— Він непритомний, — випалила я. — Треба попередити всіх — дно в купальні частково обвалилося. Важко сказати, наскільки це небезпечно. Намагаючись виборсатися, Кайл сильно вдарився головою. Йому потрібен Док.

Брова Джеба поповзла так високо вгору, що мало не сягнула вицвілої бандани на чолі.

— Ось така історія, — мовив Іян, навіть не намагаючись приховати сумніви. — І Ванда наполегливо її притримується.

Джеб засміявся.

— Дай-но мені оце, — мовив він до мене.

Я охоче позбулася рушниці. Побачивши вираз мого обличчя, він знову засміявся.

— Я покличу Енді та Брандта, нехай допоможуть забрати Кайла. Ми підемо слідом.

— Не спускайте його з ока, коли він отямиться, — сказав Іян жорстко.

— Це ми можемо.

Джеб вирушив на пошуки допомоги. Іян поквапився зі мною до лікарні.

— Кайл, либонь, серйозно постраждав… Джебу слід приспішити.

— Кайлова голова міцніша за каміння в печерах.

Довгий тунель видався довшим, ніж зазвичай. А що як усі мої зусилля марні й Кайл помре? А може, він отямився і знову шукає мене? А Волтер? Досі спить чи вже… відійшов? Відмовилася шукачка від полювання чи повернеться, щойно займеться світанок?

«Цікаво, а Джаред ще з Доком? — додала Мелані від себе. — Розізлиться, коли побачить тебе? А мене впізнає?»

Коли ми дісталися освітленої сонцем південної печери, Док і Джаред, здалося, за цей час і не ворухнулися. Вони стояли поряд, спершись на саморобний стіл. У печері було тихо. Ніхто не розмовляв — вони мовчки спостерігали за сном Волтера.

Коли Іян вніс мене у яскраво освітлену печеру і поклав на сусіднє ліжко біля Волтера, вони здригнулися й витріщилися на нас. Іян обережно випростав мою праву ногу.

Волтер похропував. Хвилювання відступило.

— Що таке? — запитав Док сердито. Він одразу ж схилився наді мною, витираючи з шиї кров.

На обличчі Джареда застиг подив. Проте він тримав себе в руках, щоб не зрадити своїх почуттів.

— Кайл, — відповів Іян.

— Дно… — водночас випалила я.

Док розгублено переводив погляд із мене на Іяна.

Іян зітхнув і закотив очі. Думками десь далеко, він легко поклав мені руку на чоло.

— Біля першої ущелини над рікою обвалилося дно печери. Кайл упав і розбив голову об камінь. Ванда врятувала його нікчемне життя. Каже, теж упала, коли дно просіло, — Іян багатозначно подивився на Дока. — Щось, — додав він іронічно, — добряче відгамселило її по потилиці,— почав він називати всі мої травми, — з носа цебенить кров, але гадаю, він не зламаний; тут ушкоджено м’яз, — він торкнувся пораненої ноги, — коліна обдерті, обличчя так само, хоча тут, може, і я постарався, коли намагався витягнути Кайла. А не варто було… — останні слова Іян пробурмотів собі під ніс.

— Ще щось? — запитав Док. Саме в цю мить його пальці, які обережно обмацували мій бік, натиснули на те місце, куди зацідив мені Кайла. Я хапнула ротом повітря.

Док задер мені сорочку, і я почула, як Іян із Джаредом від побаченого воднораз засичали.

— Зараз я вгадаю, — мовив Іян крижаним тоном. — На камінь упала?

— Вгадав, — підтвердила я, затамувавши подих. Док досі оглядав мій бік, і я ледве стримувала скигління.

— Можливо, зламане ребро, я не впевнений, — зронив Док. — От якби було знеболювальне…

— Доку, та не хвилюйтеся, — засапано мовила я. — Зі мною все гаразд. Як Волтер? Не прокидався?

— Ні, перша доза приспала його надовго, — мовив Док, узяв мене за руку й почав згинати її то в зап’ясті, то в лікті.

— Зі мною все гаразд.

М’який погляд його добрих очей зустрівся з моїм.

— Скоро буде гаразд. Коли добряче відпочинеш. Я нагляну за тобою. А тепер поверни-но голову.

Я зробила, як він звелів, і миттю скривилася: Док оглядав рану.

— Не тут, — пробурмотів Іян.

Докового обличчя я не бачила, але Джаред кинув на Іяна різкий погляд.

— Кайла принесли. Цих двох в одній палаті я не лишу.

Док кивнув.

— Мудре рішення.

— Піду приготую місце для Ванди. Кайла потримайте тут, поки… поки не вирішимо, що з ним робити.

Я була розтулила рота, але Іян притиснув пальці мені до вуст.

— Гаразд, — мовив Док. — Коли хочете, я прив’яжу його.

— Якщо доведеться. Ванду можна ворушити? — Іян стривожено зиркнув у бік коридору.

Док завагався.

— Ні,— прошепотіла я, хоча пальці Іяна досі лежали на моїх вустах. — Волтер. Я маю зостатися тут — заради Волтера.

— Вандо, сьогодні ти вже врятувала всі життя, які тільки можна, — мовив Іян — голос його був ніжний і сумний.

— Я хочу… хочу з ним попрощатися.

Іян кивнув, а тоді подивився на Джареда.

— Тобі можна довіряти?

Обличчя Джареда спалахнуло від гніву. Іян підніс руку:

— Не хочу залишати Ванду без захисту, поки шукатиму для неї безпечне місце, — мовив він. — Звідки мені знати — може, Кайл уже отямився. Якщо Джеб пристрелить його, Ванда засмутиться. Тож ви з Доком ліпше підготуйтеся до несподіванок. Не знаю, чи впорається Док сам, та й Джебу надокучати не хочу.

Джаред зронив крізь зціплені зуби:

— Док буде не сам.

Іян вагався.

— За останні кілька днів Ванда пройшла крізь пекло. Не забувай.

Джаред кивнув, не розтискуючи зубів.

— Я ж буду тут, — нагадав Док Іяну.

— Гаразд, — Іян нахилився до мене, і його ясні очі зустрілися з моїми. — Я скоро повернусь. Не бійся.

— А я й не боюся.

Він нахилився й торкнувся вустами мого чола.

Мабуть, нікого це не здивувало більше, ніж мене, хоча мені почулося, що Джаред аж охнув. Я ж від подиву роззявила рота, а Іян тим часом розвернувся і вибіг із печери.

Док втягнув повітря крізь зціплені зуби — наче свиснув навпаки.

— Що ж, — зронив він.

Двоє чоловіків довго витріщалися на мене. Але я страшенно втомилася, і мені було байдуже, що вони подумали.

— Доку… — почав був Джаред тривожним голосом, але галас у коридорі перебив його.

В отвір протиснулося п’ятеро чоловіків. Попереду Джеб із Кайловою лівою ногою в руках. Праву ногу ніс Вез, Енді й Аарон тримали тулуб. Голова Кайла звисала з плеча Енді.

— Чорт, ну й важкий він, — пихтів Джеб.

Джаред і Док водночас кинулися на допомогу. Кілька хвилин сварок і стогонів — і Кайла зрештою вклали на ліжко за кілька футів од мене.

— Вандо, скільки часу він без тями? — запитав Док. Він підняв Кайлові повіки, щоб сонце освітило зіниці.

— Ну… — я гарячково міркувала. — Поки я була тут, ще хвилин десять Іян ніс мене сюди, і ще п’ять хвилин перед тим…

— Тобто щонайменше двадцять хвилин?

— Так, приблизно.

Поки ми консультувалися, Джеб уже поставив власний діагноз. Ніхто не помітив, як він підійшов до узголів’я Кайлового ліжка.

Ніхто не помітив — поки він не вилив пляшку води прямісінько Кайлові на обличчя.

— Джебе! — сварливо вигукнув Док, відкидаючи Джебову руку.

Але Кайл поплювався, кліпнув і застогнав.

— Що трапилося? Куди поділася ця істота? — він поворушився, щоб роззирнутися. — Підлога… рухається…

Від самого його голосу я вчепилася в краї ліжка — тілом прокотила хвиля паніки. Нога заболіла. Може, якось дошкандибаю до виходу? Якщо повільно…

— Все гаразд, — зронив хтось. Вірніше, не хтось. Цей голос я упізнаю серед усіх.

Джаред став між моїм ліжком і Кайловим, спиною до мене, опустивши очі до здорованя. Кайл вертів головою і стогнав.

— Ти в безпеці,— мовив Джаред тихо. На мене він і не глянув. — Не бійся.

Я глибоко вдихнула.

Мелані хотіла його торкнутися. Джаредова рука лежала на краю мого ліжка — так близько від мене!

«Будь ласка, не треба, — сказала я Мелані.— Обличчя і без того пече!»

«Він не вдарить тебе».

«Це ти так думаєш. А я не ризикуватиму».

Мелані зітхнула; вона так і тягнулася до Джареда. Було б набагато легше стримуватися, якби я й сама не тягнулася до нього.

«Дай йому час, — переконувала я. — Нехай звикне до нас. Зажди, поки він нарешті повірить».

Вона знову зітхнула.