— Вона — Птаха-Слава, велика Перуниця. Він досі її любить, і вона його теж.

— Що? Як це любить? Ні-ні, ви щось плутаєте. Птаха любить Стрибога. До чого тут Перун, га? Але якщо це правда, то зрозуміло, чого так казиться батько. Звичайна чоловіча ревність. Теж мені боги… Розпусники…

Мальва нервово стукнула кулаком по столі. Під столом сердито зашипів кіт. Знову повернувся? Мальва згадала його червоні очі, та тільки сердито сіпнулася. Вона готова була зараз щось розгатити чи розчавити. Можна й кота.

— Не все є таким звичайним, як здається на перший погляд. Так, Перун любить Птаху. Яка є перенародженою Перуницею. Але він не може бути ані її чоловіком, бо вже одружений на Ладі, не може бути і її коханцем. З дуже простої причини. Він її батько.

Якби Мальві зараз сказали, що Перун і справді коханець Птахи і що та відповіла йому взаємністю, вона менше б здивувалася.

— Мати рідна! Хіба таке можливе? Ви ж самі сказали, що вона перенароджена Перуниця і що Перун упросив Творця повернути її до життя.

— Так. Казала. Творець і повернув. І вже, очевидно, Творцеві видніше, яким чином це робити.

— І Птаха про батьківство Перуна чомусь не знала, так?

— Не знала, — лаконічно відповідала Ягілка. — Але вже знає.

Мальва згадувала про те, з яким трепетом Птаха ставилася до Остапа, маючи його за сироту, бо й себе вважала такою ж. Згадала розповідь бабусі Горпини про те, як Птаха ретельно та уважно шукала для Мальви люблячих батьків, тому що знала, як це важливо мати таких людей за найрідніших.

— А Стрибог про це знає? — розпитувала й далі Мальва. — Про батьківство Перуна?

— Знає, але не вірить.

— А якщо я йому про це розповім, то повірить?

Ягілка сумно посміхнулася у відповідь:

— Не знаю. Коли по-справжньому люблять — то вірять. А твій батько — просто телепень. Даруй, будь ласка, за таке негарне слово. Стрибог нікого, крім себе, не любить. Навіть тебе. Лишень дозволяє себе любити.

Мальва нервово сіпнулася:

— Звідки ви знаєте? Він заплутався. Йому потрібно все пояснити, і він зрозуміє. Ніякий він не телепень. І мене він любить. Зрештою, що ви можете знати про любов? Ви тут вічність. І все одна-однісінька. Ви хоч разок кого-небудь любили?

Обличчя Ягілки враз стало старим та потворним, таким, яким його бачила Мальва на подвір’ї. Та це тривало тільки мить. І знову вродлива жінка холодно посміхається до неї:

— Не обов’язково когось любити, щоб розумітися на любові, дівчино.

— Неправда. Щоб говорити про смак борщу, потрібно його спочатку попробувати. Адже ви не маєте ані дітей, ані чоловіка.

Ягілка взяла себе в руки та миролюбно сказала:

— Давай не будемо сперечатися. У мене своя дорога, у тебе своя. Зараз наші шляхи перетнулися. Ти втекла від Лади, яка хотіла повернути тебе батькові. Думаю, що після щойно почутого ти жалкуєш, що втекла.

— Не жалкую, — сумно відповідала Мальва. — Лада мене хотіла віддати не батькові, а повернути Мороку. Це старий пер… Тобто старий дідуган, збоченець та людиноненависник. І, взагалі, у Темному світі нормальних майже не залишилося. А ще погода мене тутешня дістала конкретно. Ні сонця, ні дощу, ні снігу. Тож дякую вам, шановна пані, що не прогнали і допомагаєте.

Мальва зуміла пересилити себе та зібрати докупи думки.

Ягілка у відповідь кивнула. Мальва продовжувала:

— Мені потрібно потрапити до Яровороту. Можна, звичайно, й у світ Єдиного Бога, до бабусі Горпини. Та, боюся, що там мене шукатимуть темні. Бо Лада точно розпатякає всім, що я жива. Тож ліпше до світлих. Відразу ж принесу клятву Білобогу та стану світлою.

— Світлою? — перепитала Ягілка. — Ти добре подумала? Я б не поспішала з цим. До речі, Лада поки нікому нічого не розповіла про тебе і твою втечу. І темні досі твердо переконані, що ти втопилася.

— Хм… Цікаво. Пані Ягілко, скажіть, а звідки ви це все знаєте? Ви ж у своєму світі безвилазно сидите, бо вам виходити за межі Порубіжжя заборонено. Телевізора та радіо, а тим паче мобільного у вас теж нема?!

— Чого? — Ягілка щиро здивувалася.

— Не партеся! — вкусила себе за язика. — Тобто не переймайтеся. То випадково вирвалося.

Ягілка зітхнула, встала зі свого крісла. Підійшла до запнутого вікна біля найбільшого стелажа. Поманила до себе дівчину. Та недовірливо скривилася, тоді неохоче встала та попленталася до Ягілки.

Ягілка рукою відсторонила шмат матерії і…

За вікном на Мальву чекав Яроворот. Площею перед Храмом Білобога ходили люди. Небо було безхмарним та сяючим. У Мальви защеміло в серці. Ягілка поривчасто закрила штору. Якусь мить уважно дивилася на Мальву. У тої очі були на мокрому місці. Здавалося, ось-ось розплачеться. Тоді Ягілка знову рукою забрала з вікна штору. Краєвид за вікном змінився. То був світ Відтіні. Площа Чотирьох доріг. А на ній — Храм Чорнобогів.

Мальва різко відсахнулася. А якщо її зараз побачать та потягнуть до жертовного каменя присягати Чорнобогу? Ягілка це помітила та поспіхом опустила шмат тканини на вікно.

— Ось таким чином, дівчино, я отримую інформацію зі світів. І про всіх усе знаю. І, до речі, про твого Остапа теж. Він — син смертної Зорини та безсмертного Шепота. А Шепіт — син безсмертних Мирослада та Неври зі світу Білих Вурдалаків. І в це вікно я на власні очі бачила, як твій Остап став учнем школи Храму Сонця, а зараз навчається у свого діда Мирослада. Вікно мені показує геть усі світи. Тож мені не потрібно кудись ходити чи літати, щоб отримати достовірну інформацію.

— То ви мене переправлятимете через вікно? — запитувала здивована Мальва.

Ягілка стенула раменами:

— Хіба на той берег річки через збільшувальне скло переберешся? Нічого собі в тебе уява! Це вікно — не просто вікно. У нього можна бачити інші світи, але не вештатися туди-сюди.

— А мо’ з допомогою якогось спеціального варгана можна? — Мальва згадала про купу дримб на одній з полиць.

— Може, кинемо бавитися у вгадайки? Варгани в Порубіжжі не працюють, це лишень музичний інструмент. Потрапити сюди завдяки варгану можна, але не повернутися. Ти мені ліпше скажи, вирішила врешті, куди тобі треба і чим платитимеш за послугу? Точно Яроворот?

— А що можна й у світ мертвих напроситися? — не вгавала Мальва.

— Можна. Тільки ще ніхто живим з нього не повертався. Хочеш у світ мертвих?

— Ні. Я просто спитала, — твердо відповіла Мальва. — Мені до Яровороту. А там побачимо.

— Гаразд. Воля твоя. Тепер щодо плати. Що я отримаю за цю послугу?

Мальва скептично оглянула себе. Одяг пошарпаний, брудний, босі ноги… Єдиний скарб — те, що на шиї. А на шиї висіло два варгани й Остапова мушля.

Ягілка помітила той рух дівчини.

— Варган як плата цілком підходить. Щодо чужого, Ладиного, варгана, то як плата він не прийнятний. Він не твій, і ти його маєш тут залишити. Я поверну його хлопцям. Через тебе в них і так купа неприємностей. Ну? У тебе лишається твій варган та ота цяцька-мушля на шиї. Можеш її віддати замість варгана. Цікавенька штучка.

Мальва, не роздумуючи, розв’язала шнурок на шиї, зняла два варгани і простягла Ягілці. Мушлю повернула назад на шию. Варган після повернення до Яровороту вона собі знайде новий. Там є майстри, які їх виготовляють. І у Яровороті вона точно не заблукає. Бо всі дороги кругові і тому ведуть до Храму.

Ягілка тим часом поспіхом запхала варгани собі до кишені.

— Отой із симво… — було почала пояснювати Ягілці де чий, однак та її обірвала на півслові.

— Я знаю, дівчино, де твій, а де не твій. Я й так згаяла на тебе забагато часу. — Ягілка говорила трішки роздратовано. — Ти не голодна, ти перепочила і тому можеш вирушати в дорогу.

Ягілка підійшла до величезного плетеного кошика, заваленого аж по вінця барвистими клубками ниток. Мальва могла заприсягтися, що ще мить тому його тут не було. Тим часом Ягілка взяла з кошика сірий клубок, простягнула його Мальві:

— Бери. Кинеш собі в ноги. Кінець нитки міцно триматимеш у руках. Йтимеш за ним, він показуватиме дорогу. Хоч би як тебе не відволікали, хоч би що не відбувалося поруч, не реагуй. Дорога з Порубіжжя доволі звивиста. Прихованих перешкод багато. Але нічого нездоланного нема.