“Якщо це помилка, — подумав Крісс, — треба посунути стрілку на шкалі, щось же вона повинна показати”. Крісс ледве намацав тумблер, однак замість того, щоб повести стрілку вперед, посунув її назад, підсвідомо відзначаючи: вісім років, сім, шість… Екран, як і раніше, залишався темним. “Не працює!..” — майже закричав Крісс — птах-думка змахнула обома крилами. Та апарат звично гудів, індикатори у темряві світилися, лише екран був непроникно-чорний, як траурний креп, як позбавлена зірок вічність. Стрілка рухалася назад: чотири роки, три, два… Тепер уже у Крісса не було жодної думки — самий тільки жах і чекання: невже кінець, він помре зараз, в оцю хвилину?.. Крісс втягнув голову у плечі, волосся відстовбурчилося на черепі: Крісс чув, як воно ворушиться, шурхотить… Стрілка невблаганно рухалася назад, непомітно для себе Крісс увімкнув автоматичну подачу, стрілка відлічувала місяці. Це було нестерпно довго. Кріссові перехопило подих, неймовірний тягар наліг йому на груди, вичавлюючи з легень останні краплі повітря. Шість місяців, п’ять, показувала шкала, нуль!.. Зненацька екран спалахнув. Та це було не звичне денне світло, не ранок і не вечір — екран світився зеленим, ніби Крісс заглядав у товщу морської води. І — несподівано, неймовірно! — перед очима Крісса пропливла макрель! Втрачаючи свідомість, Крісс вдарився головою об пульт, стрілка здригнулася, на мить Крісс побачив листок календаря — двадцять друге серпня. І ще він побачив Флетчера з перекошеним, блідим обличчям і зловтіхою в очах — Флетчер був у човні й віддалявся у бік берега. Більше Крісс не розгледів нічого — його оповила пітьма.
Флетчер застав компаньйона на підлозі біля увімкнутого апарата. Крісс був непритомний. Передовсім Флетчер привів його до пам’яті. Перше, що зробив Крісс, опам’ятавшись, пошпурив у апарат мармурове прес-пап’є, але промахнувся.
Флетчер ухопив його за руку:
— Ти збожеволів?..
— Я його знищу! Знищу! — рвався до апарата Крісс. — Мерзенне, прокляте чудовисько! Я розтрощу його, знищу!.. Раз і назавжди ліквідую.
До пізньої ночі Флетчер заспокоював товариша. Крісс говорив багато, без ладу, звинувачував Флетчера ^ самого себе у жорстокості, в диявольському винаході, погрожував знищити футуроскоп і фірму. Чим довше Флетчер слухав його і намагався зрозуміти, тим глибше переконувався, що Крісс стає небезпечним для нього і для винаходу.
Усе-таки їм вдалося дійти згоди. Флетчер добився від Крісса обіцянки, що той не накоїть дурниць.
— Заспокоїшся, — говорив він. — тоді обміркуємо, що робити. Грошей у нас доволі. Можемо припинити діяльність. Поїдемо куди-небудь, розважимося.
Флетчер брехав. У нього і в думці не було припиняти роботу футуроскопа. Але і Крісс брехав, даючи обіцянку не заподіювати шкоди винаходу. Крісс не відмовився від думки знищити футуроскоп. Флетчер надумав знищити Крісса. Між компаньйонами розпочиналися маневри, але тільки Крісс знав, як мало часу лишилося їм обом.
А до всього Крісс же не додивився долю до кінця. Зміцніє від потрясіння і додивиться. У нього підозра проти Флетчера. Якщо вона підтвердиться, Кріссові необхідно вжити контрзаходів. Усе слід продумати, все врахувати. Одним ударом він вирішить усе: свою долю, долю Флетчера і долю футуроскопа. Тільки не поспішати. Ні, поспішати треба, адже сьогодні двадцяте серпня…
Так вони наближалися до фінішу — Флетчер і Крісс, криючись один від одного, як злочинці.
Крісс додивився долю до кінця. Свідомості не втрачав. Стиснув зуби і додивився. Підозра підтвердилася, і Крісс знав тепер, що робити.
У суботу, двадцять першого серпня, Флетчер запитав:
— Якої ти думки, Кріссе, стосовно морської прогулянки? Візьмемо катер, вудки. Половимо макрель.
Крісс знав, що нічого змінити не можна. І цю фразу компаньйона він також знав. Розпочинався фінал — такий самий, як у кінозірки і генерала Макговерна. Крісс міг відмовитися, втекти од Флетчера, запротестувати, однак нічого цього не зробив. Він сказав:
— Поїдемо.
І все пішло за сценарієм. Хіба наше життя не сценарій, написаний і затверджений природою? Крісс знав цей сценарій і знав, що змінити щось неможливо. Навіть інтонацію голосу.
— Поїдемо, — повторив він, прислухаючись ніби збоку, як це звучить.
Звучало цілком природно, Флетчер нічого не помітив.
— Годині о дев’ятій, — сказав компаньйон. — Рибальські снасті я беру на себе.
Вранці усе йшло за тим же сценарієм.
— Я пішов, — сказав Флетчер. Спустився сходами і рушив направо, у мисливський магазин на Франклін-стріт, де завжди можна було дістати волосінь і вудлища.
Крісс вийшов одразу після нього і попрямував у інший бік, в інший магазин. Йому можна було не квапитися. Жодна небезпека йому не загрожувала, навіть небезпека викриття. Він знав кожен свій крок і кожен вчинок. Було навіть цікаво, ніби він дивиться на себе збоку. Або на когось іншого. За кілька хвилин до повернення компаньйона він уже був у лабораторії. Обережно поклав під кожух футуроскопа чотири продовгуватих згортки, попередньо обмотавши їх дротами від вхідної електромережі, і, з’єднавши дроти, замкнув їх. І поїхав з Флетчером на риболовлю.
На пристані вони узяли катер з повним запасом пального.
— Як погода? — запитав Флетчер служника, який розмикав ланцюг, що ним катер кріпився до причалу.
— Чудовий прогноз, сер, — відповів той. — Можете їхати спокійно.
І це все було відомо Кріссові, до останнього слова.
Флетчер був спокійний, навіть незворушно спокійний і впевнений у собі: він знав, що Крісс не вміє плавати.
Вони від’їхали далеко. Берег бузковою смужкою виднівся на обрії. їх не бачив ніхто, крім сонця і хмар. Однак сонце і хмари були високо і не могли нічому перешкодити.
Флетчер не став глушити мотор, залишив його працювати на малих обертах.
— Механік з мене поганий, — сказав він. — Раптом відмовить зовсім…
Почали ловити рибу. Крісс сидів на правому борту, опустивши ноги у воду. Упродовж усього ранку він пробував аналізувати свої відчуття. Напередодні він пам’ятав, що завтра неділя і чим ця неділя закінчиться для нього. І вночі — він погано спав цієї ночі — згадував, що завтра рокований день. Вранці він підкорився долі без опору — нічого не зміниш. Усе йшло, як показував футуроскоп. Навіть задумане проти Флетчера Крісс робив механічно: роль була розписана до кінця, Крісс грав її і поводився, як статист, кожний крок якого підпорядкований режисерові. Сів з Флетчером у автомобіль, вийшов на пристані. Флетчер запитав про погоду так, як це мало бути. І тільки у човні Крісс відчув, що забувається. Море напливало на нього, витісняючи із свідомості картини, побачені у футуроскопі. Коли Крісс пробував згадати, що станеться далі, він уже не міг цього згадати, свідомість пригнічувалася чимось незрозумілим і могутнім, що розросталося у ньому, змушувало жити лише миттю, відсуваючи усе стороннє. Хіба що у підсвідомості залишалося щось схоже на передчуття, на тривогу, проте ніщо не могло вже піднятися звідти, сформулюватися у думки або в протидію.
Крісс закинув принаду, відчуваючи, як волосінь час від часу тремтить у руці, — риба клювала. Він уже витягнув дві макрелі, вони вигиналися і стрибали на дні човна, ще живі. І тут борт стрімко нахилився під ним, і Крісс опинився у воді. Тої ж миті заревів мотор, човен рвонувся вперед. Крісс борсався у піні, яку залишив по собі гвинт, і, захлинаючись, кричав:
— Флетчере! Зупинись!
Обличчя компаньйона віддалялося і зменшувалося, моторка линула до берега зі швидкістю двадцяти вузлів. Над Кріссом зімкнулася вода, захльоснула зіниці зеленню пляшкового скла. На мить перед ним мелькнула макрель, викликавши нечіткий спогад, що все це Крісс уже бачив…
Флетчер здав катер тому ж служнику.
— Сер?.. — запитав здивовано той.
— Нещастя! — обірвав його Флетчер. — Спішу в поліцію.
Компаньйон був спокійний. Або хотів бути спокійним. Щось на кшталт виправдувальної промови укладалося в його мозку. Перед ким він виправдовувався — перед собою?.. Чи готував промову для поліцейського комісара? Промова була дивна. Самого себе Флетчер називав у третій особі. Йому здавалося, що це звучить переконливо. “Крісс упав у воду, — притягував він слово до слова. — І пішов на дно. Бачить бог, Флетчер не доторкнувся до нього пальцем! Нещасний випадок… Звідкіля Флетчер міг знати, що Крісс не вміє плавати? Не знав — слово джентльмена! Уявити тільки: вони вчилися і працювали разом одинадцять років! Бідний Де-від, хто міг подумати, що так станеться!..”