І цією сумішкою матрос з рефрежиратора намагався передати повільні міркування базарних дядьків:

— Та й звідки б у нас сіно... Свою худобу годуємо, а щоб продавати, то мабуть що й ні...

Хякінен хвилювався. На нього чекали дві сотні коров'ячих зголоднілих ротів. Все це загрожувало справжнім худоб'ячим бунтом. Незабаром ввесь базар знав уже його загострені риси, загострені форми й метушливі запитання через несподіваного перекладача. Потім, за чиєюсь порадою і Хякінен, і матрос, що відрекомендувався баталерові, як Жан Журавель, поїхали до Циганської Слобідки.

На якомусь тісному, забрудненому дворі вони відшукали кілька пудів сіна. Жан Журавель зняв на дворі жахливий галас. Він, виказуючи незрівняну доброзичливість, торгувався до поту.

Зрештою, транспорт рушив.

Хякінен крутив у руках травинки. Жан Журавель сидів переможцем. Рев худоби вони почули, навіть не доїхавши новопобудованого в порті холодильника. «Генді» стояв значно далі, виставивши всі, набуті в штормі виразки. Він був оточений здивованими старожилами рейду, що сповнювали човники, ялики, оточили приплави й здивовано оглядали неспокійний пароплав, де панувала загальна метушня матросів і вантажу. Величезні бики бросалися по своїх клітках; вони вдаряли лобом у ґрати і дерев'яні їхні клітини, загрозливо порепуючи, вбирали в себе скажені удари. Кваплячись Хякінен жменьками розкидав сіно. Воно зникло відразу і новий недовгий припадок сказу заступила вимушена тиша; з неї скористався боцман, оголосивши малий збор, щоб прибрати огидні зеленкуваті патьоки на палубі.

Пароплав був тероризований власним вантажем.

Це був невибагливий і тупий бунт худоби, що настирливо вимагала для себе сіна, певно відчуваючи, що сіна на пароплаві нема.

Капітан Ван-Баар, застібнувшись на всі ґудзики, ретельно почистивши велику м'яку шляпу, діставши найзагрозливішу люльку, пішов до адміністрації порту. Він минув білу колонаду Графського Приплаву й зайшов до контори Торговельного Порту. У канцелярії відразу впізнали його і столами пройшов шепіт: — «Скотячий капітан...» Ван-Баар зайшов до начальника і поважно розпочав розмову за сіно. Звичайно, в порті сіна не було.

Гості були несподівані й адміністрація порту лише пообіцяла шукати. В порті ж, там де стояв «Генді», гамірний супровід всякого ремонту зовсім тонув у реві. Гвинти ж поступово набували працездатности і шторм у морі затихав.

Рибалки казали про вітри, що: — лівант змінився на теплий фонарський. З моря почали заходити рибальські бриги і шхуни. Вони, входячи, згортали вітрила й ставши до приплавів Корабельної Сторони, звично лікували хвороби після шторму.

Начальник порту повідомив Ван-Баара, що по сіно послано телеграму до Керчі й що транспорт сіна залізницею прийде звідти. З того часу Хякінен почав уявляти собі кожен перестук транспорту по рейках. Він вираховував скільки часу повинно минути до його звільнення з під терору вантажу. Потім він пригадував олександрійський порт і намагався уявити, якнайточніше, ввесь процес вивантаження худоби: як всі двісті його катів сходитимуть на берег, під олександрійське сонце. Доки що ж худоба ревла четвертий день без перерви. Рев цей був уже якийсь протяжний і жалюгідний. Коли ж голяндські матроси виходили на колишню «Нахімовку», на їх указували пальцями всі портові «жоржини» і їхні виснажені зимою і безсезонням подруги.

— Знову чабани вийшли, — казали вони.

Це перебування в порті для голяндців було зіпсовано остаточно. Корови винайшли засоби справжньої помсти й загасити її можна було лише сіном. Уперше екіпаж пароплаву не списувався з борту на берег і принади порту було знищено на ввесь час стоянки. Адже, навіть позбавлені взимку клієнтури, завжди готові на ніжність, професійні сортові подруги не хотіли розмовляти з «чабанами».

Корови вщухли, лише побачивши на палубі перші в'язки сіна. Та це було вже пізно. Якірні котвиці з грюком намотувалися, якір виходив з води, і пароплав мав рушати, закінчивши вантаження сіна, в звільнене від шторму й натомлене вітрами море. Був вечір; простецеві маяки підморгували внизу й нагорі. Бакани воріт світилися й «Генді» пройшов крізь ворота, соромливо салютуючи прапором і вбачаючи насмішку в кожному салюті-відповіді.

«Генді» вийшов у море.

На хвилі він став лагідно й заспокоєно. Потім пароплав пішов, взявши курс просто на Олександрію, везучи повні трюми сіна й оточений загальною ненавистю, заспокоєний вантаж.

Новелу «Сіно» Олександра Мар’ямова тут представлено за виданням «УЖ» (Універсальний журнал) № 5 (7) 1929, Харків; стор. 14-17.

Олександр Мар’ямов (Езра Мойсейович Мар’ямов, 1909-1972) – український журналіст, мандрівник, прозаїк, а також російський кінокритик і сценарист. Його твори, написані українською мовою, друкувалися зокрема в українських часописах «Нова генерація», «УЖ», «Літературний ярмарок», «Глобус», «Шквал», «Кіно», «Робітничий журнал», «Всесвіт», «Металеві дні», а також у низці газет.

Ілюстрації до новели «Сіно» О. Мар’ямова нарисував Володимир Федорович Нерубенко (1905-1944), український (харківський) художник-графік. Загинув у боях Другої світової війни.

Баталер (франц. batailleur) – особа, яка опікується на кораблях і базах продовольчим, речовим та іншим забезпеченням; судовий інтендант.