- Ми повернемось сюди, Вiкторiє, в цей дивний казковий свiт! Ми ближче познайомимося з цими мужнiми iстотами - нашими братами по духу...У них є багато такого, що нам треба буде вивчити i запозичити!..

Вiкторiя подивилася в iлюмiнатор на тьмяну рiвнину, на далекий вогник Сонця i знову пiдняла погляд вгору.

- Валья, - м'яко, як при першiй зустрiчi, промовила вона, - все закiнчилось добре, чи майже добре, як в романах з хорошим кiнцем! Земля - в безпецi, нашi брати тут - на цiй планетi - безумовно, зроблять своє дiло... Значить, все гаразд! Нiхто нiчого не забув? Як ви гадаєте?..

Валерiй здивовано подивився на лице Вiкторiї: в її очах блискали iскорки смiху.

- То як же, Валья? - повторила вона. На щоках з'явилася лукава ямка. Валерiй подивився на цю ямку i засмiявся.

- Все зрозумiв, Вiкторiя! Вiта... - нiжнi, додав вiн. - Ми забули...

- Ну... - червонiючи, прошепотiла Вiкторiя.

- Ми забули... поцiлуватися... Так?..

Вiкторiя мовчки стала навшпиньки, обвилася худенькими руками навколо шиї Валерiя. Вiн схопив її в сильнi обiйми, пiдняв, як пiр'їнку, i завмер в гарячому поцiлунку...

...А через пiвгодини розумнi iстоти - господарi планети - бачили, як величезна зелена тiнь метнулася по чорнiй рiвнинi i гiгантський зорельот людей Землi у вихорi вогню вiдлетiв у фiолетове небо в напрямi до Сонця...

....................

...Земля заспокоїлася. Вiдбулося кiлька надзвичайних засiдань Всесвiтньої Академiї з приводу незвичайної космiчної подiї. Валерiй Тригуб i Вiкторiя Денiс виступили на засiданнi i розповiли про нову планету i високу культуру тамошнiх розумних iстот...

На протязi року вченi всього свiту слiдкували в потужнi телескопи, як нова планета по довгiй спiралi входила в площину обертання планет, сповiльнюючи полiт до нормальної швидкостi, з якою Земля оберталася навколо Сонця.

Згодом нову планету люди Землi бачили неозброєним оком Вона ставала все яскравiшою, сяяла в небi майже так ясно, як Венера, а потiм наблизилася до Сонця i зникла за центральним свiтилом ..

Це прийшла мить торжества Розуму. По орбiтi Землi з другого боку оберталася навколо Сонця нова планета - сестра Землi. Потужнi прилади вiдновлювали атмосферу планети, вироблюючи кисень i азот в реакцiях неймовiрних масштабiв.. Незабаром над планетою засинiло небо, на поверхню з пiдземних заповiдникiв були випущенi тварини; знову на широких просторах планети були посадженi лiси i посiянi трави. Поля, якi довгi столiття пустували в холодi мiжзоряного простору, тепер давали перший урожай пiд життєдайними променями Сонця.

Дiти, що народилися в пiдземеллях, в захватi простягали руки до Сонця, жадiбно дивлячись на небачене явище... Та навiть дорослi, що пам'ятали своє тьмяне червоне свiтило, яке не давало нi свiтла, нi тепла, вiдчувши животворне тепло Сонця, були щасливими. Вони знали, що тепер довгi мiльярди рокiв можна жити i спокiйно працювати. Крiм того, блукаючи в мiжзоряних просторах, розумнi iстоти знайшли подiбних до себе - людей Землi.

Струмки Розуму зливались в потужну рiку, яка, безперечно, вела в океан Безкiнечностi.

Починався новий перiод iснування розумних iстот в системi Сонця. З Землi на нову планету вилiтали кораблi з iнженерами i вченими, якi бажали ознайомитися з високою культурою своїх космiчних братiв.