Ви проґавили видовище, якого не можна описати.* Це треба було бачити. Ви спостерегли б, як одна радість вінчає іншу. Можна сказати, що сум плакав, залишаючи їх, а веселощі прокладали собі дорогу крізь сльози. Вони зводили очі до неба, міцно стискали один одному руки, а їхні обличчя так відмінилися, що впізнати їх можна було лише з одягу, а не по рисах. Мало не втративши тями від щастя, що знайшлася донька, наш король кричав так, нібито щастя перетопилося в жалобу: «Бідна твоя матуся!» Потім він став просити богемця простити його. Після того обіймав зятя. Потім мало не задушив доньку в обіймах. Згодом став дякувати старому пастухові, що лив сльози, наче проіржавіла ринва, яка пережила багатьох королів. Я ніколи навіть не чув про таку зустріч. Цікавість ладна покалічитись, аби тільки видряпатись якнайвище, щоб усе побачити, а слова розбиваються на друзки, прагнучи віддзеркалити ту зустріч.
2-й дворянин
А що ж сталося, скажіть, будьте ласкаві, з Антіґоном, який вивіз звідси дитину?
3-й дворянин
Це нагадує давню казочку, яку без упину переповідають, а віра спить, затуливши собі вуха. Його розтерзав ведмідь, — це каже син пастуха, — і щоб переконати нас у, тому, він має не тільки надмірну простакуватість, а ще й носовичок та кілька перснів, що їх упізнала Поліна.
1-й дворянин
А корабель, а його супутники? Що з ними скоїлося?
3-й дворянин
Корабель розтрощило в ту саму мить, як загинув їхній пан, — і все те далося перед очима в пастуха, і то таким чином, що все, чим відпроваджено дитину в пустелю, загинуло тієї ж хвилини, коли її знайдено. Але яку ж благородну боротьбу вели в душі Поліни радість і смуток! Одне її око смутилося з жалю за чоловіком, та друге сяяло, побачивши, як справдилося віщування оракула. Вона підвела з землі принцесу і так стиснула в обіймах, наче хотіла прикувати до серця, боячися знову її втратити.
1-й дворянин
Така шляхетна сцена заслуговує на глядачів — королів та принцес, рівних із тими, хто її розігрує.
3-й дворянин
Що мене найбільше вразило, закинувши гачка в мої очі й витягши з них коли не рибу, то воду, то це розповідь про смерть королеви, коли король уже висповідався і так ридав, що донька кинулась його обіймати, вражена в самісіньке серце. Нарешті, переходячи від одного вияву скорботи до іншого, вона скінчила вигуком: «Ой лихо!» — і вигук цей кровоточив сльозами, а моє серце, я певен цього, плакало кров’ю. Навіть ті, у кого серця з мармуру, — навіть вони поблідли. Дехто знепритомнів, усі були зажурені. Якби увесь світ міг те побачити, то настала б суцільна жалоба.
1-й дворянин
Чи ж повернулись вони до палацу?
3-й дворянин
Ні, принцеса почула, нібито Поліна десь має статую її матері, — на виготовлення її пішли роки, і лише недавно її скінчив уславлений італійський майстер Джуліо Романо.* Якби він мав перед собою вічність та міг вдихнути життя у свій витвір, то відібрав би в природи її ремесло, так досконало він її наслідує. Він зробив Герміону такою наближеною до Герміони, що, кажуть, ніби люди звертаються до неї, сподіваючись дістати відповідь. Отож усі вони пішли до Поліни з одним нестримним бажанням і вирішили повечеряти в неї.
2-й дворянин
Я так гадаю, що Поліна таки має щось важливе й приховане, бо після смерті Герміони вона двічі, а то й тричі на день таємно відвідувала той віддалений будинок. Може, приєднаємося й ми нашим гуртом до їхньої радості?
1-й дворянин
Хто б утримався від того, маючи змогу бути присутнім? Щомиті там народжуються нові радощі. Наша ж відсутність обмежує нашу цікавість. Ходімо!
Дворяни виходять.
Автолік
Тепер, коли б не домішка мого минулого життя в мені, відзнаки полилися б мені на голову дощем. Адже це я привів старого з сином до принца, на його корабель. Я сказав йому, що чув їхню розмову про згорток і ще про дещо. Але він тоді був так заопікований пастуховою донькою, а вона саме починала страждати на морську хворобу, а сам він був не в набагато кращому стані, бурі тривали, й таємниця лишалась таємницею. Але все даремно: на мене, відкривача цієї таємниці, кидають тінь мої вади.
Входять пастух та блазень.
Ось і вони, ті, кому я, сам того не бажаючи, зробив послугу. Нині вони купаються в розквіті свого щастя.
Пастух
Ну, хлопче, мені вже минувся час мати дітей, але твої сини й доньки всі уроджені дворяни.
Блазень
Доброго вам дня, пане. Ви якось відмовились битися зі мною, бо я не є уроджений дворянин. А тепер бачите це вбрання? Скажіть, що ви його не бачите і що ви й досі не вірите, ніби я уроджений дворянин. Ну ж бо, скажіть, що це вбрання не є уроджений дворянин! Скажіть, що я брешу, ну ж бо скажіть, тоді й побачите, чи є я дворянином з народження.
Автолік
Я знаю, пане, що нині ви є дворянином з народження.
Блазень
Аякже! І таким був щохвилини протягом чотирьох останніх годин.
Пастух
І я так само, хлопче.
Блазень
Це правда. Але я став дворянином з народження ще раніше за мого батька, бо королівський син узяв мене за руку й назвав своїм братом. Після того двоє королів назвали братом мого батька. Потому принц, мій брат, і принцеса, моя сестра, назвали мого батька своїм татом. Тут ми заплакали і пролили наші перші шляхетні сльози.
Пастух
Поживемо ще, синку, то проллємо й другі.
Блазень
Еге ж, бо то таке тяжке безталання — все купатися у щасті.
Автолік
Смиренно благаю вас, пане, простити мені всі ті кривди, яких я завдав вашій милості, й ласкаво доповісти про мене принцові, моєму господарю.
Пастух
Прошу тебе, сину, зроби це. Тепер, коли ми стали благородні, ми маємо породжувати благо.
Блазень
Ти виправишся?
Автолік
Атож, якщо така воля вашої милості.
Блазень
Дай-но мені руку. Я присягнуся принцові, що чеснішої людини за тебе нема в усій Богемії.
Пастух
Ти можеш так сказати, але не присягайся.