Дара Корній є справжньою казкаркою, творів якої з нетерпінням чекають тисячі читачів. Особливим талантом письменниці є уміння розсотувати оповідь із маленького макового зернятка. Фантастичний світ її романів, що продовжують історію, започатковану у «Зворотному боці світла» (2012), постійно розширюється. Він увиразнюється в окремих постатях та безлічі вставних оповідань, які то відводять читача від основних подій, то знову повертають до них. Але головним, напевно, є те, що в основі казкової оповіді Дари — знайомі всім з дитинства боги протоукраїнської міфології. Перун і Ярило, Лада й Полель, Мор і Мара оживають під пером казкарки, набувають цілком людських рис і характеристик: закохуються, ревнують, страждають, вболівають за долю рідних. Вчинками богів керують зовсім не вища мета й доцільність, а емоції й почуття, інколи штовхаючи навіть великих світлих на підступ і зраду. «Завжди обирає серце», — ця формула сюжету, віднайдена Дарою, має допомогти героям розібратися у собі та в хитросплетінні казкових світів, якими вміло маніпулюють сірі. До чого призведуть ревнощі однієї з богинь і віддане кохання іншої, яка зробила вибір серця, знехтувавши всіма законами, і хто з великих піддасться сутіні, що руйнує без бою і бере в полон без зброї, — про все це у продовженні фантастичної історії від Дари Корній.

Фентезійний світ, навіть якщо це світ, який імітує реальність, завжди поділений на Добро та Зло. Життя головних героїв зазвичай слугує полем битви цих супротивних сил, рівноваги між якими, звісно, не може бути. Хай якими лютими є випробування наших улюблених персонажів чи які переконливі перемоги злих сил, ми чекаємо на торжество світла і щасливе завершення оповіді. Але якщо у хід подій втручається третя сила, так звана нейтральна емоційність, або сірість, яка здатна роз’їсти будь-що і будь-кого зневірою? Яким тоді буде завершення казкової історії?

Сірість ніколи не діє прямо, не говорить відверто, не виражає власних почуттів. Вона — показово нейтральна. Для чого ж у такому разі сірому світу маніпулювати безсмертними? Звести в єдиному поєдинку — не на життя, а на смерть — великих богів Перуна, Ладу й Сварога? З якою метою введені в оману повелитель темного світу Мор і повелителька смерті Мара? Невже ціною інтриг сірих є життя Птахи, ожилої Магури, відновленої Перуниці? І якщо це так, чи не помилилася вона, коли обирала серцем темного Стрибога?

І найголовніші питання: чим Птаха настільки небезпечна для сутіні та яким чином вплине вибір Мальви на її долю і на рівновагу світла й темряви?

Дара Корній інтригує, захоплює і непокоїть читачів недомовленостями, що роз’яснюються в кожній із наступних книжок фантастичної історії, плетиво якої розгортається навколо дівчини з непростими ім’ям і долею. Це — Мальва, яка, незважаючи на юний вік, отримала серйозне та дуже відповідальне призначення і здобула Перемінник безсмертя з рук хлопця Остапа, нічим не прикметного, на перший погляд. Проте й сама Мальва до сімнадцяти років не підозрювала про своє справжнє покликання, тож чи може бути щось дивне у тому, що Остап з часом зазнає неймовірного переродження?

Третя книжка казкового циклу Дари Корній, яка має назву «Зворотний бік сутіні», дає відповіді на одні запитання та загадки й натомість висуває інші: роман не завершує пригод нещодавньої безсмертної Мальви, а це означає, що подорож незнаними світами триватиме й далі!

Тетяна Белімова

Мор аж почорнів від люті. Злоба розчинилася в ньому повністю. Майже не контролював себе. Його посміли ослухатися. Ба більше — ошукати. Стрибог, його єдиний син… ну, то вже стара історія. Цей весь у матусю й час від часу зривається, бо та світла паскуда, тобто Птаха, майже його перекроїла на свій лад, і тут час потрібен, щоб усе змінити. А ця шмаркуля, Мальва тобто. Його власна онука. Оце видовисько влаштувала! Не просто осоромила його перед капищем, відмовляючись випити з чари Чорнобогової! Вона ще й показово сотворила нікчемне позорище, використавши його закляття проти лихослів’я, накладене на неї, на свій лад. Бий ворога його зброєю. Чи не він вклав їй до голови це правило? Гарна учениця. Відмінниця майже. От же ж лупнула! І тепер переховується. Нічо-нічого, її знайдуть. Хай вона навіть перетвориться в пилинку. Все одно їй у світі Відтіні не заховатися.

Міряв кроками бібліотеку. Від стелажа ліворуч до стелажа праворуч. Зупинився перед картиною на стіні. Майже чорне сонце загрозливо висіло над сутінковими горами. Улюблене полотно. Це його спогад зі світу Чотирьох Сонць. За іронією долі, того самого світу, у якому народилася Птаха, ця клята жінка. Тьху ти, куди не глянь — кругом вона. Дратувався ще більше. О, він добре розгадав весь її підступ. І сина занапастила, і онуку зіпсувала. Невже помста? І знання того, що саме він розпорядився знищити Оселище Дива разом з усіма мешканцями, не дає жінці спокою? Оракул тоді й справді не збрехав, коли проголосив пророцтво: «Та, що прийде з Арати, вкраде серце твого сина, полонить душу. І це знищить світ темний». Шкода, що Птаха тоді вижила. Ні, не так! Чому вона тоді вижила? Тому тепер так вишукано мстить, б’є по найвразливішому? О Чорнобоже! Його єдиний син втратив ґрунт під ногами. Мор відчував: той падав кудись, у якусь безвихідь. Мальва чи не єдина зараз ще сяк-так тримала при здоровому глузді.

Відійшов від картини. Схопив зі столу скляну темну кулю, у яку зазвичай ховав свої думки, якщо мав переговори з кимось, для кого мусив видаватися цілком чесним, відвертим. Зараз та куля була порожня. Загнав у неї побільше свого паскудного настрою. Схопив її та замашно хряпнув об стіну. Хух! Трохи попустило. Де ж ці служки? Невже так важко у Відтіні знайти живу напівсвітлу душу? Вона ж випромінює світло. Всі це бачили, але вперто відмовлялися визнавати. Мор ніколи цього не визнає. Навіть коли доведеться в цьому зізнаватися самому Сварогу.

Де ж Мальва?

Він сам був ладен кинутися на її пошуки, щойно після Ритуалу наказав привести її до себе. За непослух у світі Відтіні нещадно карають. А цирк, який влаштувала біля капища Мальва, — це неприпустима поведінка, яку він як Повелитель темного світу не має права вибачати навіть улюбленій онуці. Так-так, саме улюбленій онуці. Мальва йому подобалася. Вона дуже нагадувала Мару. Був переконаний, дівчина зараз у своїй кімнаті, відлежується після сеансу блювання. Однак ані в кімнаті, ані деінде в Чорнобоговому Храмі Мальву не знайшли.

Всі добре знали, що Храм Чорнобогів — то окремий Всесвіт всередині великого темного світу. До його будівництва доклав зусиль сам Сварог. Храм усередині безконечний. Хоча так відразу й не скажеш, коли вперше побачиш. Він має стіни й навіть, здається, дах. Просто той губиться десь у високості між хмарами. Око людське, навіть безсмертне, не сягає такої безмежності, туди і не долетіти, навіть гадкою чи думкою. І тому, заради безпеки усіх живих, щоб випадково не загубилися в безконечному Храмі, та ще й, очевидно, задля безпеки темного світу, сам Чорнобог зробив темному Храму особливий подарунок.

У кімнаті ключника Худіча він знаходиться. Такий собі міні-макет Храму. Його особливість у тому, що поміж нерухомих стін і вікон сходами туди-сюди метушаться різнобарвні цятки, які відповідають за всіх живих істот, котрі зараз перебувають у Храмі. Звісно, проклятих це не стосується. Якщо цятка зникає з макету, це означає — вона вийшла за поріг Храму. Потрібно лишень назвати ім’я того, кого шукаєш, — і на макеті чорною заливкою показувалося місце, де він зараз є. І от сам Худіч повідомляє Повелителю Мора, що дівчини в Храмі немає — ні в дозволеній для її перебування частині, ані в забороненій. Мальвина цятка з карти щезла.