Він усе вже бачив по очах. Цим людям таке мале містечко дуже підходило. Вони уявляли, що тут спокійно пересидять катаклізми. Вони не будуть вриватися до майстерень, як той Ґьот чи Гуяр. І зовсім не хочуть, щоб гер директор на них скаржився.

Їхній командир, однак, іще не прибув. Його попереднім призначенням був табір праці в Буздині, де до недавнього просування росіян вироблялися деталі бомбардувальника «гайнкель». Він буде молодший, різкіший, більше схильний усе перевіряти, розумів Оскар. Він не настільки спокійно сприйме те, що його не пускатимуть до табору.

Поки заливали підлоги, робили дірки в стелі, щоб умістилися величезні «Hilo», задобрювали сержантів, посеред особистого незвичного повернення до шлюбу з Емілією, Оскар був заарештований утретє.

Гестапівці прийшли в обідню пору.

Оскара в кабінеті не було, він зранку поїхав у якійсь справі до Брно. З Кракова щойно приїхала вантажівка з рухомим добром гера директора: цигарками, ящиками горілки, коньяку, шампанського. Хтось потім казатиме, що те все належало Ґьотові, що Оскар погодився взяти ці запаси до Моравії за те, що Ґьот підтримає плани Брюннліцу. Оскільки Ґьот уже місяць сидів у в’язниці й влади не мав, то всю ту розкіш, яку привезли машиною, цілком можна вважати власністю Оскара.

Ті, хто розвантажував машину, стривожилися, побачивши у дворі гестапівців. Маючи повноваження механіків, вони змогли заїхати до струмка за пагорбом, куди повкидали всі напої. Двісті тисяч цигарок були сховані легше — під кришкою великого трансформатора на електростанції.

Те, що в машині було так багато напоїв і цигарок, — суттєва деталь: це означає, що Оскар, який завжди вмів торгувати, тепер збирався жити з чорного ринку.

Машину поставили в гараж — і пролунала полуденна сирена: час їсти суп. Колись гер директор обідав разом із в’язнями, і механіки сподівалися, що він так зробить і сьогодні: тоді вони пояснять, куди подівся дорогий вантаж.

Він і справді невдовзі повернувся з Брно, але його зупинив у брамі гестаповець, який стояв, піднявши руку. Шиндлеру було наказано негайно вийти з машини.

— Це моя фабрика, — почули в’язні розкотистий голос Оскара. — Коли хочете поговорити зі мною, прошу сідати в машину. Або ж проходьте до мого кабінету.

Він в’їхав у двір, і два гестапівці швидко йшли по обидва боки машини.

У кабінеті вони стали розпитувати його про зв’язки з Ґьотом, з речами, знайденими у Ґьота. У мене є тут кілька валіз, сказав їм Шиндлер. Вони належать герові Ґьоту. Він просив мене поберегти їх, поки його випустять.

Гестапівці попросили на них подивитися, і Оскар провів їх до квартири. Він офіційно й сухо відрекомендував одне одному фрау Шиндлер і людей з Бюро V. Тоді приніс валізи й відкрив їх. Там лежала купа цивільного одягу Амона і стара форма ще від часів, коли Амон був струнким сержантом СС. Коли гестапівці обшукали валізи й не знайшли нічого, то вони заарештували Оскара.

Тепер Емілія розлютилася. Яке право вони мають забирати її чоловіка, навіть не пояснюючи причини! У Берліні цьому не зрадіють, сказала вона.

Оскар порадив їй мовчати.

— Тільки, прошу, зателефонуй моїй подрузі Кльоновській і відміни зустрічі, — сказав він.

Емілія знала, що це означає. Кльоновська знову вдасться до свого телефонного трюку, зв’яжеться з Мартіном Плате в Бреслау, людьми генерала Шиндлера і всією важкою артилерією. Один із представників Бюро V дістав наручники й застібнув на зап’ястях Оскара. Вони посадили його в машину, повезли на станцію Цвіттау, а звідти супроводили потягом до Кракова.

Складається враження, що цей арешт злякав Шиндлера більше, ніж два попередні. Тут уже не було історій закоханого полковника СС і спільного пиття горілки в камері. Потім, однак, Оскар згадував деякі деталі. Коли люди з Бюро V вели його потужними неокласичними критими галереями центрального вокзалу Кракова, до них підійшов чоловік на прізвище Гут. То був цивільний інженер із Плашува. Він завжди запобігав перед Амоном, але мав репутацію людини, яка не раз тайкома чинила добро. Може, ця зустріч була й випадковою, але, можливо, Гута спрямувала Кльоновська. Гут дуже хотів потиснути руку Оскарові, закутому в наручники. Один з гестапівців був проти.

— Ви що, справді хочете потискати руку всіляким там в’язням? — спитав він Гута. Інженер тут же виголосив промову на захист Оскара. Це ж сам гер директор Шиндлер, якого поважає весь Краків, важливий промисловець!

— Навіть уявити його в’язнем не можу! — сказав Гут.

Хоч би що ця зустріч означала, Оскара посадили в машину і повезли знайомим містом знов-таки на Поморську. Його посадили в кімнату, подібну до тієї, де він був у свій перший арешт: стілець, ліжко і раковина, але ґрати на вікнах. Почувався він там тривожно, навіть попри свої спокійні ведмежі манери. У 1942 році, коли його заарештували наступного дня після 35-річчя, чутки про катівні Поморської були страшні й розпливчасті. Тепер вони розпливчастими не були. Оскар знав, що коли в Бюро V дуже хочуть знати про Амона, то тортури будуть.

Того вечора його провідав гер Гут, приніс йому на таці обід і пляшку вина. Гут поговорив із Кльоновською. Оскар так і не міг точно сказати, чи саме Кльоновська влаштувала цю «випадкову зустріч». Хай там як, але Гут переказав йому, що Кльоновська підняла всіх його друзів.

Наступного дня його допитувала група з дванадцяти слідчих СС, одним із них був суддя-есесівець. Оскар заперечував, що давав гроші, щоб комендант, як написано в протоколі допиту Амона, «м’якше ставився до євреїв».

— Я міг йому щось позичати, — у якийсь момент визнав Оскар.

— Чому ви йому позичали? — спитали слідчі.

— У мене важлива військова промисловість, — завів своєї Оскар. — У мене колектив умілих працівників. Якщо його порушувати, то це втрата для мене, для Інспекції з озброєння, для воєнних дій. Якщо я бачив серед в’язнів Плашува умілого працівника по металу тієї категорії, що мені потрібно, то я, звичайно ж, просив його в гера коменданта. Мені такі люди були потрібні швидко, без паперової мороки. Я був зацікавлений у виробництві, цінному і для мене, і для Інспекції з озброєння. З огляду на те, що гер комендант допомагав мені в таких справах, я, мабуть, йому щось позичав.

Такий захист не був виявом великої вірності Амонові, у якого Оскар не раз гостював. Але Шиндлер не вагався. Його очі сяяли щирістю, він говорив не підвищуючи голос, розставляв акценти м’яко. Оскар небагатьма словами дав слідчим зрозуміти, що гроші давалися. На них це враження не справило. Його знову посадили під замок.

Допитували і на другий день, і на третій, і на четвертий. Ніякої шкоди Оскарові ніхто не завдавав, але слідчі були наполегливі. Нарешті, Шиндлер узагалі мусив заперечити свою дружбу з Амоном. То було нескладно: він у кожному разі глибоко зневажав цього чоловіка.

— Я ж не педик, — буркнув він офіцерам Бюро V, спираючись на те, що чув про Ґьота і його юних ординарців.

Амон сам ніколи не зрозуміє, що Оскар його зневажає і охоче допомагає у справі, яку Бюро V порушило проти нього. В Амона взагалі були якісь химерні уявлення про дружбу. Коли в нього був сентиментальний настрій, він гадав, що Гелена Гірш і Мєтек Пемпер — його люблячі слуги. Слідчі, напевне, не розповіли йому, що Оскар побував на Поморській, і мовчки вислуховували його прохання:

— Зв’яжіться з моїм старим другом Шиндлером. Він за мене поручиться.

Найбільше Оскарові посприяло в ході допитів те, що насправді він практично не мав власне справ із Ґьотом. Хоча він інколи давав Амонові поради чи контакти, Шиндлер ніколи не брав участі в його оборудках, жодного злотого не отримував з того, що Амон продавав тюремні харчі, з перснів у ювелірній майстерні, з ательє чи фабрики м’яких меблів. Також йому допомогло, що його брехня обеззброювала навіть поліцію, а правда видавалася по-справжньому спокусливою. Він жодного разу не показав, що вдячний за те, що йому вірять. Наприклад, коли виглядало на те, що панове з Бюро V готові хоч якось припустити, що оті вилучені вісімдесят тисяч райхсмарок — то «позичені» гроші, Оскар поцікавився, чи повернуть потім гроші йому, геру директору Шиндлеру, чесному без догани промисловцеві.