Систем! Ви теж, здається, летите на одну з зовнiшнiх планет?..

- Для дослiдження супутникiв Сатурна i Урана!.. Таке офiцiальне завдання експедицiї! Але, може, я в польотi передумаю та й махну вслiд за вами! - сказала Вiкторiя i дзвiнко засмiялася.

Валерiй жартiвливо взяв й за плечi, заглянув променистим поглядом до сiрих очей.

- I раптом, дорога Вiкторiє, ми з вами зустрiнемось на якiйсь дикiй i суворiй планетi!.. Скажу одверто-менi дуже хотiлося б цього!..

Дiвчина опустила вiї, тепла хвиля пiдкотила до її грудей. Почервонiвши, вона тихо вiдповiла:

- Менi чомусь здається... чи, може, хочеться, щоб зустрiч з вами, Валья, була... на Землi!..

Усмiшка збiгла з лиця Валерiя Вiн вiдчув якiсь незвичайнi нотки в голосi дiвчини i тепер намагався збагнути, що вiдбулося, дивлячись в сяючi сiрi очi Вiкторiї. Ось ворухнулися його губи, певно вiн хотiв щось сказати, але не встиг.

Над космодромом загримiв голос з радiорепродуктора:

- Iнженера Тригуба та iнженера Денiс просять негайно зайти до директора будiвництва в термiновiй справi!

- Що трапилося? - захвилювалася Вiкторiя.

- Я гадаю, що нiчого особливою, - заспокоював Валерiй. - Може, вас викликають додому, або ще що-небудь...

Вони швидко пройшли широким коридором будинку управлiння i вiдкрили дверi до кабiнету директора.