— Ножичок, до твого відома, тупий.

— Весь у хазяйку.

— Це як подивитися. Якщо в мене, чоловіка, бракує інтелекту користуватися даним знаряддям уміло, значить, у господині цього колючо-ріжучого предмета інтелект, коли можна так висловитися, гостріший. У мене є пацієнтка, негарна жінка…

— Негарних жінок не буває.

— Буває мало горілки, знаю. У тієї все обличчя в прищиках, щось з обміном речовин плюс, сама розумієш, відсутність сексу. Ненормально довгий ніс і косить праве око — в дитинстві це могли виправити, але батькам чомусь не спало на думку. Найсмішніше — її дядько банкір і лікує племінницю, не шкодуючи грошей. Отже, поки що я мало не єдиний лікар, котрому вдалося хоч якось допомогти цій дамі. Вибач, я не хвалько, просто пояснюю. Куди хліб?

— Сюди, — вона подала пластмасову тацю у червоний горошок. — Для чого так багато, ти, я бачу, захопився… Давай, хвалися.

— Ага! У нещасної була жахлива депресія. І я змусив її повірити в те, що вона вродлива по-своєму. Що таких жінок у світі дуже мало. Дав їй трошки тестів, брошурки різні. Так що предмет нашої дискусії, — Роман покрутив у руці ножа, — по-своєму гострий.

— Психіатр йому не потрібен.

— А мужчина не завадить. В руках цю грозу хліба тримає чоловік — і водночас психіатр. Кухонним причандалам, як бачиш, лікар не завадить.

Ольга критично оглянула стіл. Негусто, так. Зате — красиві тарілки. Зазвичай, гарний посуд відволікає увагу, а їсти з красивого Ольга любила і так званим повсякденним посудом намагалася не користуватися навіть для себе. Вона спритно — давно не годувала мужчину! — розклала яєчню по тарілках, витягла з банки обіцяні огірки, поставила в центр стола таріль, на якій зручно себе почували паруючі сосиски, прилаштувала тацю з хлібом, виставила кетчуп і гірчицю. Виделки… Ножі? Так. Ножі, все ж таки гість у хаті. Що ще?

— Не думала, що буду вечеряти не сама. Спиртного немає.

— Все одно я за кермом. Наступного разу.

Знову «наступний раз». Ольга починала побоюватися лікаря-психіатра. Набивається в гості, це точно. Що він подумав, цікаво? Не буде тобі «наступного разу», шановний, думати забудь. Сьогодні вийшло випадково, вона втратила звичну обережність — без того скільки всього сталося за день! Роман якось дивно дивився чи їй здалося? Ні, навряд чи людина з його досвідом двічі за півгодини нагадає про «наступний раз». Ясно, чекає від неї реакції.

— Серветки потрібні. Вони в кімнаті.

— Куди ж без них! — Роман знову блазнював.

Звичайно Ольга користувалася нічником, велике світло вмикала не часто. Але зараз їй хотілося швидше дістати з серванта чортові серветки, швидше згодувати несподіваному гостеві легку вечерю і швидше зачинити за ним двері. До чоловіків у своєму житті вона поки що не готова, і невідомо ще, скільки триватиме оце «поки що». Її рука звичним жестом ковзнула по стіні, палець торкнувся кнопки вимикача…

…На письмовому столі, просто на клавіатурі комп’ютера, сидів великий сірий щурисько і мив мордочку передніми лапками. Світло не злякало його, він просто перервав свою процедуру і очиці-намистинки зустрілися з поглядом Ольги…

Почувши пронизливий крик, Роман скочив з табуретки, мало не перевернувши стола. Ольга сама опинилася в нього в обіймах, вигукувала щось незрозуміле і тицяла пальцем у бік кімнати. Нічого особливого Роман не побачив. Все, як було. Гарнітур, софа, стіл, комп’ютер на ньому.

— Що? — він сильно труснув її за плечі. — Ну, що сталося?

Ольга притиснулася до нього так міцно, як могла.

— Не йди! Не йди сьогодні! Мені страшно, страшно, страшно!

Його рука погладила її волосся. Її рука лягла йому на потилицю. І, всупереч усякій логіці, всупереч усім правилам та умовностям, Ольга знайшла своїми губами його губи, які відповіли на поцілунок, спочатку несміливий, розвідувальний, потім — справжній, гарячий та довгий поцілунок жінки, якій давно хотілося фізичного кохання.

…Вже його язик подорожував по її піднебінню… Вже руки ковзнули під светр, пальці штурмували застібку ліфчика…

Вже вона скинула з нього піджак, а тепер боролася з ременем на штанях…

Почалося все, як у квапливих підлітків. Він опам’ятався першим, завмер, потім повів далі вже у темпі дорослого мужчини, котрий знає, чого хоче, і вимагає від жінки того ж самого. Вона прийняла його умови, якийсь час рухаючись чисто механічно, підтримуючи партнера. Але потім в ній прокинулося щось давно призабуте — і тепер ритм задавала вона, то розпалюючи чоловіка, то стримуючи його. Він щось шепотів їй на вухо, вона ж скрикувала, з кожним його рухом голосніше та голосніше. Все ж таки вона не прогадала, він досяг свого піку раніше, намагався створити ілюзію продовження, але вона знала — більше зараз нічого не буде, та це не важливо — їй не досить, та вона мужчину не відпустить, поки не підкорить своєї вершини, адже вона дуже довго сиділа біля підніжжя, чекала, чекала, тепер недовго, тепер трошки лишилося, тільки хай… хай він полежить зверху, ось так, так… І поцілує… так… так… ще… ще… О-о-ох!

— Якось одразу це сталося. Чи дурною була, не помічала нічого. Чи… не знаю. Коротше, виявилася не готовою. Повернулася додому, а вони в спальні. Навіть не на ліжку, на підлозі. Дівуля повністю гола, а цей красунчик тільки штани спустив. Так захопилися, що не чули нічого. А потім ця дурепа репетувала, наче ріжуть її. Знаєш, я отак стояла в дверях, слова сказати не могла. Коли вони мене побачили — німа сцена, куди там Гоголю та його «Ревізору». Дівка горлати перестала, в куточок відповзла. Чоловік піднявся діловито, штани підтягнув — і з такою посмішкою: «Олечко, не треба скандалів». Козел!

Ольга говорила напівголосно. Рука Романа машинально пестила її волосся. Вони курили в ліжку, чого Ольга собі в цій квартирі не дозволила жодного разу, тому попросила його прочинити балкон, аби дим на застоювався попід стелею. З вулиці проникла березнева вогкість, що дало їм привід краще вкритися і тісніше притулитися одне до одного. Роман не перебивав її, мовчки курив цигарку за цигаркою, розуміючи, як необхідно зараз жінці вихлюпнути душу.

— Не пам’ятаю, що тоді кричала і взагалі робила. Прийшла до тями — ні дівки, ані чоловіка, дзеркало розтрощене, стільці перекинуті, подушки на підлозі. Вранці з’явився. На що розраховував — не ясно, тільки квіти приніс і шампанське. Вже потім, коли до суду дійшло, він довідки тицяв, мовляв, я завдала йому серйозних травм. А я по голові пляшкою не влучила, він рукою встиг закритися. Ну, вигнала його з кухонним ножем у руці. Дряпнула кудись. Словом, розвелися зі скандалом. Квартира його була. Поділ майна… Мені плювати, адвокати все чіплялися: боріться, боріться, він вас жебрачкою лишить…

Ольга замовкла, збираючись з думками. Роман сприйняв мовчання по-своєму, рука ковзнула вниз, до стегна, та вона зупинила його, легенько стисла своєю рукою кисть чоловіка.

— Знаєш, коли все скінчилося, я навіть розгубилася. Одружилися з любові, жили нормально, раптом, як грім з неба, — зрада, розлучення, «боріться, боріться», — і все, війні кінець. Тільки тоді дійшло, що витратила всі сили. Собою не займалася, роботу занедбала, а я, між іншим, в корпункті «Комсомолки» працювала. Тобі важко зрозуміти, як це, коли довкола — порожнеча. А порожнечу в нас заповнюють лише одним способом, розумнішого за горілку народ нічого не придумав. Спершу на мене крізь пальці дивилися, особиста драма в жінки. Потім набридло: баба бухає, як вантажник, геть некерованою стала. Коротше, попросили мене з роботи. Ну, тут я вже пішла в рознос! — Ольга підвелася на лікті. — Жінки швидше спиваються. Без роботи не сиділа, допомагали знайомі, перебивалася гонорарами якось. Мене жаліли тихцем, це помітно було, тільки від цього було часом ще гірше… Є категорія людей, котрих жалість принижує… Як я ще рік протрималася, сама не знаю. Спочатку ще в компанії запрошували, з мужиками знайомили, поряд з деякими прокидалася вранці, гидко — і знову рятівні сто грамів. Навчилася похмелятися, по кілька днів могла з дому не виходити. І мене потроху перестали в гості кликати. На той час я до глюків допивалася, опустилась остаточно, гроші позичала в подруг. Якось навіть на вулиці мене наряд підібрав і до витверезника завіз. І що найгидкіше — жаліли всі, розумієш? Хоч би раз хто висварив, по щоках надавав. А жалість їхня тут була ні до чого. Подай цигарку.