Вільям Шекспір

СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ

Переклав Юрій Лісняк

Тезей, князь Афінський.*[1]

Іпполіта, цариця амазонок,* заручена з Тезеєм.

Егей, батько Гермії.

Гермія, дочка Егея, закохана в Лізандра.

Лізандр,

Деметрій, закохані в Гермію.

Гелена, закохана в Деметрія.

Філострат, розпорядник розваг при дворі Тезея.

Пітер Клинець, тесля (Пролог в інтермедії).

Нік Навій, ткач (Пірам в інтермедії).

Френсіс Дудка, міхоправ (Тізба в інтермедії).

Том Носик, лудильник (Мур в інтермедії).

Робін Замірок, кравець (Місяць в інтермедії).

Гембель, столяр (Лев в інтермедії).

Оберон,* король фей і ельфів.

Тітанія,* королева фей і ельфів.

Пак, або Робін Паливода,*

Горошок,

Павутинка,

Метелик,

Гірчичка, ельфи.

Почет Тезея й Іпполіти.

Інші феї та ельфи — слуги Оберона й Тітанії.

Місце дії— Афіни й недалекий ліс.

Входять Тезей, Іпполіта, Філостраті почет.

Тезей

Година шлюбу, красна Іпполіто,

Вже недалеко. Ще чотири дні,

Й новий настане місяць. Та старий

Минає так повільно! Він стоїть

Моїм палким жаданням на заваді,

Мов мачуха або стара вдова,

Що проїдає спадок юнака.

Іпполіта

Чотири дні у ночі швидко кануть,

Чотири ночі проминуть у снах,

Тоді півмісяць, ніби срібний лук,

Нап’ятий знов у небесах, осяє

Весілля наше.

Тезей

Філострате, йди —

Збуди афінську молодь до розваг,

Розбуркай жвавий і веселий дух,

На похорони смуток прожени:

Навіщо нам на святі гість блідий!

Філостратвиходить.

Мечем тебе здобув я, Іпполіто,

І кривдою здобув твою любов,

Та шлюб я справлю на інакший лад:

З пишнотою, з тріумфом, із гульнею!

Входять Егей, Гермія, його дочка, Лізандр і Деметрій.

Егей

Щасливий будь, преславний князю наш!

Тезей

Спасибі. Ти чогось хотів, Егею?

Егей

Поскаржитись до тебе я прийшов

На Гермію, оцю свою дочку.

Ось підійди, Деметрію. Владарю,

Це той, кого обрав я їй на мужа.

І ти, Лізандре, підійди. О князю,

А цей моє дитя приворожив.

Ти, ти, Лізандре, вірші їй складав,

Обмінювався знаками любові,

При місяці співав їй під вікном

Облудним голосом пісень облудних,

Підступно закрадався в душу їй,

Обручки плів із кучерів своїх,

Усякі витребеньки дарував:

Сережки, персні, солодощі, квіти —

Усе, що юнь невинну спокушає.

Ти хитрощами серце їй обплів

І обернув дочірній щирий послух

В затятий норов. Славний князю наш,

Коли вона й перед твоїм лицем

Відмовиться з Деметрієм побратись,

То я прошу: дозволь мені вчинити,

Як давній наш закон повеліває!

Вона моя дочка, я пан над нею.

Нехай вона моїй скориться, волі

Й за нього вийде, а як ні – помре.

Тезей

Що скажеш, Герміє? Подумай добре.

Для тебе батько — все одно що бог.*

Це ж він тебе красою наділив,

Немовби виліпив чи вилив з воску,

І владен він тебе переліпити

Так, як захоче. Твій жених Деметрій —

Достойний і шановний чоловік.

Гермія

Лізандр також.

Тезей

Так, сам собою — справді,

Але твій батько не його обрав,

І через це — достойніший Деметрій.

Гермія

Якби ж то батько захотів моїми

Очима глянуть!

Тезей

Краще хай твої

Його судові мудрому скоряться.

Гермія

Благаю, світлосте, простіть мене!

Сама не знаю, звідки ця відвага

І як мені це скромність дозволяє —

Так вільно говорити перед вами, —

Та я прошу вас, світлосте: скажіть,

Яка найтяжча може бути кара,

Коли я за Деметрія не вийду.

Тезей

Померти мусиш чи зректись навіки

Усіх чоловіків. Подумай добре,

Спитай своєї крові молодої:

Пішовши проти батькової волі,

Чи зможеш ти вдягти убір черниці *

І в тьмавій монастирській самотині

Серед сестер неплідних вік прожити,

Холодний місяць славлячи тужливо.

Блаженні ті, що можуть кров свою

Смирити для довічного дівоцтва,

Але стократ щасливіша троянда,

Котра нам пахощі свої віддасть,

Ніж та, котра на пагоні невиннім

Росте, живе і в самотині в’яне.

Гермія

Волію так рости, і жить, і в’януть,

Аніж тому віддать своє дівоцтво,

Кому душа не хоче підкоритись,

Чиє ярмо ненависне мені.

Тезей

Подумай ще. Як місяць оновиться

І шлюб мій буде скріплений навіки, —

В той день готуйся смерть свою зустріти

За непокору батьковому слову,

Або Деметрія за мужа взяти,

Або при вівтарі Діани * скласти

Обітницю самотності й дівоцтва.

Деметрій

Зласкався, Герміє! А ти, Лізандре,

За мною визнай безперечне право.

Лізандр

Коли тебе так щиро любить батько,

З ним одружись, дочку ж лиши мені.

Егей

Насмішнику! Так, я люблю його

І все моє йому віддати владен!

Дочка моя, й своє на неї право

Я передать Деметрієві хочу.

Лізандр

О князю! Я Деметрієві рівний

І родом, і багатством. А кохання

Моє палкіше; тим-то я не нижчий

Становищем за нього — як не вищий,