Всередині була симпатична вітальня у стилі пост-психоаналізму. Дивні звуки пояснилися тут же — на дверях з внутрішньої сторони висів портрет хитрого дідугана, в якому стирчало штук з п’ять перочинних ножичків. “Скіннер”, — здогадалася я. У вітальні сидів молодик у халаті, схожий на Керубіно.

— Ви до кого?

— До Зозулі.

— Так Зозуля в запої.

— А генерал?

— І генерал в запої.

— Боже, а Ап-Перкот?

Знайомий голос почувся звідкись з-за акваріуму з заспокійливими рибками.

— Що ти хочеш, гррм? І я в з-запої.

— Шеф, у мене проблема.

— Так у вс-сіх проблеми.

— У мене демон. Поселився.

— А-а, гррх, ну, пропус-стіть інваліда.

… ХХVІІ…

Була довга бесіда, в ході якої наш знайомий, пан Ійоган намагався з’ясувати, як пан Бішоп докотився до життя такого. Я розказала про свої пригоди в Пургаторії, при чому всю вину спихнула на Люцифера. Ми ж з організованої нечистою силою боремося! З’ясуалася цікава річ: Медді, виявляється, теж договір підписала — вона працює у ЗБОНЧі консультантом. Я вже навіть і не здивувалась. Вирішили її також викликали. Медді примчалась, як годиться, з коментарем “жахливо виглядаєш, сестричко”. Тоді принесли каву з пончиками, і військова рада розпочала засідання. На порядку денному стояли наступні питання:

— Визволення Бішопа від сумнівної якості начинки.

— З’ясування способу, яким на нас вийшло ДУПІ, підконтрольне Люку.

— Прогноз намірів Люцифера, знешкодження останнього і по можливості його доброчинної організації.

Ми обмірковували проблеми, перераховували наявні ресурси і повільно наближалися до висновку, який стояв першим пунктом у переліку правил служби спасіння на воді. Коли настала моя черга скаржитись на долю, я змушувала нещасного Бішопа сумно зітхати, кліпати очима і запопадливо витріщатись на начальство. Ап-Перкота пройняло.

— Бішопе, припиніть с-стріляти очима! Ще не вис-стачало, гррм, щоб до мене влас-сні підлеглі загравали!

— А може я хочу, щоб ви мені зарплату підняли, — сумно проказав пан Теодор.

— За підтримання консультанта у бойовій формі, — додала я.

Ап-Перкот мав чудову можливість спостерігати боротьбу двох начал на Бішоповому обличчі.

— Пане Ійоган, — простогнав він, — я більше не можу! Мені терміново потрібен екзорцизм. Корисність вашого працівника швидко падає до курйозної. А крім того, — додав він сором’язливо, — є деякі фізіологічні процеси, якими зовсім не хочеться ділитися зі сторонніми.

Полковник зареготав.

— Теодоре, гр-кх-кх, час позбавитися зайвої сором’язливості, відкрити себе с-світові! Тим паче, що єдиний вихід, який я можу вам запропонувати за вашої теперішньої позиції, я відчуваю, вз-загалі викличе у вас легку паніку.

— Ну, і який же? — насторожено поцікавилася я.

— Та дуже прос-стий. Аделін не вистачає енергії, щоб самостійно звільнитися, — це перший засновок. Другий: вона — суккуб, і єдиний для неї спосіб отримання енергії — донорно-рецепторний перехід. Прошу робити вис-сновки, гррм.

Ми обоє, не дурні, зметикували, про що йдеться, підхопилися на ноги, обурено видали зойк, щось усереднене між “смерть сатрапам!” і “ніколи, краще вмерти!”.

— Сподіваюсь, Теодоре, — холодно проказала Медді, — ти не доручиш мені владнання твоєї маленької проблеми.

Пан Бішоп весь обмяк і впав у крісло. В такі моменти я могла робити з його тілом що завгодно, тож вирішила проекспериментувати. За звичкою поклала ногу на ногу, та відразу ж відчула щось не те і швидко повернула все у вихідне положення. Якось, виявилося, це було незручно, чи то панові Теодору штани тисли, не знаю. Отакі курйози природи. Бідний Бішоп.

За цей час пан Теодор трохи отямився.

— Ну, і що ви пропонуєте?

— Як, що? Ідете в якийсь бар, чи там, гм-гм, на танці — не знаю, як ви там, молоді, вправляєтесь — і підчіпляєте якусь панянку. Мені далі пояс-снювати, чи самі зорієнтуєтеся?

— Природа допоможе, — похмуро відповів Бішоп.

— Ну, і щоб полегшити вам процес, ЗБОНЧ оплачує витрати. Напийтеся, погуляйте. Відпочиньте, словом.

— Гм.

— А мені що робити, панове ЗБОНЧенці? — поцікавилася я.

— А нічого. Розс-слабитися і отримувати задоволення.

— Кх-гм.

Запала мовчанка. В нас не було вибору.

Скоро ми з Бішопом гарно вбралися, запаслися превентивними засобами і вирушили на нічне полювання. Перший бар, в який ми потрапили виявився студентською забігайлівкою, де грала модна музика гурту “Вбивство у курнику” і низько плив сизий солоденький сморід. Я порадила Бішопові забиратись звідти, оскільки, впізнавши кількох своїх знайомих, я зробила висновок, що ці — тільки “за любов” чи “за заміж”. Ну, що хочете, елітарний навчальний заклад.

Далі, напевне, мені на зло, ми пішли в улюблену Бішопову киряльню. Дуже приємне місце, затишне, мужиків перегарних багато, правда із жінок — тільки симпатична офіціантка з об’ємним бюстом. Бішоп з переляку поліз у грубу атаку, за що і отримав кружкою по макітрі. “Оце так пиво”, — зауважив він і, приголомшений, вийшов геть.

Мені довелося взяти справу в свої руки. Ми спустилися в якийсь приємний підвальний барчик і хижо роззирнулися у пошуках одиноких і незаангажованих. Однак — фатальний прорахунок — всі сиділи парочками. Тільки-но ми збиралися йти шукати щастя десь-інде, як до бару ввійшла дівчина, симпатична, гарно вбрана — і сама. Вона замовила солодкого вина і сіла за столиком у куточку. Бішоп азартно потер долоні.

— Стоп! — заволала я. — До цієї не чіпляйтеся!

— Чого? Вона ж сама.

— Правильно. Але тому, в що неї проблеми. Вона, це ж очевидно, тільки-но розійшлася з хлопцем і тепер заливає образу.

— Ну так це ж чудова нагода.

— Звісно. І ЗБОНЧеві економія. Але якщо, при належному поводженні вона з вами і піде, то, знайте, я вам тоді обов’язково все зіпсую, буду підначувати і насміхатися.

Я згадала, як сама хлебтала пиво під каштаном.

— А ти можеш.

Довелося і звідти піти. Ми обійшли ще кілька питних закладів, аж поки Бішопові не набридло, і він сів промочити горло.

— Обережно! — попередила я, — не напивайтеся в дупель. Надмірне вживання алкоголю призводить до статевої слабкості.