Я хочу написати тобі, читальнику, кілька повчань. Не знаю, чи приймеш ти їх, чи відкинеш, у цьому воля твоя. Але мені є потреба їх висловити, бо це повчання не тільки для тебе, але передусім для мене самого. Не думай, що в світі не існує істини або їх існує стільки, що вони одна одну побивають. Неважко помітити: одна людина вважає за істинне те, що друга має за неправду. А неправда другого — істина для першого. Істина є. Але вона не в розумі кожного з нас, а в розумі всіх загалом. Вона вивірюється не досвідом кожного з нас, а досвідом усіх загалом. її не візьмеш у жменю, її не запишеш у книзі як вислів, вона живе як дух. її не посилить зловити жодна людина у світі, король, цар чи єпископ. Селянин, жовнір чи козак. Мудра людина чи нерозумна — той, хто ловить її і хоче служкою для себе зробити, той ніколи її не пізнає. Але істина є. Вона живе вище королівських маєстатів, вище всіх світових мудрувань, вона і є мудрість у цьому світі. Вона ніби вітер, що крутить вітряки наших розумів, але її у ярмо не впрягти. Отож істина є. Я не назву тобі її імені, читальнику, але вона ховається в сумлінні людському, вона ховається в каятті. Вона має коренем бажання людини стати доброю у світі і творити добро. Вона навідує нас у безсонні ночі і велить передивитися своє життя. Це вона жахає нас страшним судом, і ми боїмося не так того суду, як утрати її. Бо суд — це і є втрата її; адже людина — це не проста істота, яка тільки живе й розмножується. Вона відає про тайну себе і в собі, і ця тайна — теж образ істини, яка навідує нас. Істина є, любий читальнику. Не лови її, бо сам зловлений будеш. Не загравай до неї легковажно, бо сердита вона. Не куй на неї кайданів, бо вона в кайдани тебе заб'є. Вір у неї і пізнавай її — вона тобі надію дасть. Не зможеш торкнутися її, але не забувай відчувати серцем. Вивіряй нею себе і світ — ось він, шлях до спокою душевного. Ніхто й ніколи не навчить тебе, коли не навчиш себе сам. Ніхто ніколи не вилікує твоїх душевних мук, коли не вилікуєш їх сам. Ми, люди, буваємо всякі, а здебільшого малосильні. Кожен із нас носить свою торбу, як Марко проклятий, але не кожний з нас сумнівається. Той же, хто сумнівається, на стежку правди ступив. Отож іще раз кажу: шукай істини, але не лови. Хай стане вона золотим птахом твого саду, і не намагайся посадити того птаха у клітку, хай і золоту.