Так, цього дня все було особливим. Іван Гаврилович, похмурий, сердитий, а часом і несправедливо різкий, виявився чудовим і пристрасним мрійником! Це якось не пасувало йому. Низенький, товстий, лисий, з кумедним обличчям і перекошеними на короткому носі окулярами, він якось дивно розмахував правою рукою; та голос його звучав розмірено і впевнено:

— Ось якими стануть люди! І все це буде для них таким природним, як для нас із вами пряма ходьба… І ось ці прекрасні, досконалі люди, можливо, читаючи про те, як ми навпомацки, у темряві незнання, з помилками і зневірою шукали нове, будуть поблажливо посміхатися. Адже й ми посміхаємось, читаючи про алхіміків, які відкрили винний спирт і під його впливом вирішили, що це “жива вода”. Ми посміхаємось, згадуючи, що на початку дев’ятнадцятого століття фізики вимірювали електричний струм язиком або ліктем… Розумієте, для наших онуків цей нейтрид буде таким звичайним, як для нас сталь. Для них усе буде просто… Але все ж це зробили ми, інженери двадцятого століття! Ми, а не вони! І нехай вони згадують про це з повагою — без нас не буде майбутнього… — І Іван Гаврилович, усміхаючись, погрозив комусь кулаком”.

“18 липня. Сьогодні знову ввімкнули мезонатор і опромінювали ртуть. Усі дуже хвилювалися: а що, коли раптом більше не вийде?

Та знову, як і тоді, під пучком мезонів осідало блискуче дзеркальце ртуті, знову зникала зелена пара, знову на дні ванночки залишилась чорна пляма нуль-речовини… Ні, це відкриття не має нічого спільного з його величністю Випадком: воно було тяжке, вистраждане, і воно буде тривким.

Сьогодні ж виміряли більш-менш точно густину першого шматочка нейтриду. Це було нелегке завдання, бо товщина шматочка виявилась дуже малою — за межами вимірювань звичайного мікроскопа. Ледве визначили її за допомогою електронного мікроскопа, вона дорівнювала приблизно трьом ангстремам. Товщина атома! Отже, об’єм плівки номер один — близько шести стомільйонних часток кубічного сантиметра, а густина — близько тисячі тонн на кубічний сантиметр! Важкеньке “ніщо!”

20 липня. Сьогодні в лабораторії опору металів стався конфуз. Пробували визначити механічну міцність плівки нейтриду на розрив. Чотирьохсотп’ятдесятитонний гідравлічний прес максимально напружився, і… луснула штанга розривного пристрою! Плівка нейтриду, в десятки тисяч разів тонша за цигарковий папір, витримала навантаження в чотириста п’ятдесят тонн — те, чого не витримують сталеві рейки! Отже, нейтрид у півтора мільярда разів (а можливо, й більше) міцніший за сталь.

Коли обговорювали проект одержання нейтриду, скептики сказали: “Ну, гаразд, ви матимете матеріал у мільйони разів міцніший за всі звичайні матеріали, але ж він буде у стільки ж разів важчий?”

Давайте прикинемо, громадяни скептики: нейтрид важчий за сталь у сто п’ятдесят мільйонів разів, а міцніший за неї не менше як у півтора мільярда разів. Десятикратний виграш у вазі. Отже, виходить, що нейтрид як матеріал не найважчий, а найлегший з усіх відомих.

Тоді нам нічого було сказати, ми не могли теоретично обчислити це. А доки багато чого невідомо, скептики завжди мають рацію, вони завжди можуть довести: чого нема, того й не може бути. Але назвіть мені хоч одного скептика, який би одержав нове, домігся нового! Не варто й шукати… Тому що правда скептиків — це правда боягузів.

А Яшко?.. Сьогодні під час перерви я знову зустрів його на подвір’ї. Він хотів було непомітно обійти мене, та я гукнув його. Тоді він без звичайних своїх викрутасів підійшов, простягнув руку:

— Вітаю тебе! Здорово ви дали!

— Та й тебе теж треба привітати, — не дуже щиро відповів я, — адже й ти працював…

— Ну, нічого мені примазуватися до чужої слави, — різко відповів він. — Обійдусь! — І пішов.

Неприємна вийшла розмова… Все ж були ми з ним якимись друзями: разом училися, разом приїхали сюди, разом провадили досліди. А тепер… Пізнувато заговорило твоє сумління, Яшко!

28 липня. Щодо хімічних властивостей — нейтрид мертвий, зовсім інертний: він не реагує ні з якими речовинами. Та цього й слід було сподіватися, адже в ньому просто немає атомів, немає електронів, щоб вступити в хімічну реакцію.

І ще: ці нейтридні плівки не пропускають радіації частинок: протонів, нейтронів, швидких електронів, альфа-частинок тощо, і лише в мізерній кількості пропускають гамма-промені. Плівка нейтриду в кілька ангстремів завтовшки послаблює гамма-випромінення приблизно так, як свинцева стіна метрової товщини. Тобто і тут те ж саме: непроникливість для радіоактивних випромінювань майже абсолютна.

Ось він — ідеальний матеріал для атомної промисловості! Знайдена людством колосальна ядерна енергія одержала нарешті те, чого потребувала. Два богатирі!

31 липня. Все зменшується або збільшується в мільйони разів. Теплопровідність нейтриду в кілька мільйонів разів менша за теплопровідність, скажімо, цегли. Ми нагрівали плівку з одного боку в полум’ї вольтової дуги кілька годин, але так і не змогли зафіксувати хоч незначне підвищення температури з другого боку.

Теплоємкість нейтриду в сотні мільйонів разів більша за теплоємкість води. Цю ж саму плівку ми потім протягом двох днів охолоджували “сухим льодом”, рідким азотом і мало не цілою рікою холодної води, — вона запасла мільйони великих калорій тепла і не віддавала їх.

Наш так званий “здоровий глузд”, вихований на звичайних уявленнях і звичайних властивостях матеріалів, протестує проти таких цифр і масштабів. Мені було фізично нестерпно боляче тримати на долоні наш другий зразок — неймовірно тонкий кружечок плівки нейтриду, і відчувати, як його десятикілограмова вага невидимою гирею напружує мускули! Мало знати, що ця речовина складається з ядерних частинок, які в тисячу разів менші за атоми, і що всередині її взаємодіють ядерні сили, в мільярди разів сильніші звичайної міжатомної взаємодії, треба відчути це. До нейтриду, до його масштабів просто треба звикнути…

До речі, я так захопився описуванням властивостей нейтриду, які ми тепер щоденно відкриваємо, що зовсім не згадую про події в лабораторії.

Мезонатор тепер працює цілу добу — ми добуваємо нейтрид у три зміни. Тоненькі плівочки просто з рук вихоплюють і несуть в інші лабораторії. Весь інститут тепер вивчає властивості нейтриду. Олекса Йосипович зранку до вечора ворожить біля мезонатора: боїться, щоб від такого навантаження він не вийшов з ладу. Йому дали двох інженерів-помічників, але він не хоче підпускати їх до камери. Схуд, лається:

— От морока! Краще б не відкривали цей нейтрид!

Голуб вправляється у вигадуванні нових дослідів для визначення властивостей нейтриду, бігає по інших лабораторіях, сперечається, свариться… Роботи сила-силенна, вся різноманітна і вся — страшенно цікава. Ми все ще перебуваємо в стані “золотої гарячки”: кожний дослід дає нам новий самородок-відкриття.

10 серпня. Сердюк сказав:

— Гадаєте, американці, якщо відкриють нейтрид, так одразу й почнуть дзвонити про нього на весь світ? Це ж не атомна бомба: ту не можна було приховати вже після перших випробувань… А нейтрид поводиться тихо… Вони так і зробили: опублікували результати невдалих спроб, а про вдалі промовчали. Можливо, той же Вебстер і одержав нейтрид, чи як він там у них зветься… О-о, це ж бізнесмени, пройдисвіти! — І він подивився на нас з Іваном Гавриловичем так, ніби бачив усіх цих вебстерів наскрізь.

Здається, він має рацію. Важко допустити, що цей Вебстер та його колеги зупинилися на дослідах з калієм, міддю і сіркою, а не перепробували всі інші елементи…

І ще: після того, як ми встановили, що в нейтрид осідає не вся ртуть, а лише її ізотоп сто дев’яносто вісім, якого у природній ртуті тільки десять процентів (ось чому в нас осідала не вся ртуть), я взявся за економіку. Переглянув купу звітів про видобування ртуті у світі, про експорт, імпорт і таке інше. Ось що виходить, головні родовища кіноварі, з якої видобувають ртуть, знаходяться на нашій планеті в Іспанії, Італії, у Каліфорнії (частково у США, частково у Мексіці), в Югославії та в нас, у Фергані. Якщо в 1948 році видобуток ртуті за кордоном загалом становив чотири тисячі тонн, а потім, у зв’язку з витісненням з електротехніки потужних ртутних випрямлячів напівпровідниками, знизився до двох тисяч, то за останні роки він підстрибнув до шести тисяч тонн! Причому основним споживачем закордонної ртуті раптом став американський концерн озброєнь “Двадцяте століття”, який, до речі, не рекламує ні нових типів градусників, ні ртутних вентилів, ні дзеркал для шаф…