Вільям Шекспір (?)

Переклав Дмитро Павличко

1

Що робить? Вмерти? Жить?

Чи любов — тільки схов

для печалі?

Чи свій сум їй на глум

Понести, чи втекти

якнайдалі?

Вічний раб ніжних зваб,

Я з кохання вмираю;

Я зачах від зневаг,

А вона мов не бачить мойого відчаю.

2

Я свою печію

В спів жалю переллю,

в розгоряння надії.

Сміх її — то мої

Щастя дні маревні,

гнів її — то обдурені мрії.

Сумнів мій — кат лихий,

Геть же, геть же з очей моїх, кате!

Не підеш? Буду все ж

Проти волі твоєї кохати.

3

Не вини без вини,

Не погань без вагань

свою милу.

Ти спитай і нехай

На одвіт буде світ

а чи тьма, що злама твою силу.

Я знесу ту грозу,

Потішання стерплю — не її то провина.

Бо вона — неземна,

І того, кого любить, ображати повинна.

4

Але ж ось в сні здалось

Ох, ті сни — тінь мани!

йде голубка моя зі мною;

Я, вона та весна,

Навкруги — тиш, луги,

квіти — хвилею запашною.

На траву-мураву

Ми сідаємо для відпочину.

Спрагота — уст уста

Доторкнулися в ту божественну хвилину.

5.

А вітрець-пустунець

Ходить, в’є, мов своє,

її кучерів золото ясне.

Тільки глянь та й зів’янь!

Дотик уст — гине глузд,

чарування зникає прекрасне.

Я дивлюсь, я боюсь:

Бо вона — це щось більше, ніж образ людини.

Лиш любов може знов

Довести, що ця врода ніколи не згине.

6

Та коса, мов яса,

Те чоло — неба тло

в передрання,

З тих зіниць-зоряниць

Сяйво йде молоде,

здобуває трофеї кохання.

Чистий вид, мов блакит,

Щоки — вроди сяйної знамена,

Я горю, мов на прю,

Бо жага нахлинає на мене.

7

Уст кармін! Палить він,

Перейма крадькома,

насолоди малює в уяві;

Лиш надпий мед п’янкий,

Зможеш ти все знести —

дні печальні в біді та неславі.

Похвала немала

Підборіддю найкращому в світі.

Шия, стан — без доган,

Злотні перса, здоров’ям налиті.

8

А хмільна голизна,

Нагота золота,

що дурманить!

Нахились, роздивись

Всі дива божества,

що принаджують, манять.

Тут нема сил ума —

Лиш сама досконалість природи.

Жодних вад — повен лад,

Бо вона — королева найвищої вроди.

9

В тому сні навесні

Від хандри та жури

я звільнився;

Але ба! Знов журба

Надійшла, як лиш я

розбудився.

Я повинен любить,

Йти на поклик свого почування.

Всі труди відклади —

Та не відкладай лиш кохання.

Питання авторства деяких творів мають дискусійний характер. Думки шекспірознавців не завжди збігаються. Прикладом цьому може бути полеміка, що розгорілася у середині 80-х років XX сторіччя з приводу знайденого сучасним американським дослідником Г. Тейлором у фондах Бодліанської бібліотеки в Оксфорді вірша «Що робить?». Під ним стоїть прізвище Шекспіра. Та нема певності, що він справді належить Шекспірові, але вірш цікавий і вартий уваги. Тут його представлено у перекладі Дмитра Павличка. Але оскільки щодо авторства є сумніви, то біля імені Шекспіра поставлено знак питання.

Текст відтворено за виданням «Шекспір В. Твори у шести томах. Том 6», Київ, «Дніпро», 1986.