Синдрому Хойзінгера наче й не було в мене, коли я захопився самолікуванням із допомогою голковколювання, хвалився Йона Ісайович Корогли. Пропало бажання їсти землю, що переслідувало з дитинства, не відчуваю циркулярної депресії, забув про напади психопатії, нема шизофренії. І все дякуючи вам, Хомо Хомовичу, великий голкотерапевте з Яблунівки, дякуючи акупунктурі, перехопленій у вас.

Далі під великим секретом золотоокий академік Йона Ісайович Корогли зізнавався, що, навчаючись сміливого мислення в грибка маслючка в ім’я зрослих запитів науково-технічної революції, мріє про широке застосування голковколювання в сільському господарстві. Так, так, палко доводив видатний тюрколог нашої сучасності, і акупунктура, й електропунктура, й психотерапія, й навіювання в тваринництві можуть дати великий народногосподарський ефект. Сміливо експериментуючи в приміському радгоспі, він у групи корів, що давали низькі надої, познаходив активні точки, тривалий час голковколював їх — і тепер ця група корів дає найбільші надої молока в усьому радгоспі!

Позбувшися синдрому Хойзінгера, золотоокий академік Йона Ісайович Корогли обіцяв повністю віддатись лише тюркології та голкотерапії, за якою він бачив велике майбутнє, обіцяв не затівати ніяких чвар і в листах до правління колгоспу «Барвінок» не те що не сумніватись у конгеніальності старшого куди пошлють, а, навпаки, невсипущо доводити його винятковість.

В кінці листа Йона Ісайович Корогли писав про газель із паризького рукопису Дивана, що належить незрівнянному Бабуру, захоплюючись останнім бейтом: «хоч би й як було тяжко, не кажи людям про свій біль, бо твій плач, о Бабур, для людей — сміх». Він визнавав, що хоча Хома й не займався все життя тюркологією, проте отоді на корівнику таки кваліфіковано проаналізував цю перлину арабської поезії, бо, видать, із молоком матері увібрав тонке розуміння поетичного метра муджтасс-і мусам ман-і махбун-і махзуф-і макту, а також виняткове розуміння бінарної символічної класифікації в древніх пам’ятках рунічної писемності й дуалістичної міфології.

— Йона став із тобою, як риба з водою: він на лід, а ти під спід, — мовила вражена Мартоха, коли дочитали листа. — Дивись, Хомо, якої заспіває той Йона, коли прочує про парад планет. Щоб лиха не знати, треба до того параду планет рано вставати.

— Авжеж, Мартохо, до параду планет треба вставати на порі, як ще не ходять кури на дворі.

Отак вони тишком-нишком гомоніли про майбутній парад планет, бо звикли в усьому радитись, бо жили душа в душу, бо жінка чоловікові ніколи поганого не порадить!

Отже, Хома радився з Мартохою про майбутній парад планет, бо вже мали квапитись, бо не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий, а діло ждати не любить. Та й у цьому ділі не можна не порадитись, бо з парадом планет краще сім разів одміряти й лише раз відрізати, бо парад планет — це вам не скребковий транспортер на корівнику чи макробіотичний дзен, це вам не машина часу чи історія з тракторозавром, бо парад планет — це й справді вінець титанічних зусиль старшого куди пошлють в ім’я науково-технічної революції, космічний гімн творчому генію Хоми Хомовича з яблунівського колгоспу «Барвінок»!

Гаразд поміркувавши, Хома з Мартохою спочатку замислили провести затемнення Сонця. Авжеж, хай Місяць заступить Сонце посеред білого дня. Довгими зимовими вечорами, коли надворі завивав вітер, б’ючи сніговою крупою в шибки, вони вдвох знай гомоніли про сонячні плями та хромосферу, про фотосферну грануляцію та сонячну корону в максимумі і в мінімумі сонячних плям. Із їхніх язиків так і злітали протуберанці спокійні й активні, іонізація верхніх шарів земної атмосфери, небесний екватор і точка весняного рівнодення, екваторіальні координати Сонця й нахил земної осі. Перебиваючи одне одного, гомоніли про Місяць у фазі першої чверті й про різкі тіні на місячній поверхні, про місячну орбіту й місячну дорогу, про геоцентричну й геліоцентричну швидкість Місяця, про зміну місячних фаз і місячні кратери. Опівночі, попивши холодного узвару, щоб трохи остудити розпашілі від балачок язики, вони від руки креслили докладні схеми повного сонячного затемнення, малювали фази сонячного затемнення в Яблунівці в різні моменти московського часу, а також схеми для Тихого океану, для Південної і Центральної Америки, для Філіппінських островів, для міста Жданова і міста Єйська.

Міркуючи над рухом Місяця й над рухом Землі, що відбуваються в одному напрямку, Хома підраховував швидкість пересування місячної тіні по земній поверхні і — завжди педантично точний біля скребкового транспортера на корівнику! — щось там наплутав із геоцентричною швидкістю Місяця і лінійною швидкістю точок земної поверхні в напрямку руху місячної тіні. Завжди метка на око Мартоха, без якої Хома був завжди як без рук, дала опівночі своєму чоловікові таких чортів, що побудила всіх собак на кутку.

— З тобою наведеш на Сонце місячну тінь, еге ж! Коли вже стали робити, то байдики не можна бити. Дивись, не наплутай із періодом зміни місячних фаз, бо люди скажуть, що ми з тобою працюємо гірше теляти. Та щоб із кільцевидною фазою сонячного затемнення впорався в розрахунках, запланував як слід, щоб не сказали, що з тебе коваль холодний!

Так шпетила Мартоха свого старшого куди пошлють, який трохи наплутав із плануванням сонячного затемнення, але то трапилась чи не єдина помилка, далі вони вже трудились рука в руку й душа в душу. Мали передбачити тьму-тьмущу всяких подробиць, яких за них ніхто б інший не зумів передбачити. Наприклад, умовились, що повне сонячне затемнення спостерігатиметься на території нашої держави від Чорного моря до Курильських островів. Тінь Місяця має торкнутися землі о 5-й годині І7-й хвилині 7-й секунді за московським часом у точці зі східною довготою 39° 46' і північною широтою 42° 02', це неподалік від міста Сухумі. Швидкість місячної тіні в Грузії має відповідати бурхливому темпераменту її експансивних жителів — два кілометри на секунду!

Хома з Мартохою від того лиха не мали, що свій розум мали, отож, у центрі всесвіту сидячи, себто в своїй хаті у Яблунівці, передбачали, як і де посуватиметься тінь Місяця в день задуманого ними сонячного затемнення. У смузі повної фази опиняться абхазькі міста Ґалі, Зуґдіді, Очамчира, Ткварчелі... Долина річки Інґурі, Головний Кавказький хребет, далі місячна тінь перетне Целенджиху, Цицхварі, Порі, Местію. Її не зупинять високі піднебесні вершини Лайла, Ушба, Дим-Тау!.. Кабардино-Балкарія, Чечено-Інгушетія, ріка Терек, Ставропольщина, Дагестан, Каспійське море!..

Здається, ще ніколи Хома з Мартохою не почувались на такій силі, як тоді, коли планували сонячне затемнення, намагаючись передбачити кожну подробицю. Натхненними ясновидющими очима вони, либонь, уже бачили, як місячна тінь посувається далі й далі, долаючи піски Каракумів, долину ріки Емби, Каратон, Кульсари, Кулакші, Тобуксен, Копбулак, гори Чушкакуль і Мугоджари... Далі, далі! Над рікою Об місячна тінь пробігатиме вже півтора кілометра на секунду, матиме форму еліпса... Вперед, вперед! Салаїрський гірський кряж, Кузнецький Алатау, ріки Середня Терсь і Нижня Терсь, Білий Іюс, озеро Шира, Солгонський кряж... Далі, далі! Над Амуром місячна тінь уже котитиметься повільніше, зі швидкістю сімсот двадцять метрів на секунду. Місто Тинда, хребет Джасли, гора Город-Макіт, Татарська протока, острів Сахалін, Охотське море, Курильська гряда — й тоді місячна тінь має покинути територію нашої держави.

За все своє життя Хома з Мартохою ще не мислили такими масштабами!

— Як ми ловко впоралися з отим сонячним затемненням! — хвалилась Мартоха, бо яка жінка на її місці не хвалилася б. — Ми з тобою по два рази дражнити собак не станемо.