Треба сказати, що коли вже тракторозавр Хома Хомович трудився коло колгоспної землі, то трудився. Орючи, він чув того плуга так, як чув своє серце, і передплужник на рамі плуга чув, і хомут на грядилі рами, і обмежувальний болт висоти, і державку, й дисковий ніж. І так само, як свою душу, чув у культиваторі всі його робочі органи — планку, передній і задній кронштейни, транспортний ланцюг, накладку з призмою, стрижень з боковим тримачем, болт...

Тепер, ставши тракторозавром, Хома Хомович і компанію іншу водив, ніж перше. Раніше його завжди бачили як не з довгожителем Гапличком та листоношею Горбатюком, то з фуражиром Дзюнькою й зоотехніком Невечерею, а тепер він водив дружбу з потужними тракторами К-701, К-700, Т-150К, МТЗ-80, часто встрявав до розумних господарських балачок із зернозбиральними комбайнами «Нива» і «Колос». І, сказати б, нездорову цікавість у тракторозавра Хоми пробуджували сівалки. Ото як загледить зернотукову причіпну комбіновану сівалку — то годину стояв би й витріщався фарами на неї, голубив би поглядом її ходові колеса, зернотуковий ящик, то їв би поїдом сошники, механізми передачі, насіннєпроводи й загортачі. А то, траплялося, задумався глибоко про щось своє, сокровенно тракторозаврове, та й поплентав услід за навісною комбінованою шестирядною сівалкою, хоч тій сівалці одна дорога, а йому — зовсім інша!

Ніде правди діти, подобались Хомі й легкові машини, але хіба йому, тракторозавру, вгнатися за якоюсь вертихвісткою «Ладою»? Ото, завмерши на хвильку в полі, сумний тракторозавр Хома дивився, як елегантні й темпераментні машини пробігають асфальтованою трасою, зникаючи за обрієм, і в його фарах світилась невимовна печаль, і линуло гамоване зітхання з мотора.

Оскільки ж тепер Хома був нижньою частиною трактор, а верхньою частиною чоловік, то, відома річ, цікавився не тільки прекрасною технікою, а й прекрасною половиною роду людського. Полишений наляканою Мартохою, він кидав палкі погляди на яблунівських дівчат і молодичок, чуючи, як думки змішуються в голові, й бензин мало не закипає в баку для пального, й зараз ось відмовлять педалі керування гальмами, але мусив стримуватись, ото що хіба за старою звичкою мовить комплімент:

— Краля така, що тільки гм! — та й годі. Або:

— Як проти сонця води не напитись, так із чужою жоною тракторозавру Хомі не налюбитись.

А чи:

— Хочу не грушку, а вкусити оту дівку Марушку.

Чи Хома не співав у цей час? Та був би він не тракторозавр, якби не співав! Орючи землю, чи лущачи стерню, чи боронуючи поле, співав так, що далеко чулись пісні, які рвалися з могутніх грудей та ще потужнішого двигуна. Тільки якісь це чудні були пісні, де змішувались докупи людські пристрасті й пристрасті машинні, біль серця і біль мотора, музика тонко натягнутих нервів і музика грубо натягнутих електрокабелів,

— Сади мої, сади процвітали, та сади процвітали, рано опадали, — гуркотів співочим своїм голосом. — Ой змащу я, змащу я тавотом двох типів ходовую частину свою!

А як тракторозавр Хома виводив пісні про кохання!

— Хіба ж бо ти, Одарочко, воском ворожила, що ти свойому хлопчику любощ гуложила?.. Карбюратор двигуна треба перевірити та ще рівень гасу відрегулювати!.. Хіба ж бо ти Одарочко, із рути та м’яти, — як стояла, говорила — підківочки знати... Заболів мені компресор, болить генератор, шків колінчатого вала болить, як проклятий... Хіба ж бо ти, Одарочко, з рожевого цвіту? Як стояла, говорила — до білого світу... Задрижали мої гвинти, задрижав і дросель, за тією контргайкою я журюся й досі! Маю щуп такий як треба, прокладок доволі, маю пробки і пружини, та не маю долі! Маю фільтри і кронштейни, патрубок для пилу, та без масляної ванни світ мені не милий...

Лірники й кобзарі, трубадури та менестрелі, барди й скальди, акини й ашуги! Даруйте тракторозавру Хомі Хомовичу, вчорашньому старшому куди пошлють у колгоспі «Барвінок», таку пісенну еклектику! Як умів, так і виражав свої щирі почуття. За вами, лірники й кобзарі, тисячолітні народні традиції мелосу та співу, а які традиції за Хомою Хомовичем, коли він — найперший тракторозавр у білому світі? Ось тому він, першопроходець науково-технічної революції, мішав докупи сивого коня, синє море, чисте поле, зелену руту, хрещатий барвінок — і аерометри, маслянки, картер підшипників ведучої шестірні, дренажний отвір, гвинт-ексцснтрик, сферичну гайку, пневматичний підсилювач... та ще інше всяке добро, без якого йому, тракторозавру, не жити, не любити й не тужити.

Він і працю звеличував у своїх піснях, цей тракторозавр Хома, але, знову ж таки, в піснях його, що гриміли над яблунівськими полями, було багато не тільки впертого слонячого пафосу, а й плакатної інформації.

Звісно, поки Хома перебував у високому ранзі старшого куди пошлють, то він таких пісень не співав ніколи, навіть із роботом Мафусаїлом Шерстюком не співав, але тепер, ставши тракторозавром, звеличував у піснях труди й дні тракторозавра.

Диво дивне, яблунівські механізатори перехоплювали ті пісні, бо їхні душі тягнулись до нового й незвичайного. А тому-то, проводжаючи кохану дівчину з кіно, в зоряній темряві не один, траплялось, наспівував їй модний шлягер, почутий від Хоми:

— Ой, ой, ой! Весною у квітні проведу передпосівну культивацію, сівбу ярих зернових і боронування. Восени зберу пізні сорти картоплі, закінчу збирання силосних культур, виконаю зяблеву оранку, зберу цукрові буряки, закінчу сівбу озимих. Ой, ой, ой!

Тракторозавр Хома жив у тракторному парку колгоспу «Барвінок», де механіки проводили йому технічний огляд, змащували деталі, заливали в бак пальне. Був задоволений, хоч ніяк не міг звикнути, коли цвяхом чи яким залізним гостряком проколював собі шину. Тоді, здавалось, починав боліти навіть диск колеса, всякі там гайки, шпильки, камера, протекторні кільця. А ще коли ремонтували двигун, лізли до диференціала чи до муфти зчеплення, то, чуючи в своїх механічних нутрощах доторк будь-якого чужорідного інструмента, Хома переймався лоскотами, він дригонів не тільки всім своїм машинним корпусом, а й людським тулубом, і сміх йому ринув не тільки з грудей, а й із двигуна, й корчились у нього не тільки руки, а й радіатор і основний циліндр гідравлічної системи.

В снах, що навідували тракторозавра Хому, фігурували вали відбору потужності з незалежним приводом, кабіни з кондиційованим повітрям, безступінчаста гідравлічна трансмісія, газотурбинні двигуни. Часто снилось, що відмовило рульове колесо — й тоді Хома плакав уві сні, й сльози текли і з фар його, і з очей... Залізним зусиллям волі струснувши нічні кошмари, отямлювався, й тоді з чистою свідомістю мріяв — і в мріях знаходив розраду. Мріяв тракторозавр Хома про весняну, літню й осінню трудові кампанії в колгоспі «Барвінок», про ігри в полі з найрізноманітнішими агрегатами. А що фантазії не бракувало, то в цих мріях бачив біля себе причіпний прес-підбирач, що підбирає валки сіна чи соломи, пресує їх у паки й зв’язує синтетичним шпагатом. А то вже в іншій сміливій візії за ним ішов підбирач-копнувач, що з підібраних валків соломи викладав на полі циліндричні копиці. А то ще бачились йому волокуші начіпні, волокуші тросово-рамочні універсальні, копицевози універсальні начіпні, навантажувачі стогоклади фронтальні начіпні, скирторізи начіпні тракторні...

Еге ж, у цей складний період буття, коли Яблунівку облягали тумани й мжичив надоїдливий дощик, тракторозавр Хома Хомович жив суворим і складним внутрішнім життям, високим биттям серця й мотора, які працювали в унісон.