Що полонить людські серця змогла ти?

Мої ти очі змушуєш брехати,

Що світлий день — затьмарений для них.

Чому так до лиця тобі пороки,

Що навіть вчинений тобою гріх

Мені, чеснотою здається, доки

Тебе не виправда в очах моїх?

Чому — тим краща, ти в моєму вірші,

Чим більший гріх знаходжу я в тобі?

Хай я, люблю, ненависне юрбі,

Та честі не уймай мені, як інші.

До грішниці росте любов моя —

Тим вартий більшої любові я,

Кохання юне — то й не зна сумління,

Хоч, певна річ, воно любові плід.

Тож вад моїх тобі чіпать не слід, —

Це твій порок у мене вріс корінням.

Бо зрадиш ти — безчестю віддаю

Я дух шляхетний на догоду плоті.

І душу вмить осквернену мою

Купає плоть в гріховному болоті.

Від імені твого, твоїх приваб

Та плоть тремтить і цілиться на здобич.

Вона за щастя має, наче раб,

За тебе стати і сконати обіч.

По совісті, повір, моя ти любо,

Любов’ю зву цю боротьбу і згубу.

Я кривоприсягаю вже давно,

Але і ти зламала клятву двічі:

Ти і мені брехню говориш в вічі,

І честь подружню топчеш у багно.

Та за подвійну зраду і наругу

Я докорять тобі не маю прав,

Бо й сам не першу, може, і не другу,

А соту вже присягу я зламав.

Я присягався у твоїй чесноті,

У вірності й правдивості колись.

Я власні очі засліпив, щоб проти

Поганьбленої істини клястись.

Глумивсь я з правди, клявся проти неї,

Свої уста споганивши брехнею.

Заснув Амур, тримавши смолоскипа;

Одна з дівчат Діаниних тоді

Взяла вогонь, що з рук Амура випав,

Та й погасила нишком у воді.

Вогнем любовним у долині гаю

Нагрілось раптом зимне джерело

І від недуг болящим помагає,

Бо дивний чар навіки зберегло.

Ту головешку запаливши знову

З очей моєї милої, хлоп’я

Грудей моїх торкнулося. В діброву

Ходив купатися даремно я.

Бо купіль та зціля мої недуги,

В якій божок вогню добув удруге.

Божок кохання задрімав колись,

Поклавши обіч смолоскипа свого,

А німфи, те помітивши, знялись

І потайки наблизились до нього.

Одна із них схопила той вогонь,

Який серцям спричинював знемогу,

І, в зимний струмінь кинувши його,

Тим обеззброїла неждано бога.

Вогнем нагрівшися, вода тоді

Коханцям рани гоїла глибокі.

І я не раз купавсь у тій воді,

Щоб серцю втрачений вернути спокій.

Любовний пломінь воду підігрів,

Вода ж не остудила почуттів.

Сонети Шекспір написав між 1592-1598 роками. Про це свідчить близькість стилю їх до стилю інших творів, писаних у 1593-1595 роках (поеми «Венера і Адоніс», «Лукреція», п’єси «Два веронці», «Марні зусилля любові», «Ромео і Джульєтта»). Та можливо, що окремі сонети були створені раніше і пізніше цього часу.

Вперше надрукував їх без відома автора в 1609 році видавець Томас Торп. Сам автор не брав участі у виданні і тому в розміщенні сонетів немає певної послідовності, певної логічної стрункості. За життя Шекспіра сонети більш не виходили. Тільки через 24 роки після смерті автора, в 1640 році, сонети були включені в збірник «Поеми». Видавець Джон Бенсон досить вільно повівся в текстом: вісім сонетів було просто викинуто з циклу, порядок творів порушений; сонети, адресовані до друга, відредаговані так, що їх можна вважати присвяченими жінці.

Хоч у виданні 1609 року порядок сонетів теж довільний, проте для перекладів оригіналом вважається цей першодрукований текст. Дослідники творчості Шекспіра (між іншим, і А. Анікст) вбачають у циклі сонетів такий поділ на тематичні групи:

А. Сонети, присвячені другові: 1-126.

1. Оспівування друга:1-26.

2. Випробовування дружби: 27-99.

а)Гіркість розлуки:27-32.

б)Перше розчарування в другові:33-42.

в) Туга і побоювання: 43-55.

г) Зростаюче відчуження і меланхолія: 56-75.

д) Суперництво і ревність до інших поетів: 76-96.

е) «Зима» розлуки: 97— 99.

3. Тріумф поновленої дружби: 100-126.

Б. Сонети, присвячені «смуглявій леді»: 127-152.

В. Висновок — радість І краса любові: 153—154.

Сонет 26

Зміст сонета подібний до вмісту присвяти поеми «Лукреція» графові Саутгемптону. На цій підставі з'явилося багато припущень, що саме граф Саутгемптон і є тією особою, якій присвячено «Сонети».

Сонет 44.

В основі сонета віра в те, що людина створена з чотирьох елементів (стихій): вогню, повітря (вищі елементи), землі і води (нижчі елементи).

Сонет 53

А д о н і с — у стародавніх греків бог умирання і оживання природи, прекрасний юнак, коханий богині любові Афродіти.

Г е л е н а — за грецькою міфологією дочка Зевса і Леди, славилась своєю красою, звідки й її ім'я — Гелена Прекрасна.

Сонет 68

Поет говорить про моду на фальшиві зачіски а чужого білого волосся. Таке волосся зрізали навіть у померлих. Цим поет і обурюється.

Сонет 77

Висловлювалося припущення (Е. Мелон), що цей сонет супроводив подаровану Шекспіром своєму другові записну книжку.

Сонет 80

«Я к и й п о е т . . .» — Серед дослідників немає одностайної думки, хто був той поет-суперник, про якого йде мова у цьому і дальших сонетах. Більшість вважав, що це Джордж Чепмен (1559-1634), перекладач «Іліади» і драматург.

Сонет 99

В оригіналі вірш має 15 рядків. У перекладі додержано форми сонета.

Сонет 126

У перекладі збережена незвична форма цього сонета: рими парні і 12 рядків тексту.

Сонет 127

«К о л и с ь ч о р н я в и х г а р н и м и н е з в а л и . . .» — В часи Шекспіра неодмінною ознакою краси вважалося біле волосся.

Сонети 135-130

Ці два сонети являють найтрудніший випадок перекладу — відтворення каламбурів. В оригіналі гра слів побудована на скороченому імені «Will» (від «William» — «Уїльям») і слова «will» — бажати, хотіти, воля, веління. Перекладач знайшов у лексиці української мови багатий матеріал для перекладу каламбурів.