Пастух
Я так міркую, що краще було б, якби між десятьма й двадцятьма трьома роками та не було б нічого, або ще краще, якби всю молодість можна було проспати, бо в цей час тільки й роблять, що надимають животи дівкам, насміхаються над старими, крадуть та б’ються... Послухай-но мене! Якому дурневі спало б на думку полювати під таку погоду, крім отих запальних голів десь у дев’ятнадцять — двадцять два роки? Наполохали двох моїх найкращих овечок, ті десь забігли, і я боюся, що вовк знайде їх швидше, ніж господар. Коли їх десь і знайдеш, то хіба на березі моря — скубуть собі плющ. Поможи мені, боже, знайти їх!
(Помічає немовля)
Що ж, на здоров’я їм!.. Але що я тут бачу! Милостивий боже, це ж дитинка! Маленька, ще й гарненька! Чиє ж воно: боже чи людське? Справді, гарне дитя. Але я певен, що тут замішався чийсь гріх. Я не дуже письменний, а проте тут наче написано, ще й великими літерами, що якась пані согрішила. Де б вона не слугувала собою, — чи десь на сходах, чи на скрині, чи в дверях, певно, їй там було тепліше, ніж тобі отут, бідненьке! Заберу я його до себе, а то ще пропаде. Та й син мій от-от з’явиться: це ж він гукав щойно. Гей! Гей!
Блазень
Агов! Агов!
Пастух
А, ти вже тут? Хочеш побачити щось, про що розповідатимуть, навіть коли ти гнитимеш у землі?
Входить блазень.*
Що тобі, хлопче?
Блазень
О, я бачив два такі видовища,— одне на землі, друге на морі. Але нема чого розводитися про море, бо гляньте, що робиться на небі. Між ним і землею не просунути й шила.
Пастух
Та що ж там сталося, хлопче?
Блазень
Якби ви змогли побачити, як море гнівається, як воно розходилось, як воно кидається на берег! Та не це головне. О, бідні люди, як же вони кричали, як гукали «Рятуйте!». Їх то видно було, то не видно. То корабель, здавалося, ось-ось проб’є щоглою місяць, а за хвилину по тому його цілком укрило шумовиння та бризки, неначе корок, кинутий у бочку. А потім я побачив, як на суходолі ведмідь викручував чоловікові лопатку, а він гукав мене на допомогу й кричав, що зветься Антіґоном і що він дворянин. Та покінчімо вже з кораблем — треба було бачити, як море його поглинуло, та як же вони волали перед тим, бідахи, а море знущалося з них, і як той нещасний дворянин ревів, коли ведмідь над ним збиткувався, і як вони обидва ревли, ще голосніше за море та бурю!
Пастух
Спаси й заступи! Коли ж це було, хлопче?
Блазень
Та оце щойно! Відтоді я ще й оком не змигнув. Ті ще не захололи під водою, а ведмідь іще не доснідав тим дворянином. Те все ще не скінчилося!
Пастух
Був би я поруч, я б допоміг старому.
Блазень
Чому вас не було біля корабля, щоб допомогти йому? Але ваше добросердя не мало б на що спертися.
Пастух
Сумні діла, дуже сумні! Але глянь-но сюди, хлопче, нехай тебе бог благословить. Ти бачив людей, що вмирали, а я натрапив на немовля, яке щойно народилось. Ось кого ти маєш побачити! Глянь, хрещальне вбрання просто для дитини з палацу. А це ти бачив?
(Показує на скриньку)
Візьми, хлопче, візьми й розкрий. Ану, погляньмо: колись мені напророчено, ніби феї дадуть мені багатство. Оцю дитину вкрали й підкинули феї. Відкрий-но скриньку. Що там усередині, хлопче?
Блазень
(відкриваючи скриньку)
Ваша старість купатиметься в золоті! Якщо гріхи молодості вже вам простилися, то можете грішити знову на здоров’я! Тут золото, самісіньке щире золото.
Пастух
Ясно, це золото фей, мій хлопче. Збери його докупи й добре тримай. Додому навпрошки! Нам таки всміхнулась доля, і, щоб не втратити свого щастя, треба язика за зубами тримати.* Залишмо овець і мерщій навпрошки додому.
Блазень
Ідіть самі з вашими знахідками. А я піду погляну, чи ведмідь уже покинув дворянина та що саме він йому від’їв. Ведмеді люті лише тоді, коли голодні. Якщо там лишилося щось від дворянина, я те поховаю.
Пастух
Добре! Якщо по тих рештках тобі вдасться розпізнати, хто саме тут був, покличеш мене, щоб і я побачив.
Блазень
Аякже, покличу. А ви поможете мені закопати його.
Пастух
Це справді щасливий день, мій хлопче, і в цей
день ми робитимемо добре діло.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Сцена 1
Входить Час у ролі Хору.*
Час
Не всякому я люб, та всіх держу:
Захочу — знищу, схочу — збережу.
Для добрих і лихих — печаль і втіха,
І виплоджу, і розвінчаю лихо.
Я — Час, несу веселі і скорботні дні,
Хай буде тут дозволено мені
На всю потужність розгорнути крила.
Не дорікайте, що могутня сила
Тих крил перенести спроможна враз
Вперед аж на шістнадцять років вас.
Я маю владу— можу за годину
Життя людей змінити докорінно,
Одним лиш доторком крила зламавши
Закони, дані начебто назавше.
Я бачив у віків прадавній млі
Закон, що встановився на Землі,
Змело його в одвічну чорну яму —
І з нинішнім те станеться так само.
Притьмарю я сучасності свічадо —
Роботу цю роблю я завжди радо.
Тепер годинник я переверну,
І ви, немов прокинувшись зі сну,
Побачите Богемію навкруг
(Тим часом, як Леонт, наш давній друг,
Відлюдником з тяжкого лиха став).
Згадайте принца — я його назвав
Раніше. Флорізель його ім’я.
Утрата ж, маю вам сказати я,
Вже виросла і стала дуже гарна.
Що з нею буде, — не питайте марно.
Мені не вільно вам про те сказати:
Вузли мені належить розв’язати.
Тож будьте, як довірливе дитя,
А ми вам тут покажемо життя.
(Виходить)
Сцена 2
Богемія. Палац Поліксена.
Входять Поліксен і Камілло.
Поліксен
Прошу тебе, мій добрий Камілло, не вимагай цього від мене. Якщо я не виконаю твого прохання, то захворію. А коли виконаю, то помру.