Через два дні фюрер і дуче приїхали до Берліна. Василь був свідком цієї «події». Муссоліні стояв попереду в розкішному відкритому автомобілі, а Гітлер — позад нього. Вони врочисто проїхали кілька кілометрів по місту — від імперської канцелярії до Олімпійського стадіону.

28 вересня, о восьмій годині вечора, у Берліні відбувся величезний мітинг. Радіостанції всієї Німеччини передавали, як Гітлер вітав свого гостя — «одного з найвидатніших людей усіх віків, одного з трьох рідкісних геніїв, яких створює не історія, а котрі самі творять історію…» У відповідь Муссоліні теж не поскупився на гучні слова: «Коли фашизм має друга, він іде з ним до кінця. Завтра Європа стане фашистською і сто п'ятнадцять мільйонів душ піднімуться, як один, незламно рішучі…»

Пізно ввечері, провівши Сар'яна до хвіртки, Василь побачив на боковій стежці аркуш паперу і підняв його. У нього здригнулося серце, коли він зрозумів, що тримає невеличку, розміром з листівку газету, під назвою «Червоний прапор» — орган підпільної антифашистської організації в Німеччині. А в лівому куточку, вгорі, було набрано дрібним шрифтом: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Отже, підпільна організація живе і діє, Герман дотримав слова. Але як ця газета опинилася тут, на садовій стежці? Підкинув садівник Мюллер — хотів показати багачеві-американцю, що робітничий клас Німеччини живе і діє?..

Під час наступної зустрічі з Василем Вебер відверто висловив своє невдоволення появою підпільної газети, що мала колишню назву — «Червоний прапор».

— Не розумію, чого можна досягти виданням малюсінької газети певного спрямування? Навіщо дратувати фашистів, накликати на себе лють гестапо? — сказав він.

— Любий Вебере, чи не доцільніше нам виявити терпіння і широчінь поглядів?.. Хай кожен бореться з фашизмом, як вважає за потрібне, — для цього всі способи добрі! — відповів Василь.

Підпільна газета справила велике враження на робітників берлінських заводів і фабрик. Газету читали всі — навіть ті, хто стояв осторонь активної боротьби. Агенти гестапо нишпорили по заводах і фабриках, хапали підозрілих осіб, але так і не дізналися, де надруковано газету і хто це зробив.

Поява газети стурбувала власті. Про це розповів Василеві Лемке, що недавно повернувся з Італії.

— На диво живучі оті комуністи! — обурювався він. — Здавалося, усім їм край — запроторили в концентраційні табори не тільки членів цієї партії, але й тих, хто співчував їм. А вони все ще чинять опір, навіть випускають газету! Гітлер наказав добути їх хоч із-під землі. Інакше, каже, всіх розстріляю!.. Відважні вони люди, нічого не скажеш, — несподівано закінчив він.

— Про кого це ви, пане Лемке?

— Та про комуністів! Подумати тільки — всі тремтять від страху, а вони видають газету, закликають чинити опір. Сьогодні весь світ, навіть зарозумілі англійці, схиляють голови перед нами, а комуністи бунтують і підбурюють інших!

— Чому ви гадаєте, що газету випустили комуністи, і чи не перебільшуєте ви, любий друже, твердячи, що перед вами схиляє голову весь світ? — На обличчі Василя промайнула ледь помітна усмішка.

— Перебільшую? Анітрохи!.. Подумайте самі. З Іспанією ми впоралися? Ще і як! Винищили там усіх комуністів, соціалістів, анархістів, євреїв та іншу погань. А французи й англійці тільки вдавали, що не схвалюють наші дії, насправді ж раділи нашим успіхам в Іспанії. Тепер черга за Австрією та Чехословаччиною. Покінчимо з ними, — дивись, усі Балкани будуть наші. Звідси до світового панування один крок. Звичайно, без Америки, — похопився Лемке, щоб не образити американця.

— Ви вважаєте, що приєднання Австрії до рейху і загарбання Чехословаччини — справа вирішена?

— Ще б пак! Хіба ви не чули, що в Берлін приїжджав австрійський канцлер Шушінг? Прийнявши його в імперській канцелярії, фюрер заявив, що коли той і далі буде опиратися, то він, Гітлер, накаже розбомбити головні міста Австрії, а деякі з них стерти з лиця землі, як це було зроблено в Іспанії. Ну, Шушінг капітулював, і згодився дати австрійському націстові Зейс-Інкварту важливий пост у своєму кабінеті… Майте на увазі, що це тільки початок — восьма німецька армія стоїть напоготові біля австрійського кордону… Що ж до Чехословаччини, то план «Грюн» давно затверджено. Чехословаччина як самостійна держава перестане існувати наприкінці цього року!

— Та хіба французи дозволять вам привласнити дві самостійні держави Центральної Європи?

— Любий, наш фюрер зовсім не простак! Він завчасно домовився про все з англійцями, а французи й писнути не посміють без англійців!.. Ми й Францію миттю роздушимо. Не турбуйтеся — Гітлер усе передбачив, осічки не буде!

— Схоже, що ви маєте рацію. Битися з вами об заклад я не ризикую!

— І добре робите — тут пахне явним програшем!.. У мене прохання до вас. — Лемке запобігливо всміхнувся. — Не згодилися б ви покласти до себе в сейф деякі дрібниці?.. Мені незручно тримати це дома…

Він дістав із кишені штанів плескату бляшану коробку і, відкривши її, висипав на стіл брильянтові персні, сережки, кольє.

— Іспанська здобич? — стримуючи обурення, запитав Василь.

— Угу, — самовдоволено промугикав оберштурмбанфюрер.

— Покладіть коробку в сейф, хай лежить… Сподіваюся, розписка вам не потрібна?

— Що ви, звичайно, ні! — Лемке ретельно зібрав коштовності в коробку і поклав її в сейф.

— Пане Лемке, послуга за послугу! Я теж попрошу вас дещо зробити. Ви, звичайно, знаєте, що компанія, котру я уповноважую, має великі інтереси в Чехословаччині — понад шістдесят відсотків нафти і нафтопродуктів, що їх споживає ця країна, постачаємо ми. Нас дуже цікавить усе, що стосується цієї країни. Прошу вас зібрати найдокладніші відомості про плани Німеччини щодо Чехословаччини. Звичайно, за певну винагороду.

— Звіртесь на мене, для вас я зроблю все, навіть неможливе! — відповів Лемке.

Василь, як завжди, поклав продублювати відомості, добуті в оберштурмбанфюрера, щодо Австрії. Майор. Кольвіц із генерального штабу не тільки потвердив слова Лемке, але й назвав точну дату вторгнення в Австрію — 12 березня 1938 року.

І він не помилився: цього дня, на світанку, 8-ма німецька армія вдерлася на територію Австрійської республіки і, не натрапляючи на опір, швидко окупувала її. На другий день «імперським законом» Австрію було приєднано до рейху, а Гітлер звернувся до австрійців із балкона віденської ратуші з промовою: «Якщо з австрійського міста, де я народився, провидіння покликало мене керувати рейхом, то воно не могло не покласти на мене місію повернути мою дорогу батьківщину німецькому рейхові…»

В Берліні рейхсмаршал Герінг приймав по черзі послів іноземних держав і кожному говорив: «Канцлер Шушінг був несумлінний, і це змусило нас вчинити так, як ми тільки-но вчинили…»

Посол Англії Невіль Гендерсон, відомий своїми прогітлерівськими настроями, спробував заперечити. Він сказав Герінгові: «Але, пане маршале, якщо канцлер і був не досить благорозумпий, хіба це підстава для того, Щоб Німеччина вчинила таке грубе насильство?»

На це Герінг відказав: «Надто пізно! Гітлер уже у Відні…»

Ельза Браун постійно зустрічалася з Лізою, охоче брала у неї всякі подарунки, нарікала на гірку долю самотньої, всіма покинутої жінки, розповідала про свої біди… Боже мій! Гітлер остаточно покінчив з поняттям моралі і дав жінкам таку волю, про яку вони раніше і мріяти не могли… Тепер німкені, не побоюючись, що їх осудять, лягають спати з кожним стрічним чоловіком, а поважні матрони, матері сімейств, вважають за свій патріотичний обов'язок заводити молодих коханців із військових. Треба ж скрасити життя солдатів фюрера!..

— Подумайте, мадам, при цьому моральному занепаді, коли стають доступними молоді дівчата із гарних сімей, кому потрібна така літня жінка, як я? — То був крик душі фрау Браун.

Вона сказала, що відомості, які надходять в іноземний відділ націстської партії, стосуються головним чином Чехословаччини. Очевидно, у Франції та Англії примирилися з думкою, що Гітлер рано чи пізно захопить якщо не всю Чехословаччину, то значну частину її.