Чеді й Фай Родіс понавішували в круглому залі гіпнотаблиць з мови Торманса. Кожен член екіпажу, який завершив безпосередню роботу, приходив сюди і заглиблювався в споглядання схем, водночас прослуховуючи і підсвідомо запам’ятовуючи звучання і зміст слів чужої мови. Не зовсім чужої — її семантика та альдеологія надто були схожі на давні мови Землі з дивною сумішшю слів Східно-азіатської мови та англійської, поширеної наприкінці ЕРС. Як і земна, мова Торманса була всепланетною, але з якимись залишковими діалектами в різних півкулях планети, для яких довелось придумувати умовні назви, аналогічні земним. Півкулю, обернену вперед за бігом Торманса на орбіті, назвали Північною, а задню — Південною. Як згодом з’ясувалось, астрономи Торманса називали їх відповідно півкулями головною і хвостовою — Життя і Смерті.

Загальність мови полегшувала завдання дослідників, але зміна висоти голосу і носова вимова, то розтягнута, то прискорена, виявилися значно важчими від земної, з її чіткою і чистою вимовою.

— Навіщо це? — обурювався Гріф Ріфт, найвідсталіший з усіх учнів Чеді. — Хіба не можна висловити відтінок думки зайвим словом замість завивання, зойку чи нявкання? Чи не повернення це до предків із числа тих, що стрибали по гілках?

— Для декого простіше одне й те ж слово вимовити по-різному, змінюючи смисл, — заперечила Тівіса, яка за висловом командира віртуозно «нявкала».

— А для мене простіше запам’ятати десять слів, аніж завити в середині чи в кінці вже відомого, — невдоволено супився Гріф. — Хіба не все одно, сто чи сто п’ятдесят тисяч слів?

— Не все одно, якщо орфографія так сильно не збігається з вимовою, як у тормансіан, — авторитеїно заявила Чеді.

— Як могло статися таке безглузде розходження?

— Через недалекоглядний консерватизм. Воно спостерігалось і в нас за часів досвітової мови і до раціоналізації суперечності, яку змусила спричинити поява перекладних машин. Із прискоренням розвитку суспільства мова стала змінюватись і збагачуватись, а правопис лишився на колишньому рівні. Навіть гірше: вперто спрощувати ор%фографію, полегшуючи мову для ледачих чи тупих людей, в той час як суспільний розвиток вимагав дедалі більшого ускладнення.

— І як наслідок мова втрачала своє фонетичне багатство?

— Неминуче. По суті, процес був складніший. Наприклад, у кожного народу Землі з піднесенням культури йшло збагачення побутової мови, яка висловлювала почуття, описувала навколишній світ і внутрішні переживання. Відтак, у міру розподілу праці, з’явилася технічна, професіональна мова. З розвитком техніки вона ставала дедалі багатшою, поки число слів у ній не перевищило загально емоціональну мову, а та, навпаки, убожіла. І я підозрюю, що загальноемоціональна мова Торманса така ж бідна, як і наша наприкінці ЕРС, і навіть ще бідніша.

— Чи означає це перевагу професіонального життя над дозвіллям?

— Поза будь-яким сумнівом. У кожного було мало часу на заняття самоосвітою, мистецтвом, спортом, навіть просто для спілкування між собою. Набагато менше, ніж на обов’язки перед суспільством і на оособисті справи. Може бути й інше — невміння використовувати своє дозвілля для самоосвіти й самовдосконалення. Те й друге — ознаки поганої організації і низького рівня суспільної свідомості. Фай Родіс каже, що в прочитаних нами текстах радіопередач Торманса так само мало змісту, як у давні наші історичні періоди ЕРС, коли віддруковані на аркушах неякісного паперу щоденні бюлетені новин, теле— і радіопередачі несли не більше трьох — п’яти відсотків корисної інформації. Крім того, Родіс, зважаючи на наявність великої кількості семантичних стереотипів, підозрює, що писемність планети чомусь на низькому рівні розвитку. Але ми ще не бачили її зразків, а мову розшифрували за записами пам’ятних машин.

— Ще й писемність учити? — жартівливо зітхнув Вір Но-рін. — Скільки ж нам доведеться крутитися над Тормансом?

— Не так уже й багато, — утішила його Чеді, — тепер справа піде цікавіше. Сьогодні Олла Дез розпочала перехоплювати, телепередачі, і, мабуть, не пізніше ніж завтра ми побачимо життя Торманса.

Вони побачили. Телебачення не досягло найтоншої ейдопластичної техніки Землі, але передачі виявилися чіткими, з гарною колірною гамою.

Екіпаж «Темного Полум’я», за винятком чергових, вмощувався перед величезним стереоекраном, годинами спостерігаючи чуже життя. Люди Торманса були такі схожі на землян, що більше ні в кого не лишалося сумніву в слушності здогаду істориків про долю трьох зорельотів ЕСВ. Дивне відчуття охоплювало землян. Ніби вони дивилися на свої ж масові вистави, що розігрувалися на. історичні теми. Вони бачили гігантські міста, подекуди розкидані по планеті, наче вирви, які всмоктали в себе основну масу населення. У цих містах люди Торманса жили в тісноті багатоповерхових кам’яниць, під якими в лабіринтах підземель велася повсякденна технічна робота. Кожне місто, оточене поясом убогих гаїв, розтинало їх широкими дорогами, наче щупальцями, що простяглися в розлогі поля, засаджені якимись рослинами, схожими на соєві боби і картоплю Землі, які культивувались у величезній кількості. Найбільші міста лежали поблизу берегів екваторіального океану, на тих ділянках дельт річок, де кам’янистий ґрунт давав опору великим будівлям. Удалині від річок і оброблених полів розкинулися безмежні площі сухих степів з рідкою трав’яною рослинністю і нескінченно одноманітними заростями чагарників.

У поясах обробленої землі вражала відсутність постійних поселень. Якісь похмурі споруди, довгі й низькі, стомлювали око повторенням одноманітності повсюдно — і в головній, і в хвостовій півкулях, обіч великих міст і менших концентрацій населення. Важкі машини рухалися в куряві, обробляючи ґрунт або збираючи врожай, не менш важкі повози з гуркотом неслися по гладеньких і широких дорогах.

Земні спостерігачі не могли зрозуміти, чому так шумлять ці величезні машини, поки не збагнули, що жахливий гуркіт виникає просто через недосконалу конструкцію двигунів, недбале припасування частин.

Година за годиною, не сміючи порушувати мовчанку, щоб не завадити товаришам, мешканці Землі дивилися на життя чужої планети, приголомшені масою перших вражень. Час від часу ті чи інші члени екіпажу «Темного Полум’я» підводились і йшли до тієї частини круглої зали за легкою перегородкою, куди на довгий стіл підвели подачу харчів. Там, обмінюючись враженнями, вони їли і знову поверталися до екранів, боячись пропустити хоча б годину з часу телепередач Торманса. Власне, не Торманса, а планети Ян-Ях, як вона називалась тормансіанською мовою. Одначе назва «Торманс» так міцно увійшла в свідомість членів експедиції за всі ті місяці, коли вона була головним орієнтиром їхніх роздумів, що земляни продовжували нею користуватися.

Впізнали й головне місто планети, чия назва в перекладі мовою Землі означала «Центр Мудрості».

— І насамперед підтвердився здогад Фай Родіс, що писемність Торманса являла собою систему складних знаків — ідеограм, на оволодіння якими навіть гострим умам землян знадобилося б багато часу. На щастя, існував спрощений набір письмових знаків, якими послуговувались у повсякденному житті та в полегшеній мові видань друкованих новин. Нові таблиці прикрасили стіни залу на «Темному Полум’ї». Прикрасили, тому що написання знаків відповідало естетичному чуттю екіпажу зоре-льота. Їхні складні переплетіння здавалися вишуканими абстрактними малюнками. Тексти писались або чорним на яскраво-жовтому папері, або ж насиченою темно-зеленою фарбою на блідо-голубому тлі.

— Як гарно в порівнянні з убогою простотою нашого лінійного алфавіту! — захоплювалась Олла Дез. — Можливо, по поверненні варто подати алфавіт Торманса в РЗУ — Раду Загальних Удосконалень?

— Не думаю, — заперечила Фай Родіс, — алфавітами цього виду вже користувалися на Землі багато віків. Консерватори всіх часів і народів доводили їх перевагу перед чисто фонетичними, схожими на ті, які започаткували наше лінійне письмо. Вони довели, що знаки, які становлять систему ідеограм, читаються в єдиному розумінні різномовними народами…