Скажу чесно, Манівці не викликали у пана Бішопа особливого захоплення. Звісно, ніякого архітектурного планування, вузькі брудні вулички… На моє запитання про його перше враження від нашого чудового міста пан Бішоп відповів: “Гм-м, тут так багато дерев!” Така відвертість вражає.

Дорогою додому я зустріла чимало знайомих, з усіма віталася, а вони поглядали на мого високого супутника. Ким, цікаво, вони його вважали? Мені досить скоро випало про це дізнатися.

— Ад-делін! — вигукнула сестричка Медді, розкриваючи обійми, — ану ж, ану ж, кого це ти привела?

Вона схопила пана Бішопа за рукав і затягла його до будинку. Він не опирався, його увага була цілком захоплена видовищем чарівної Мадам Мадлен. Моя названа сестра, скажу, повірте, без крихти заздрощів, дуже гарна. Крім того, вона, як фахівець, вживала безліч дорогої косметики та прикрас, і від неї так і пашіло звабливою енергією.

— Пан Бішоп… — тільки і встигла проказати я.

— Теодор. Тод. — всунув і своє слово мій гість. Яка приємна несподіванка! Я оце тільки зараз дізналася, що у нього є ім'я.

— Тодді! — Моя сестричка вхопила його за комірця, притисла до себе і міцно поцілувала, — Ласкаво просимо до родини!

Навколо Медді вже зібрався чималенький гурт наших дівчаток. Після такого акту гостинності, кожна з них вирішила привітатися і познайомитися з гостем у той же манер. Пан Бішоп дещо зніяковів, відступив на крок назад, поглядаючи на мене переляканими очима. Це йому анітрохи не допомогло — сам за мною ув'язався, хай терпить тепер.

Нарешті галас став просто неймовірним, і я мусила втрутитися.

— Хей, люди, прошу слова! — заволала я.

На мене таки звернули увагу. І — кинулися вітати з поверненням і вдалим зарученням.

— Зарученням?! — тут мій голос зірвався на вереск, — Ви що, подуріли?! Пан Бішоп — мій викладач з Університету і хоче зняти тут кімнату. Правильно, Теодоре ?”

Медді відразу ввела корективи.

— Дівчата, струнко! Рівняння на клієнта! — і, підморгнувши мені, до пана Бішопа, — дозвольте провести вас до вашої кімнати, Теодоре.

Вона взяла його під руку і повела вверх сходами. Пан Бішоп озирнувся і стенув плечима. Стримуючи посмішку, я помахала йому рукою.

— Гей, Делі, даремно ти сказала, що ви з ним не заручені, — промовила Б'янка, найактивніша наша працівниця і права рука Мадам Мадлен, — Бачила, Медді так відразу око на нього і поклала.

— Я не стоятиму в них на дорозі, — гордо заявила я, — а крім того, я вже маю залік з його предмету.

Б'янка багатозначно заусміхалася.

— Подивишся, Медді здасть екзамен екстерном.

— Не маю жодного сумніву. Їй же належить підтримати репутацію нашого закладу. А от чи годують тут відвідувачів, чи залишають помирати з голоду, невідомо.

— О, пробач. У нас тут все розраховано на голодних відвідувачів. Ходімо, сьогодні у нас смажені стегенця!

— Ага, і тушкована грудинка.

— Делі, слава Богу, ти зовсім не змінилася!

Жаль було її розчаровувати. Мовчатиму поки-що. Ну, принаймні, поки не нагодують.

За вечерею зібралися всі: наша родина, пан Бішоп і бордель повним складом. Дівчатка особливо на їжу не налягали, так, соки-води для підтримання тонусу. Мадлен змушувала їх слідкувати за фігурою, та ще й постійні вправи допомагали. Агенція моєї сестри об'єднувала найбільш кваліфікованих працівників, що пройшли підготовку в столичній Школі Бордельного Бізнесу, і, таким чином, набула всезагального визнання і популярності.

… і тоді я відкриваю свої карти. Флеш Рояль!, — це пан Бішоп розповідав про свої подвиги. Я почала присухатися, — Ну, що, кажу я, пан Поманець, де ж ваша хвалена вдача?, — Це була стратегічна помилка. Поманець глянув на мене злючими очима і мстиво напророчив: “Подивимося іще, кому буде потрібна вдача найближчим часом. Ваші студентики, я чув, позаписувалися на деякі курси Школи…” Тут я вхопив його за барки і кажу: “Спробуйте тільки, негіднику, нашкодити моїм дітям, і вся ваша Школа полетить під три чорти!” Президент-Настоятель так нас і застав, так би мовити, у близькому емоційному контакті… Але Поманець не посмів займати ні в чому не винних демонологів.

— Мені здається, — дипломатично зауважила я, — у Президента склалося трохи інше враження.

— На жаль, на жаль, — пан Бішоп метнув поглядом в мою сторону, — але деяким і на користь…

Мені зовсім не сподобалася тема, яку він заторкнув.

— Президент… він, взагалі, має таку властивість несподівано з'являтись там, де його найменше чекають, — спробувала я змінити тему.

— Так само, як і різні комісії з муніципалітету, — підхопила мою думку Б'янка, — Завели собі звичку щось перевіряти тут, у нас, ледве не кожного тижня!

Обличчя Медді посуворішало.

— Ці єзувіри таки змусять мене поскаржитися феодальним властям! Все їм треба знати, скільки у нас доходу на кожного члена кооперативу, а то — в якому санітарному стані знаходяться наші простирадла. А як можна було знати, що кожному будинку розпусти треба мати план евакуації, ящик піску і дві лопати на випадок пожежі? А то, взагалі, якість послуг надумали перевіряти!

Дівчата пирснули. Медді насупилася.

— Заледве випровадили. Чорт би забрав цього Гаела!

— Хто такий Гаел?, — здивувалася я.

— Гаел — новий голова муніципалітету, — пояснила Медді, — його призначили, коли старий осоромився на прийомі у Короля. Він, бачте, напився до втрати пульсу, вліз на банкетний стіл і почав щось верзти про переваги демократії. Треба ж було так упитися!

— А цей Гаел — темна кобилка, — додала Б'янка, — і тільки він має право видавати ліцензії… а нам уже час поновлювати дозвіл.

— А це значить… Ні, я б йому і пальцем не дозволила доторкнутись до наших дівчат!

— Що, боїтесь бюрократичної зарази?

— Та ні, є щось у ньому… демонічне. Вні такими очами дивиться на жінок!

І це — Мадам Мадлен, власниця будинку розпусти. Ми з паном Бішопом перезирнулися. Були в цьому якісь на диво знайомі нотки.

— Слухай, Медді, я спробую розібратись із цим Гаелом.

— Ти?!

— Ну, це ж зачіпає і мої інтереси…

— І не думай, Делі!

— Пан Бішоп?

— Ні!

— Та я ж…