Тема зрадливої коханої не має в «Сонетах» сюжетного розв’язання. Осмислення свого почуття до друга спонукало ліричного героя до глобальних зіставлень, примушувало його замислитись над проблемами людського буття. Циклу «смуглявої леді» філософічність не властива. Втрачає колишній драматизм навіть образ Часу. Розвиток іде вглиб, до витоків людського почуття. Не тільки зрадливість примхливої коханої хвилює поета. Драматичніша для нього — неможливість опиратися її чуттєвій чарівності (149—150).

Любов до друга будила думку, спонукала до творчості. Пристрасть до коханої примушує поета страждати, вносить розлад у його душу. Та все ж і вона по-своєму прекрасна, як прекрасна некрасивість «смуглявої леді сонетів».

Віршовий цикл «Сонетів» — це справжній ренесансний гімн людині. Сповнена глибокого психологізму і внутрішнього драматизму лірика Шекспіра стала новим етапом у розвитку англійської поезії. Важко переоцінити значення «Сонетів» для розвитку світового поетичного мистецтва.

Перші переклади сонетів російською мовою починають з’являтися з другої половини XIX ст. Між 1859 і 1876 pp. п’ять сонетів Шекспіра переклав І. Мамуна. У 1880 р. з’являються переклади М. Гербеля. Перекладають сонети П. Кусков, П. Каншин (прозовий варіант). У 1912 р. з’являється книга «Сонети Шекспіра», до якої ввійшло 28 сонетів у перекладах І. Мамуни, М. Гербеля, В. Лихачова, М. Холодковського та ін. У 1914 р. «Сонети» перекладає М. Чайковський.

Звертаються до лірики Шекспіра й російські радянські поети: Б. Пастернак, О. Румер, В. Рогов. Справжнім відкриттям сонетної спадщини Шекспіра став переклад «Сонетів» С. Маршаком, виданий 1949 р. і відзначений Державною премією. Перекладалися шекспірівські сонети російською мовою і на Україні.

Так, безперечно, цікавий переклад професора Харківського університету А. Фінкеля, який довгі роки працював над відтворенням всієї багатоскладності шекспірівської лірики.

Українською мовою сонети перекладали М. Славинський, П. Грабовський (сонет 29). Низку їх переклав І. Франко. До сонетів Шекспіра неодноразово звертався М. Рильський. Він уважно вивчав лірику Шекспіра, стежив за перекладами, раз у раз підкреслюючи, що шекспірівські сонети «належать до творів величезної ваги». Зв’язок з поезією Шекспіра відчувається і в творах самого М. Рильського, особливо в його сонетах. Чимало сонетів переклав Д. Павличко, деякі були включені до збірника «Світовий сонет» (1983). Перше повне видання «Сонетів» українською мовою в перекладі Д. Паламарчука було опубліковане 1966 р.

Перші 17 сонетів об’єднані єдиною темою — поет умовляє друга одружитися. Цей сюжетний мотив походить ще від Платона («Бенкет»). Є ця тема і в літературі доби Відродження. Напр., «Послання, що переконує молодого дворянина одружитися» Еразма Роттердамського (англ. переклад Т. Уїлсона в його «Мистецтві риторики», 1553).

Сонет 4. Чому ж, скупарю, зловживаєш ти... — В сонеті відчувається віддзеркалення біблійної притчі про таланти, що ними людина не має права нехтувати (Євангеліє від Матфея, гл. XXV).

Сонет 5. Текучий бранець у тюрмі зі скла... — Тобто парфуми в флаконі.

Сонет 6. Ти щастя десять би разів помножив... — Поетичний образ побудовано на побутовій англійській реалії. В єлизаветинській Англії дозволялось брати за позичувану суму 10 %.

Сонет 7. Зеніту дійде світла колісниця ...— Мається на увазі вогненна колісниця бога світла Аполлона (гр. міф.). Переносно: сонце.

Сонет 8. Ти — музика, чого ж музичні звуки Печаль породжують в очах твоїх? — Сонет побудовано на типових для доби Відродження уявленнях про взаємообумовленість світової гармонії, про єдині закони, що керують і музикою, і підвалинами людського життя. Друг відмовляється від кохання і, таким чином, порушує гармонію, найпослідовнішим втіленням якої є музика.

Сонет 11. Вогонь життя без нього, відпалавши, Навік би згас за шість десятиліть. — У Псалмах стверджується, що строк людського життя «шість десятиліть і ще десять років». Шекспір спрощує цей термін. Тобто людство перестало б існувати, якби не народжувались нові люди.

Сонет 12. А вицвіт літа у снопах на возі Трясе остюччям сивим бороди... — Образ, певно, відтворює давній звичай під час осіннього свята врожаю врочисто проводжати до клуні останній сніп.

Сонет 14. По зорях я гадати не бажаю, Хай знана астрономія мені... — Маються на увазі давні астрологічні уявлення: нібито зірки впливають на життя людей, визначають їх долю тощо.

Сонет 15. Що світ — видовище, в якім людина Підвладна силі неземних світил... — Порівняння людського життя з театральною виставою — надзвичайно поширене в творах Шекспіра. Див., наприклад, монолог Жака в комедії «Як вам це сподобається» (II, 7). Образ обігрується і збагачується новими реаліями. В сонеті (вперше у збірці) звучить тема поезії, що здатна подолати навіть Час.

Сонет 16. Мій вірш слабкий... — Зразок художньої умовності. Зневажливе ставлення до власних віршів входило до ренесансного поетичного ритуалу. (Див. також сонети 32, 38, 83, 100 та ін.).

Сонет 18. В моїх словах ти не підвладний смерті. — Продовжує тему сонета 15-го. Водночас заперечує твердження про безсилля поетичної думки (сонет 16).

Сонет 19. Левині пазурі притуплюй, з пащі Тигриної, о часе, зуби рви... — Схожий образ є в «Скорботних елегіях», давньоримського поета Овідія. І фенікса спали в його крові. — Натяк на давні уявлення про те, що міфологічний птах, фенікс спалює себе, а потім знову відроджується з попелу.

Сонет 20. Сонет є особливо типовим для ренесансних уявлень про дружбу. Виникла ця концепція під безпосереднім впливом ідей філософії неоплатонізму Відродження дає нам чимало прикладів «обожнювання» друга. Так, надзвичайно емоційно зображує Еразм Роттердамський зовнішню і внутрішню досконалість Т. Мора в листі до У. фон Гуттена. Сповнені захвату слова М. Монтеня про Етьєна де ла Боесі тощо.

Сонет 21. Ні, я не йду тропою віршоробів, Що оди тчуть з фальшивої краси. — Мається на увазі звичай придворних поетів розсипати надмірні похвали тим, кого вони оспівують у своїх віршах. Шекспір порівнює їх з гендлярами, що вихваляють свій крам. Сам він не бажає торгувати своєю любов’ю (фінальний двовірш).

Сонет 22. Не вірю дзеркалу, що вже старий я... — Нарікання на свою старість — поетичне кліше, яке з’являється ще в сонетах Петрарки. Шекспірові під час написання вірша мало бути близько 34-35 років.

Сонет 23. Учись читати писане без мови, Очима слухать вісника любові. — Типовий для поезії Відродження стилістичний засіб: свідоме поєднання різко контрастних понять, які логічно нібито виключають одне одного, але разом дають нове уявлення (оксиморон).

Сонет 24. Мій зір-митець відбив твоє лице… — Сонет має особливе значення для розуміння художньої манери Шекспіра-лірика. Поет майже завжди намагається відтворити дійсність у зорових образах, передати пластику живої природи. Звідси порівняння поета з живописцем, зокрема портретистом. Образ «зору-митця» є сталим у ліриці Шекспіра.

Сонет 25. Нехай комусь від щедрої планети... — Мотив примхливості долі постійно обігрується в літературі та живописі середніх віків та Відродження. Таких дарів не дістають поети... — Автобіографічна деталь. Поет уперше згадує про своє низьке становище в суспільстві. Військовий вождь, по тисячній звитязі... — Деякі коментатори вважають, що тут мається на увазі відомий мореплавець та полководець Уолтер Ралі, який втратив прихильність королеви Єлизавети.