— Через п'ять днів я буду у вас! — Юнак попрощався.

— Думаєте, він повернеться? — іронічно усміхаючись, спитав Жубер, який мовчки слухав розмову.

— Неодмінно!

— Свята наївність. Друже мій, ви погано знаєте паризьку богему. У цих патлатих волоцюг нема нічого святого, нема ні честі, ні совісті. Сьогодні ж уночі він розтринькає ваші п'ятдесят франків у компанії дівчат легкої поведінки і хіба що, згадавши вашу щедрість, вип'є келех за ваше здоров'я!..

— Я справді погано знаю Париж, але добре розуміюсь на людях. Цей хлопець талановитий. Він не тільки повернеться, але й принесе путню пропозицію.

— Поживемо — побачимо…

Молодий художник прийшов на третій день. Він приніс маленький об'ємний макет реклами старого американського бойовика «Багдадський злодій». Картина ця знову йшла в одному з кінотеатрів міста.

На макеті було зображено прославленого Дугласа Фербенкса, смуглявого, до пояса голого, в широких шароварах. Він причаївся на даху ажурного палацу східного володаря. Нижче, у глибині кімнати із склепистою стелею і вузькими вікнами, сиділа, підібгавши під себе ноги, молода дівчина в легкому східному одязі — полонянка з гарему. За високими стінами палацу бовваніли шпилі мінаретів. На небі висів великий диск рожевого місяця. Усе було подано у звичних традиціях «східної романтики». Потішним і несподіваним було те, що художник долучив до цієї екзотичної обстановки сучасних парижан — тих, хто заповнює вулиці, бульвари, магазини. Він немовби говорив цим: «Подивіться фільм — і кожен з вас переживе незвичайні пригоди, уявить себе героєм!»

Василь деякий час мовчки роздивлявся на макет. Потім покликав компаньйона.

— Гляньте-но, Жубере, якщо все виконати, ну, скажімо, в половину натурального розміру, добре освітити, це не може не привернути уваги. Правда?

— Так, непогано…

— Робота захопила мене, — схвильовано сказав художник і дістав з теки кілька аркушів цупкого паперу. — Тут ескізи рекламних малюнків деяких товарів…

На одному малюнку було зображено кімнату з елегантними меблями. Біля гарного полірованого секретера стояв зовсім розгублений гомила з ломом у руках. «Він такий гарний, що рука не піднімається розламати його!»— говорив напис. На другому малюнку худий Діоген з ліхтарем у руці розглядав виставку сучасної кераміки: «Якби я дожив до цього часу, я знав би, де купити гарненьку бочку-помешкання!»

— Дотепно, — сказав Жубер. — В усякому разі, свіжо і по-новому!

— Ви молодець, друже! Для початку зовсім непогано. Як вас звуть? — спитав Василь.

— Мене звуть Анрі Борро.

— Так от, Борро, скільки часу вам треба, щоб виготувати об'ємний макет «Багдадського злодія»? І що для цього вам потрібно?

Обличчя художника на мить освітилося радістю, потім знову стало зосереджене.

— Якщо дасте помічника і забезпечите матеріалами, думаю, днів за три впораюсь.

— Чудово. Матеріали візьмете внизу, в майстерні. Помічника запросіть самі. Ви знаєте розміри вітрини кінотеатру?

— Так, мосьє. Я виміряв вітрину.

— Є до мене запитання?

— Либонь, поки що нема.

Відпустивши художника, Василь поїхав до власника кінотеатру, в якому демонструвався «Багдадський злодій». У маленькому кабінеті, зі стінами, суспіль обвішаними афішами, відбулася нелегка для Василя розмова.

— Я прийшов з діловою пропозицією, — сказав Василь власникові кінотеатру.

— Слухаю вас, — відповів той, не запросивши навіть сісти.

— Я співвласник рекламної фірми «Жубер і компанія». Наша фірма, окрім інших справ, розробляє зараз нові методи реклами кінокартин. Замість застарілих, набридлих фотовиставок і панно ми пропонуємо об'ємні рекламні макети, що зображають окремі, взяті з фільмів епізоди, які можуть інтригувати глядача.

— Чого ж думаєте цим досягти?

— Привернути увагу публіки, викликати інтерес до фільму.

— Гм… Скільки коштуватиме ваш макет?

— Приблизно тисячу — тисячу двісті франків.

— О-го-го! — власник кінотеатру махнув рукою. — Тисячу франків! Це майже чверть денної виручки. Яка рація витрачати такі гроші, коли фірма кінопрокату мусить постачати нас рекламним матеріалом безплатно? Ні, мосьє, нічого у вас не вийде.

— Думаю, ви помиляєтесь. Наша реклама допоможе вам принаймні подвоїти виручку. Чому б вам не спробувати?

— Я не маю ні часу на експерименти, ні зайвих грошей… Якщо вже «Багдадський злодій» не дає повних зборів, то не допоможе ніяка реклама!

— В такому разі дозвольте нам рекламувати картину безплатно, як дослід.

— Безплатно? — здивувався хазяїн. — Навіщо це вам?

— Хоча б для того, щоб довести всім — у першу чергу вам — переваги нашого методу. Від вас потрібно буде тільки одне — освітити макет. Більше того, ми даємо зобов'язання зняти рекламу на першу вашу вимогу.

Наполегливість Василя, його переконаність справили враження. Власник кінотеатру знизав плечима.

— Ну що ж, дійте… Вітрина у вашому розпорядженні. Про освітлення я подбаю. Але пам'ятайте — жодного сантима…

— Дякую вам! — І Василь вийшов.

З кінотеатру він поїхав до директора-розпорядника великого універсального магазину і запропонував оформити вітрину меблевого відділу.

На відміну од похмурого хазяїна кінотеатру, молодий директор-розпорядник був привітна і балакуча людина. Він поцікавився, як саме збирається рекламна фірма «Жубер і компанія» оформити вітрину. А побачивши малюнок Борро, засміявся і сказав:

— Це незвично і дотепно. Парижани люблять таке!.. Ми міняємо оформлення вітрини щомісяця і взагалі витрачаємо на рекламу купу грошей. Спробуємо потратити трохи і на ваш експеримент. За оформлення меблевої вітрини пропоную вам триста франків, а там видно буде. До роботи можете стати хоч завтра.

— Що ви, мосьє! Такої суми не вистачить навіть на купівлю потрібних матеріалів.

— Ваша ціна?

— Тисячу двісті франків. І то тільки для початку. Певен, що згодом, пересвідчившись у перевагах нашого методу реклами, ви самі збільшите розмір гонорару.

— Ні, ні, це дуже дорого! Звичайно оформлення вітрини обходиться нам від трьохсот до семисот франків. Даю вам шістсот, згодні?

— Щоб мати можливість продемонструвати вам нашу рекламу, я, мабуть, погоджусь… Сподіваюсь, ми підпишемо угоду, що гарантує виплату обумовленої суми?

Директор подзвонив, увійшла секретарка, і він дав розпорядження підготувати угоду.

Виникла невелика пауза, і, щоб заповнити її, директор зав'язав з відвідувачем розмову.

— Ви, мабуть, іноземець, добродію? У вас ледь помітний акцент…

— Цілком правильно, я з Чехословаччини.

— І ви вже випробували свої методи реклами?

— Авжеж, у себе на батьківщині. Великий, я б навіть сказав, гучний успіх, яким супроводжувались мої досліди, і привів мене сюди, у Францію. Чехословаччина чудова, але маленька країна, і там ніде розвернутися людині з розмахом. Інша річ — Франція!..

— Буду радий і надалі не втрачати ділових стосунків з вами. — Директор-розпорядник явно симпатизував Василеві. — У наш час вести торгівлю нелегко!.. Ось незабаром, коли настане весняно-літній сезон, виникнуть нові турботи — розпродати не продані за зиму товари, рекламувати нові до сезону… Подумайте про це і, якщо у вас з'явиться оригінальна ідея, поділіться зі мною.

— З величезним задоволенням! У нас для цього є всі можливості. Наша фірма запросила на роботу найкращих паризьких майстрів рекламної справи, талановитих художників. Вони молоді, енергійні і, головне, не хочуть іти второваними стежками!

Секретарка принесла угоду, Василь підписав її і попрощався з директором-розпорядником.

Ярослав Кочек з Чехословаччини, який очолив рекламну фірму в Парижі, був на десятому небі від успішно завершених переговорів. Ідучи в свою контору пішки, він у думці підбивав підсумки. Що ж, зроблено чимало. Він — повноправний співвласник рекламної фірми. Художник Борро — безперечно, знахідка. Хлопець дуже талановитий, повний ідей, у нього є смак, фантазія. Через кілька днів біля вітрини кінотеатру товпитимуться цікаві. Либонь, хазяїн оцінить силу реклами, і тоді він, Василь, зніме макет або загне таку ціну, що в того й очі на лоба полізуть!…