І тривали такі муки довгих чотири місяці. Аж поки Мирослад не розпочав з Остапом заняття з перевертництва. Усі хлопці школи володіли цим умінням. Мирослад казав, що цього у світі неврів не вчать, це дається при народженні. Батько Род дарує. І вже сам світ неврів вирішує, яке воно для тебе буде. Майже дві третіх чоловічої частини Невридії вміють перекидатися вовками. І не просто вовками, а білими, як ознака роду, як відмітка. За нею ти не сплутаєш білого вовка із сіроманцями, котрі мешкали поруч у лісі, однак ніколи не нападали ні на Оселища, ні на його мешканців, навіть у часи великої скрути.

— Пам’ятай: вищість духу не робить тебе вищим від найнижчої травинки. Свій свого не зачепить ніколи, — говорив Мирослад. — Уже ліпше смерть, аніж через убивство брата по крові отримати шанс на продовження життя. Таке сміють чинити лишень люди. Ті самі андрофаги, наприклад. Та хіба їх людьми назвеш? Вони не те що ворогів з’їдають, а й своїх старих немічних батьків. Андрофаги — блукаючі створіння. Вони живуть сьогоднішнім днем, не зазираючи в майбутнє, не озираючись у минуле. Для них домівкою є кущ бузини, дупло сосни, нора звіра, барліг ведмедя. Вони інші. Їм не потрібне мистецтво перевертництва. Бо вони істоти. Смерть у бою для невра — то честь, бо він насправді не помирає, а стає частиною правічного світу неврів. А от стати полоненим — це ганьба. Уже ліпше вбити себе, якщо маєш таку можливість. Неври вірять, що якщо ти потрапив у полон і андрофаг тебе з’їв, то після смерті твоя душа не повертається до батька Рода, а стає слугою-рабом убивці. Аж поки той не загине. Хіба то не ганьба? З полону андрофагів немає можливості повернутися. Андрофаг тебе спочатку підступно оглушить, тоді напоїть трунком з ягід забуття. Ой, той трунок! Ти наче і рухаєшся, і все бачиш, але свідомість маєш знерухомлену. То навмисне, аби ти не скористався даром перевертництва. Полонених андрофаги приносять у жертву своєму богу. Нещадному та жорстокому.

— Чорнобогу?

— О, ні, що ти. Чорнобог — це система знань та вмінь. Це філософія буття. Андрофагам до цього розуміння ніколи не дорости. Вони сотворили собі власного божка. Ти здогадуєшся, онучку, де він у них живе?

— Ну-у-у, — Остап замислився. Він добре знав устрій і світлих, і темних світів. Але в цьому випадку мало бути щось геть дивне. Неподалік, у болоті, гучно закумкала жаба. Напевне, на дощ. І він сказав те, що першим спало на думку: — Може, той бог живе в болоті? Скажімо, у жабах.

— Не ображай жаб, — розсміявся Мирослад. — Андрофагам до такого ніколи не дотумкати. Звісно, ти не вгадаєш. Вони вважають, що їхній бог живе всередині андрофага. І щоб утішити його, завоювати приязнь, слід постійно робити кровні жертви. З’їдаючи свого ворога, ти забираєш його силу, даруючи її і собі, і богу. Так вважає андрофаг. До речі, я вже згадував, андрофаги поїдають не тільки полонених, яких приносять у жертву богу, тобто собі. Вони поїдають і своїх теж, тих, хто став тягарем для племені: зістарився, чи важко поранений, або невиліковно хворий. З’їв, наприклад, батька і отримав його знання та вміння. Таким чином, бог, якому поклоняються андрофаги, живе вічно, мандруючи з тіла в тіло. Та ти, очевидно, про це вже знаєш?

Остап бридливо скривився. Мирослад це помітив і журно додав:

— Це я тобі, мій любий хлопчику, розповідаю не тому, що маю бажання полякати. Навпаки, я хочу попередити тебе про всі небезпеки, які підстерігатимуть тебе, коли ти підеш до лісу на випробування. Я до цього готую всіх учнів. І ти добре розумієш, що трохи програєш хлопцям у майже всіх навичках, крім хіба що читання стежок на болоті та слідів на полюванні.

— Звідки ви так багато знаєте, Учителю, про андрофагів та їхні ритуальні вбивства? Адже ніхто з полону не вертався, — запитував нажаханий Остап.

— Хіба я таке казав? Я говорив, що немає можливості, але це не означає, що ніхто ніколи не повертався. Я, наприклад, теж був у полоні андрофагів і мушу тобі в дечому зізнатися. Якби не один з моїх учнів, то навряд чи ми б з тобою зустрілися, онучку. Принаймні не в цьому житті.

— Учень? Він визволив вас? Я його знаю?

Мирослад весело підморгнув Остапу:

— Добре знаєш. Можливо, коли я уточню, що це була учениця, ти здогадаєшся — хто?

— Птаха?

— Птаха. Не знаю, як тоді ще зовсім юна, геть неосвічена чужинка таке сотворила. Сила живе в ній величезна. Знаєш, вона навіть хотіла залишитися назавжди у світі неврів. Та світу неврів така сила тільки нашкодила б. Зараз Птаха на своєму місці. О, це могутня безсмертна. І її сила ще в розвої. Вона — та, якій під силу змінювати долі цілих світів. І дуже добре, що вона на світлому боці. Відкрий такій жінці темний бік — вона перетворить усі світи на морок.

Мирослад уважно дивився на Остапа. Він наче добирав слова, щоб влучно передати суть того, про що збирався повідомити онуку.

— Безсмертний разом з Перемінником отримує шанс не просто реалізувати своє призначення, а й примножити його. У кожного власна дорога самоствердження. Так, дорога твоєї Учительки з Яровороту ніколи не була простою. Її випробування досі тривають. Тому що вона особлива. Птасі нещодавно відкрилася правда про її батька. Отримати в батьки Перуна — це також випробування. Можливо, це прозвучить трішки дивно, але я вважаю, що Птасі пощастило. Бо дотепер вона вважалася донькою звичайних смертних. І авторитет великого батька ніколи не тиснув на неї. Тому почну я, Остапку, свою науку не зі слів про перевертництво. Я тобі розповім про твого батька, про твою бабусю і про матінку Дужа. Не лякайся. Це буде одна історія, яка в собі усіх об’єднає.

— Скільки різних казок, легенд та переказів існує про цю сумну річку, дівчино. Не перерахувати. Ніхто не знає доконечної правди, але в тому, що загинув цілий світ, винні всі: й темні, і світлі, і навіть Творець, бо дозволили тому статися. Мертва річка, котра зараз протікає через Оселище Відтіні, у ті далекі часи називалася Забутою-Незгаданою. І по старій пам’яті її інколи й досі так називають. Ми ж про це вже говорили! Отож річка Забута-Незгадана тоді не мала й краплини Мертвої води. Річка з джерельною водою, річка, котра тримала у своїх обіймах цілий світ. І називався той світ — світ Русалій. Здогадалася з назви світу, хто там мешкав? Прекрасні та дивні істоти. Зовні дуже схожі на людей. Принаймні від голови і до пояса — стовідсотково. А нижче? У них не було ніг. Замість нижніх кінцівок ті істоти мали риб’ячий хвіст. Такі собі риболюди. Ці створіння дуже гарно співали. Точніше, не всі, а жіноча половина. Співали вони не завжди. Лишень уночі та в той час, коли місяць стояв уповні. То був цілющий спів. Він лікував усі душевні хвороби, включаючи відчай, божевілля, залежність та одержимість. І до тої річки часто приходили люди, переважно смертні, щоб послухати спів русалій та зцілитися. Людина слухала той неймовірний спів і плакала, з очей разом зі слізьми витікали горе, туга, біль, залежність… Душа очищалася, і зцілювався дух. І коли на ранок місяць ховався та спів припинявся, людина розуміла, що їй не просто стало легше, вона знає, як далі жити, що робити, куди іти і за ким.

Чотири рази на рік, у дні сонцестояння та рівнодення, плавці русалій перетворювалися на ноги і вони виходили на берег. Цей період у русалій називався шлюбним. Вони сходилися в пари, для того щоб продовжити свій рід. За півроку, а не дев’ять місяців як у людей, і смертних, і безсмертних, у них народжувалися діти, також на суходолі. І щасливі батьки разом з малятком поверталися у воду. У шлюбний період, якщо навіть він збігався з місячною повнею, співи припинялися і перебувати у світі Русалій було небезпечно. Залишатися на березі річки в час, коли русалії заводили свої шлюбні танки, неприпустимо. Якщо русалії зустрічали випадково заблукалу людську істоту, що тут починалося! Кажуть, вони так пестощами та любощами закохували чоловіка чи жінку, що ті помирали не в муках, а від задоволення.

Люди з розумінням ставилися до такої-от інакшості русалій і старалися не потрапляти їм на очі. Русалії на березі річки побудували за допомогою тільки їм знаної магії хатки, для усамітнення під час шлюбного періоду тих особин, котрі за віком уже не могли народжувати. До речі, залишки тих будівель досі стоять у Темному світі, і ти їх, звісно, бачила. Навіть темна магія їх не може знищити.