Надумавши писати записку, трудність була тепер та, щоб розжитися справи до цього. Стара зубочистка живо пішла за перо — і все це навпомацки, бо в переміжку між двома палубами стояла така чорна темрява, подобне як та смола. Писати було на чім: тут придався другий список фальшивого листа містера Росса з чистою зворотною стороною. Це власне був оригінал, але письмо щось вийшло не так похоже, і Август написав тоді другого листа, а першого щасливим випадком пхнув у кешеню; тепер він дуже вчасно знайшовся. Таким чином, бракувало тільки чорнила; Август зразу розмислив заміну йому, злегка надрізавши собі пальця — на зовнішній стороні, попід самим нігтем; як звичайно буває з такими виразками, кров пішла дуже сильно. Отже, записку таки написано, скільки зручно було це робити поночі і в таких обставинах. В ній коротко вияснювалося, що на кораблі зчинився бунт, що капітана Барнарда віддано хвилям на волю; що я можу надіятися підсилку що до провізії, але не повинен робити жодної тривоги. Кінчалася записка такими словами: «Я нашкрябав це кров’ю — не виходь, бо загинеш».

Прив’язавши клаптик паперу собаці на спину та спустивши собаку в люк, Август як-найбезпечніше повернув до каюти і не знайшов там ніяких знаків, щоб відсутність його хтось помітив. Треба було якось залицювати виріз у перебірці: Август загнав над цим вирізом ніж, а на нього повісив чиюсь матроську куртку, що лежала на койці. Тоді наложив знов на руки окови та ув’язав мотузом ноги.

Ледве він покінчив із цим ділом, як наниз заявився Дорк Пітерс, п’яний без міри, але в чудесному настрої. Він приніс моєму другові денний пай: щось із дванадцять здорових штук печеної Ірландської картоплі та глек із водою. Примостившись на час коло койки на скриню, він попросту забалакав із Августом, — то про штурмана, то загалом про становище брига. Маніри йому були якісь надзвичайно примхливі, просто таки химерні; Август на хвилю непомалу навіть стривоживсь його дивною поведінкою. Та врешті він таки подався на палубу, пробурмотівши обіцянку, що він назавтра принесе арештантові гарний обід. Протягом дня наниз заявилося двоє з команди (гарпунщики) в компанії з коком — всі троє п’яні до останнього краю. Як і Пітерс, вони не вагалися без опаски балакати між собою про свої заміри. Виявлялося, що вони геть порізнились одне з одним що до основного курсу корабля, а годилися тільки в однім — напасти на судно з Островів Зеленого Мису, що його вони що-години сподівалися стріти. Скільки можна було встановити, бунт учинено не для того, щоб попаювати здобич; головною спонукою до нього стала приватна штурманові ураза від капітана Барнарда. Тепер між командою наче зложилися дві головні партії — в одній на чолі був штурман, у другій кок. Перша партія стояла на тім, щоб захопити перше-ліпше, яке лиш навернеться, підходяще судно та й обладнувати його на Вест-Індійських Островах для піратських рейсів. Але другий гурт — він був сильніший і мав між своїми прихильниками Дорка Пітерса — схилявся до того, щоб і надалі держати курс у Тихий Океан, а там чи взятися до китоловства, чи до якого іншого діла — як покажуть обставини. Доводи Пітерса, що часто бував по цих краях, видно, багато значили бунтівникам у їхнім ваганні між хисткими потягами до вигоди чи насолоди. Він чарував їх своїми розмовами про цілий світ незнаних утіх, що одкриється їм поміж островами Тихого Океану, про цілковиту безпечність, свободу від усяких пут, що нею там будуть раювати — а надто про чудовий клімат, про леткий прожиток, про солодку красу жінок. Зовсім певного вирішення іще не зложилось, але ж оповідання химерного покруча сильно вже полонили запальну уяву моряків, і всі можливості були за те, що Пітерсові наміри врешті справдяться.

За годину ці троє, пішли, і цілий день до каюти не заходила ні жива душа. Август лежав спокійно десь аж до ночи. Тоді, увільнившись від пут та ланцюгів, він налагодився до своєї спроби. На одній із койок він знайшов пляшку і налив її водою з глечика, оставленого Пітерсом, а в кешені понабивав холодної картоплі. На превелику собі втіху, він надибав іще й лихтаря з недогарком лойової свічки. Засвітити його він міг коли-хоч, бо мав коробок фосфорних сірників. Коли зовсім споночіло, він проліз у отвір в перебірці; а наперед мав обачність уложити на койці свої укривала, так мов під ними лежав хто. Перебравшись на другий бік, він знову повісив на ножі свою куртку, щоб закрити отвір — це легко було зробити, бо вирізану планку він заложив aж потім уже. Тепер він опинився на головнім орлоп-декові і направився, як і перше, до головного люка, пробиваючись поміж верхньою палубою та олійними бочками. Діставшись до люка, він запалив свічку і спустився вниз — з превеликими труднощами, наосліп продираючись межи щільно поставлену клажу у трюмі. Скоро ж таки його затривожили незносна задуха й сморід у повітрі. Він не міг собі уявити, щоб я пережив таке довгочасне ув’язнення в оцій гнітючій атмосфері. Не раз окликав він мене на ім’я, але я не озивавсь, і прочування його немов би потверджувались. Бриг дуже хитало, і через це стояв такий гук, що шкода було дослухатись якого слабшого звуку — мого подиху чи хропіння. Він розчинив на всю шир лихтаря і, де була тільки змога, старався тримати його як-найвище: коли б я був ще живий, спостерігши це світло, я збагнув би з нього, що надходить підмога. Та від мене не чути було ані звука, і здогад про мою смерть починав набирати уже характеру певности. Август все-таки рішив пробитися, коли можна, аж до мого ящика і принаймні допевнитись остаточно, що догадки його випали правдиво. Деякий час, в найзлощаснішім хвилюванні, він продирався вперед, аж нарешті побачив на своїй стежці необхідну перепону; вже ніяк було посуватися тим напрямком, що він назначив колись. Піддавшись своїм почуттям, він в одчаї упав між поклажу та й заридав, як мале дитя. Саме в цей час він почув дзенькіт розбитої пляшки, що її я пожбурив об поміст. Справді щасливо нагодився цей випадок — бо від нього, на вигляд такого звичайного, залежав весь дальший хід моєї долі. А проте, багато минуло часу, поки я довідавсь про все це. Природний сором і каяття за своє слабодушшя та нерішучість не дозволили Августові зразу довірити мені те, що одкрилося згодом у ближчих і одвертіших розмовах. Знайшовши свій давній хід до трюму заставленим перепонами, що їх подолати несила була, він рішив був покинути свою спробу добратись до мене, рішив повернути до каюти. Перше, ніж цілковито за це осудити його, треба зважити наперед ті труднощі, що стояли йому на заваді. Ніч мала хутко одійти, і з тим могла виявитись його відсутність із каюти; і справді, так би доконче й сталося, коли б він не поспів назад до своєї койки ще перед розсвітом. Свічка його уже пригасала, а віднайти дорогу до люка поночі — це була б величезна трудність, Треба, до того ж, згодитися, що він мав цілковиту слушність, вважаючи, що я мусив уже померти; а в такому разі, діставшися він до ящика, я не мав би з того жодної вигоди, зате його самого опала б ні защо ціла тьма небезпек. Він кликав мене не раз, і я не озивався. Це вже одинадцять діб я мусив живитися лиш отію водою, що він полишив мені в глечику — запас, що його, очевидна річ, я ніяк не беріг на початку мого ув’язнення, мавши тоді цілковиту підставу сподіватись на скоре звільнення. До того ж, зайшовши із поглядно свіжого повітря на бакові, атмосфера в трюмі мала видатись йому до краю отруйною, далеко труднішою, ніж видавалась мені, коли я вперше улаштовувався в ящику, бо перед тим же люки стояли весь час одкриті протягом багатьох місяців. Додайте до цих міркуваннів видовище кривавої різанини та всяких страхів, що йому мій друг так недавно був свідком; додайте його ув’язнення, всякі біди, трудний порятунок від смерти, хистке і двозначне становище, що в ньому він досі животів, всі ці обставини, так зусильне скеровані, щоб відібрати всяку енергію духу — і читач, подібно як я, легко прийде до того, що погляне на Августове одступництво від товариства й віри із почуттям радше скорбости, а не гніву.

Дзенькіт розбитої пляшки почувся виразно, але Август непевний був, чи він справді походив із трюму. Проте, і непевність стала йому за достатню спонуку до твердости. Він вибрався по вантажі аж під орлоп-дек, а тоді, вижидаючи тихих переміжків у борсанні корабля, взявся мене викликати — так гучно, як тільки міг, понехавши на час небезпеку, що зачує хтось із команди. Нагадаю, що голос його на цей раз досягнув мене, але я був такий безпомічний від зусильного хвилювання, що негоден був відгукнутися. Певний тепер, що справдились найгірші його прочування, Август спустився наниз, щоб повернути не гаявшись до баку. В своїм поспіхові він звалив кільки малих ящиків, і цей гук, як уже говорилось, я чув. Август уже повершив чимало зворотного шляху, коли знов падіння ножа змусило його завагатись. Він зразу повернув назад і, вдруге вибравшися на поклажу, взявся знов викликати моє ім’я, так саме гучно, вижидаючи більшої тиші. На цей раз я зібрався на голос для відгуку. Нестямившись із радости, що знайшов мене ще живим, Август набравсь тепер духу перемогти будь-яку небезпеку і труднощі, щоб добратись таки до мене. Вибираючись так хутко, як тільки міг, з лабіринту поклажі, що звідусіль тіснила його, він, нарешті, пробився в прохід, де знайшлася якась полегкість, і кінець-кінцем, по тяжкім змаганні, дістався до мого ящика, висилений до краю.