Не будемо говорити, наскільки можливі ситуації, описані в оповіданнях збірки. Головне полягає в тому, що кожен з авторів, користуючись певними фантастичними припущеннями, розвіює релігійні забобони та міфи, утверджуючи торжество науки. І найяскравіше це показано в оповіданні Альфреда Ван-Вогта “Чудовисько”. Потворні й хижі генейці, — фашисти космічного масштабу, — знищили все людство Землі, але вони все одно приречені, бо людина Землі, — (чудовисько в розумінні генейців), — і розумніша, і талановитіша, і гуманніша.

Отже, читачу, перед тобою — “Кришталеві небеса”. Сподіваємось, що оповідання тобі сподобаються й допоможуть дещо по-іншому глянути і на минуле, і на майбутнє людства.

І коли Бог надумав сотворити нашу Землю і Всесвіт на додачу до неї, то одразу ж натрапив на безліч ускладнень. І хоч за довгий-довгий час цей важливий захід було продумано ним у всіх аспектах, він не раз і не два відсував конкретний день закладання першого каменя. Завдання було таке унікальне й величне, що навіть він боявся прогавити щось або переплутати. Бог був всесильний, звичайно, але ж він і єдиний. Іншими словами, він не мав помічників.

Уявивши собі, яким чудовим видовиськом будуть виверження вулканів, Бог раптом спохватився, що зовсім не продумав, якими мають бути хімічний склад, температура, якість і асортимент лави. Потім з’ясувалося, що він навіть не уявляє, скільки прожилок має бути на крилах у бабки, що він так і не дійшов висновку, повинні чи не повинні перетинатися паралельні в безконечності і яким, по суті, буде колір, що його потім наречуть “ультрафіолетовим”.

Від безлічі отаких дрібниць Бог не раз у відчаї опускав руки. Не раз закрадалася йому в голову заманлива думка: а чи не полишити оту витівку, поки ще не пізно? Обходився ж він раніше без усяких там земель, і все було ладом, спокійно, тихо. І головне — якщо нічого не буде, нікого не буде, ніхто ніколи нічим не дорікне йому. А так — о господи! — скільки прокльонів посиплеться на його сиву голову за всі неминучі за таких масштабів недоробки й промахи!

Так розмірковував він і вагався надто довго. (А втім, оте “довго” має тут вельми умовний характер. Не було ні Землі, ні Сонця, ні теорії відносності, а отже — ні дня, ні ночі, ні місяців. Час був незмірний).

Отож Бог надумав зладити собі помічників — бо бачив, що без них він не годен довести свої ідеї, начерки, проекти, ескізи до стадії впровадження.

Одначе услід за цим Бог знову поринув у роздуми: адже матерії ще не існувало, помічники передусім і повинні були видумувати оту матерію. То з чого ж їх самих зліпити? Бог довго чухав потилицю, аж поки знайшов вихід: “Ну що ж, хай вони будуть нематеріальні, хай не їдять, не п’ють, а тільки працюють у поті чола — фігурального, звичайно, — задля мене й на благо моє. Хай буде так!”.

Бог махнув десницею. З’явились янголи. Власне, саме це й треба вважати за перший акт творення.

Щойно спечені янголочки рівненькими шнурочками вишикувались перед начальством, очікуючи вказівних настанов. Це були не боги, вони не вміли креслити й диференціювати усно. Тому Богові довелося злагодити для них нематеріальні ватман, рейсфедери, туш, рейсшини, логарифмічні лінійки і багато іншого… Бог надто пишався собою, коли винайшов такий мудрий пристрій, як кульман…

Бог поділив своїх роботяг на групи, посадив за діло й більше вже не знав ні хвилини спокою. Це були на диво безпорадні істоти. Вони нічого не мали: ні клею, ні кнопок, ні кошиків на папір. З кожним питанням біжать прямо до нього. Усе сотвори та сотвори, Господи. Коли один янгол став вимагати від Бога, щоб той сотворив тютюн, бо з цигаркою легше думати, Бог втратив самовладання і з насолодою грякнув би кулаком по столі. Та, на жаль, стола ще не було.

Бог вирішив твердо: тільки-но з’являться, хоч якісь будматеріали, негайно спорудити собі кабінета й завести янгола-секретаря з неянгольським характером і щоб без стуку ні-ні.

Та робочі креслення все ще не з’являлись. Янголи скаржилися, що їм у креслярстві надто заважають крила. Було й гірше: керівники спеціальних конструкторських бюро не мали досвіду у створенні світів і не могли уникнути паралелізму в роботі. Між авторами проектів виникали суперечки й сварки, які частенько вирішувались кулаками. Пера з обскубаних при цьому крил валялися скрізь, і вітер не розносив їх у далину, бо й вітру ще не було. Бог хапався за голову, коли чув, як “величають” янголи один одного, і ніяк не міг збагнути, звідки вони усього того набралися. Нарешті Бог зрозумів, що їх діяльність не матиме краю, й вирішив братися до створення світу, не чекаючи, коли буде завершено проектування, а всякі там огріхи усувати на ходу.

І ось він настав — Перший День Творення.

З цієї нагоди — не кожний же день світи творяться — Бог нап’яв на себе, як то годиться до урочистого моменту, парадні шати. Але параду не вийшло. Викликані з СКБ-1 янголи-конструктори з’явилися не стрункими колонами, а дрібними групками, що сперечалися між собою.

І сказав Бог:

— Слухаю вас.

І заговорили всі водночас:

— Це плагіатор! Це плагіатор! Господи, він украв у мене ідею пімезонів… — скаржився один.

— Розступіться… — застерігав інший. — У мене радіоактивні елементи. На папері, звичайно, але все одно розступіться.

— Ваші слова, янголе мій, — бубонів третій, — це матеріалізм чистісінької… цієї… як то вона буде зватися?.. Ага… води. Ви рушите підвалини божої влади…

— А я придумав бензольне кільце! А я придумав бензольне кільце! — пританцьовував четвертий, маленький і веселий.

І слухав Бог цей безвідповідальний галас. І підвівся, величний і грізний.

— Тихо-о! — крикнув він. — Припинити цей бедлам.[1]

Усі замовкли. Лише маленький веселий янгол висунув голову з-за плеча іншого янгола й поспитав:

— А що таке бедлам, Господи?

Бог блиснув очима, але зразу подумав, що гніватись на янголка не варт, бо звідки йому справді знати, що воно таке?

Утихомиривши конструкторів, Бог почав вислухувати звіти керівників груп. Попервах його привабив своєю простотою проект, у якому передбачалось створити увесь Всесвіт з атомів одного гатунку. Атоми мали являти собою маленькі, тверді, неподільні кульки. А численні різновиди речовин було пропоновано обумовити неоднаковою кількістю кульок у молекулах.

Бог уже ладен був схвалити цього проекта, як раптом, на лихо своє, виявив надмірний демократизм і спитав, чи немає інших міркувань. Як і слід було чекати, проект урочисто поховали… Скільки отруйних слів було сказано про убогу фантазію незугарного проектанта, що насмілився принести цю примітивну халтуру на суд Божий — адже таку будову матерії легко втямлять не тільки розумні істоти, а й кожна мавпа… Ні вже, Господи, матерію треба вчистити таку, щоб до скінчення віків ніхто нічого в ній не міг утнути.

— Гаразд, — мовив Бог, вислухавши всіх, — переконали, янголи. Давайте найскладніший проект. Є такий?

Запанувала неприємна тиша. Потім з рядів вийшов старший янгол-фізик-теоретик і тихо сказав:

— Такий проект, великий Боже, є, але його ще не до кінця опрацьовано.

— Як то не до кінця? Терпець на вас треба мати, янголи…

— Не погодили… — ще тихіше мовив янгол.

— Боже мій, — сказав Бог, — вже проминуло півдня, а не створено жодного атома. Який жах! Ну чого стовбичиш, доповідай!

Янгол уклонився, взяв указку й почав:

— За основу нашого проекту побудови матерії ми взяли сінгулярності нелокальних полів… Квазідискретна структура матерії, очевидно, визначатиметься інваріантністю відносно деяких груп перетворень чотиримірного просторово-часового континуума. Елементарні частинки за їх груповими властивостями можна буде поділити на два істотно відмінних класи, звідки маємо…