Але не всі сприйняли цю новину однаково. Були такі, що не повірили, а деякі навіть поставилися до неї вороже. Особливо старшини мали сумніви й застерігали молодь.

— Шахрай! Дурисвіт! — лаяв Крокуюча Душа торговця-метиса. — Хто там знає, які він має наміри.

— У нього чесні очі, — виправдувався Червоний Лось. — Я йому вірю!

— Ти, Лосю, сиди тихо, бо ти на цих справах не тямишся. Хай над ними міркують розумніші голови.

— Не треба розумної голови, щоб мати мужнє серце й бути воїном.

— Так, правда, треба мати мужнє серце, але це не означає, що треба довірятися першому-ліпшому волоцюзі!

— Вождю! — гнівно вигукнув молодий воїн. — Неволя змінила твоє серце!

— Неправда! Вона тільки загострила мій розум і завбачливість… Кажеш, що в нього чесні очі? Чому ж він не з'явився просто до мене, а кружляв тут крадькома, мов лякливий койот?

— Бо він тобі не повірив! — хотів сказати Червоний Лось, але стримався, щоб не образити вождя.

Так, Крокуюча Душа вже був не той, що раніш. Нещастя, яке нас пригнітило, принизлива залежність від злої чи доброї (частіше — злої!) волі білого агента, начальника резервації — вчинили страхітні спустошення в душі вождя та багатьох інших воїнів.

У нашому клані утворилися два ворожі табори — табір людей, готових до боротьби, й табір обережних, які тої боротьби цуралися. На жаль, обережних було набагато більше, саме вони мали переможний вплив. Дійшло до того, що переслідували Червоного Лося й інших таких, як він, запальних юнаків, обвинувачуючи їх у небезпечній легковажності й засліпленні.

Минали тижні, а з півночі не було ніяких новин. В Канаді панував непорушний спокій, не було ознак сподіваної бурі. Старшини святкували перемогу, глузували з молодих.

Та одного дня щось змінилося. З'явилися глухі поголоски, невідомо ким принесені. Почали кружляти чутки, невловимі й загадкові, мов нічні метелики. Одного дня в повітрі затріпотіло слово — коротке, але великого значення, і знов невідомо, хто його вимовив перший:

— Луї Ріль!

Потім з сусідніх кланів чорноногих до нас потай з'явилося кілька земляків. Вони принесли звістки: здається, Луї Ріль з'явився над рікою Саскачеван і відверто утворив якийсь тимчасовий уряд, що мав захищати права метисів та індійців. Але й ці сусіди не могли нічого точно сказати.

— А цей Ріль підняв повстання? — питали старі.

— Мабуть, ні. Ми нічого про це не знаємо.

— Ось бачите! — ущипливо казав чаклун Кінаси. — Як вас водили за ніс! Такого сподівалися від цього Ріля, а тут нічогісінько.

Червоний Лось скликав своїх друзів на таємну нараду за пагорком. Останнім часом за ним стежили, і він мусив критися. Міцний Голос теж пішов за ним.

— Ми ще нічого не знаємо, — заявив Червоний Лось. — Але одне певне: метис Жан не збрехав. Луї Ріль справді з'явився.

— Але ж він мав дати сигнал до повстання, а чомусь сидить тихо. Що нам тепер робити?

— Нічого, бо ми ще не маємо точних відомостей.

— Чому метис Жан не їде, як обіцяв тобі? Зник і тільки його й бачили!

— Терпіння, друзі! Щось починається, це вже певне. Тільки прислухаймося пильніше та готуймо зброю.

Ах, як ми прислухалися в ці дні! Скільки кружляло поголосок, сумнівів, сподіванок, тривог! Ми брели в темряві, аж поки одного дня в ній не сяйнув промінь. Він упав якраз з того боку, звідки ми не могли його сподіватися: від самого агента.

Він скликав до себе всіх чоловіків резервації. Вони зібралися біля будинку агентства. Міцний Голос, який гірше розумів англійську мову, ніж я, взяв мене з собою. Ми стояли позаду, але агент промовляв так голосно, що нам було чути все. Я перекладав братові, як тільки міг точніше.

— В Канаді багато вовків, — виголошував агент. — Але тепер з'явився найгірший: двоногий вбивця, колишній вигнанець з нашої країни, дурисвіт з гадючим язиком, пройда, який використовує легковірність метисів та індійців. Стережіться його, мов чуми, його звуть Луї Ріль! Запам'ятайте собі прізвище цього негідника.

Міцний Голос штовхнув мене ліктем, і ми з усміхом перезирнулися.

— Отже, це правда: він в Канаді! — шепнув брат радісно. — Буде війна!

— Буде!

Агент казав далі:

— Між народом чорноногих та білими людьми ніколи не було війни. І вже ніколи не буде, бо нами керує Велика Біла Мати, наша королева за морем. Бунтівники над рікою Саскачеван намагаються збаламутити й підбити індійські племена проти канадського уряду. Мов шуліки кружляють між вами їхні посланці, щоб підбурити вас на злочин. Ми знаємо їх! Стережіться! Ваш обов'язок — негайно ж хапати цих зміїв і зв'язаними вести в агентство. За кожного з них, живого чи вбитого, ви дістанете щедру грошову винагороду. Бандитський отаман Луї Ріль та його посіпаки вже оточені славнозвісною Королівською Кінною поліцією та військовими частинами. Якщо тільки вони зважаться піднести на нас мерзенну руку, її безжально відрубають.

Страшні слова й погрози агента обсипали мене морозом, але, глянувши на Міцного Голоса, я заспокоївся: брат зневажливо посміхався. Він шепнув мені з огидою:

— Гавкає, бо мусить!

— Починаючи з завтрашнього дня, — оголосив агент, — кожен чоловік, старший від шістнадцяти років, повинен щоранку з'являтися в агентство для перевірки. З завтрашнього дня ви будете одержувати також вдвічі більше м'яса, ніж досі…

Тепер наші старшини вже не могли заперечувати, що Луї Ріль справді-таки діє. Але тим більше відкидали вони будь-який збройний виступ. Від інших груп чорноногих та від верховного вождя надходили рішучі вказівки: нічого спільного з французькими метисами!

— Це зрада! — заявив Чорний Лось своїм друзям. — Це боягузливість і зрада! Я з цим не можу згодитись! Іду на Саскачеван. Хто зі мною?

— Я, — перший відповів Міцний Голос, а за ним усі інші змовники.

Їх було кільканадцять.

— Але коли ж ми вирушимо? — кинув хтось запитання. — Чи там уже почалася війна?

— Здається, ще ні! А ми вирушимо тільки тоді, коли напевно дізнаємось, що там б'ються!

Я заявив братові, що теж піду з ними, але він відразу ж напосівся на мене: мовляв, я ще малий, ще зовсім шмаркач, не маю навіть зброї, і взагалі мені краще мовчати.

— У мене є лук! — образився я.

— Цього мало, Бізончику. У тебе нема ні рушниці, ні сил, щоб воювати!

— Все одно я можу придатися! Буду вам готувати їсти.

— Ет, відчепися.

Через кілька днів гримнула звістка, що над Саскачеваном почалася війна. Не якась там невеличка битва, а справжнісінька війна! Говорили про дві тисячі, навіть про три тисячі озброєних метисів, яких Ріль уміло організував, на зразок регулярного війська. Говорили також, що повстали всі індійські племена в лісах над Саскачеваном.

Нас охопила невимовна радість. Раділи всі, навіть старі не приховували задоволення, хоч і робили це потай, щоб не побачив ні агент, ні його підлабузники. Славнозвісна Королівська Кінна поліція, яка мала славу непереможної воєнної сили північного заходу, зазнала ганебної поразки: метиси знищили майже цілий її загін, яким командував полковник Оттер. Звістка про це дійшла до нас відразу з кількох джерел, не було сумніву, що це правда.

Коло змовників, яке гуртувалося біля Червоного Лося, зросло до трьох десятків з лишком.

— Коли ж ми вирушимо? — питалися воїни.

— Як тільки трапиться нагода, — відповідав він. — Готуйте коні, зброю, патрони і якнайбільше харчів…

Несподівано до нас прийшов метис Жан. Він з'явився вночі й обережно постукав до хати Червоного Лося.

— Нова велика перемога! — повідомив він. — Генерал Мідлтон з військом і міліцією атакував наші позиції, але наступ відбили, розгромили його впень. Він втратив сотні людей і зараз безладно відступає на схід. Наші теж відступили…

— Чому? — здивовано спитав Червоний Лось.

— Ми відступили на кращі, міцніші позиції, відійшли на кілька миль, до місцевості Батош. Там наші головні сили й ставка нашого уряду. Це місце так добре укріплене, там стільки наших людей, що взяти його не можна. Поки що…