— Тоді мені доведеться ночувати у тебе, — кліпаючи очима, повідомила я, — але спати я не збираюсь.

— Та невже? — єхидно поцікавився він, — А що ж тоді?

— Займуся самоосвітою. Не подумай чого лихого. Я бачила, в тебе є зібрання творів Старого Ніка…

Гаел дістав мені книжку, і я продефілювала до спальні. Він десь вештався, поки я влаштовувалася на широкому ліжку і запалювала свічку на столику. Повернувшись, Гаел став на порозі і окинув сценку іронічним поглядом.

— Хто б міг подумати? Гарна молода жінка в моєму ліжку — і що робить? Вивчає концептуальні викладки Старого Ніка. Парадокс.

— Авжеж, глупа ситуація.

Я ледве стримувала непереборне бажання свого голосу зірватись і затремтіти. Мені здавалося, що зараз ліжко почне рипіти від одного лише калатання мого нещасного серця. Та що ж таке? Звідки ця дурнувата паніка? Тобі ж його хочеться, як примхливій кобіті персиків у березні. Однак, зараз — це було би якось занадто буденно. Для мене, хай не для нього, це ж все таки, подія унікальна. Не знаю, чого там треба — квітів, шампанського, фейерверку чи широкого висвітлення у пресі… А все ж таки образливо бути якоюсь там черговою n-ною у необмеженому списку вправного інкуба. Мені цього просто замало.

— А що відбувається, коли людина не може переступити через власні принципи для задоволення ЗБ? — неочікувано навіть для себе, запитала я.

— Нема таких принципів, через які не можна переступити.

— А якщо на цьому побудовано її світогляд, спосіб самовизначення і ідентичність? Вони руйнуються, так?

Він, зрештою, зайняв належне місце з іншої сторони ліжка.

— Хей, он воно що! Так ти ж просто наклюкалася і верзеш, що попаді.

— І-гик. Не винуватая я. Треба було стримувати цей мій тваринний потяг.

— Ну, вибач. А мені та твоя свічка в око світить. Дай спокій старому.

Я згасила свічку пальцями. Було боляче. Ну а більше нічого не було. Тільки, засинаючи, я відчувала тепло його тіла і затишок, про який я мріяла, давно вже мріяла. І все. Вночі мені так нічого і не наснилося.