За три години спостережень Ігор Крамар два рази виїжджав із офісу і так само двічі повернувся. Для цього треба було вийти з приміщення і сісти в джип. А повернувшись, вийти з джипа і зайти до офісу. Це тільки на перший погляд здається: процедура банальна і не варта уваги. Для когось із звичайних людей — можливо. Та тільки не для Крамаря, солідного бізнесмена районного масштабу з судимістю за бандитизм у біографії.

Наприклад, коли шеф збирався їхати у справах, спочатку вибігав охоронець із рацією і щось говорив у неї. За цим сигналом хазяйський джип, мов іграшка, яка керується по радіо, підкочував до входу. Водій розвертав машину так, аби дверцята з правого, пасажирського, боку були повернуті до вхідних дверей. Охоронець відчиняв їх, а вже потім сам Крамар в оточенні двох інших дуроломів у неодмінних темних окулярах швидко виходив, сідав у машину і їхав. Так само — після повернення: на поклик вибігав із нутрощів джипа охоронець, запопадливо відчиняв дверцята та разом із напарником прикривав прохід шефа з машини до офісу.

Сахновський навіть придивився до навколишніх дахів. Хтозна, раптом там справді засів якийсь суперкілер, снайпер, найнятий конкурентами Ігоря Борисовича? Якщо снайпера нема і не передбачається, то від якої, цікаво, потенційної небезпеки вимагає охороняти себе Крамар?..

І головне. Навіть дуже приблизних уявлень Антона про охорону дуже важливих персон, якою, поза сумнівом, вважав себе пан Крамар, вистачало, аби згадати: для такого рівня охорони повинна існувати машина супроводу. Тобто шеф їде в джипі, а за ним на віддалі — авто з кількома озброєними охоронцями. Тренованими інакше, ніж у саморобному спортивному залі з іржавою гирею та штангою, на якій облупилася фарба. Машина супроводу за Ігорем Борисовичем не поїхала. Цікаво, він що, боїться снайпера тільки тут, біля свого офісу? А там, куди він їде з діловим чи особистим візитом, снайпера бути не може? Логіка, звичайно, в цьому є. Не буде ж снайпер, мов Людина-Павук, стрибати з даху на дах, прямуючи за своєю потенційною мішенню в різні кінці містечка і чекаючи слушної нагоди. До того ж про своє пересування Крамар навряд чи оголошує в мегафон на весь Жашків. Тому, якщо припустити, що Ігоря Борисовича справді хоче хтось підстрелити зі снайперської гвинтівки, найкраща позиція — біля офісу.

Але є ще один варіант, і в нього Антонові вірилося якось більше. Ті троє, побачені ним в офісі, — насправді все, що може дозволити собі нехай і вчорашній бандит, але — нинішній жашківській підприємець. У Києві чи іншому великому місті людина зі способом мислення Крамаря не тиснула б на понти, справді оточила б себе нормальним штатом охорони. Тут же, в Жашкові, показуха все ж таки б’є по кишені. Та й для чого надмірно витрачатися на неї, коли люди й без того знають: у Ігоря Крамаря є охорона. Факт у цій ситуації важливіший за кількість.

Припустімо, сядуть обидва дуроломи в машину супроводу. А хто в офісі залишиться? Дівчина, залюблена в комп’ютерний пасьянс? Лишати з нею одного парубка теж не годиться — тоді супроводжувати джип доведеться теж лише одному, а це навіть за поняттями Крамаря було кумедно. Тож ліпше хай обоє стирчать у офісі, виконують свою функцію офісного інтер’єру, а двері в потрібних місцях та перед потрібними людьми для шефа, мабуть, відчиняє водій. Він теж має колоритний вигляд, для демонстрації можливостей та пихи цілком досить.

Ну, коли так, то й Антонові Сахновському цього цілком вистачало.

Цю ніч лікар хотів переспати на канапі, та Юлія не дозволила: фактично в наказовому порядку звеліла лишитися в спальні.

Вечір провели спокійно. У свої плани щодо завтрашнього дня Антон вирішив її не втаємничувати. Вона ж не дуже і просилася: жінку більше цікавили інші плани гостя, перспективніші. Сахновський вислухав усе про тутешню медицину, місцеву та районну, заодно — про хороших медиків, котрих постійно хтось кудись перетягує на кращі умови та кращу зарплату. І взагалі Гараніна чи не вперше в житті бачила людину, ладну поставити хрест на київській кар’єрі й починати жити тут, нехай на малій батьківщині, та все ж таки — в місці та місті з обмеженими можливостями.

Антон сам не помітив, як дозволив утягнути себе в розмову на улюблену й водночас болісну тему. Якби хтось попросив розказати, про що можна було говорити з малознайомою жінкою майже до півночі, Сахновський би не зміг цього згадати в деталях. Бо поступово розмова, під час якої виник коньяк із фруктами, перейшла в площину «за життя». А на цю тему можна говорити довго і не закінчити розмови ніколи. Хіба перерватися на сон.

Цієї ночі Антон заснув сам, без снодійного. Юля ж крутилася на канапі, виявивши заодно, наскільки та незручна, і вирішивши за нагоди купити нову. І намагалася зрозуміти, як так сталося: в її розмірене і стабільне життя разом із мертвим братом увійшла інша, зовсім незнайома людина. Покійний Руслан привчив її бути закритою. Важко триматися з людьми відкрито і пускати когось у свій приватний світ, коли в цьому затишному світі несподівано може виринути темною плямою молодший брат зі своїми фірмовими штучками. Нехай вона приречена це терпіти. Ось тільки чому це мусить терпіти хтось інший?.. Власне, колишній чоловік став першою сторонньою жертвою. Ось тепер — Антон Сахновський… Людина, про чиє існування вона б не дізналася ніколи, якби не поява Русика. Він діставав її не лише своїм життям: брат навіть своєю смертю, а вірніше — загибеллю створив додаткові проблеми.

Це ж через Руслана постраждав Антон Сахновський, як не крути.

Вмощуючись по можливості зручніше, Юлія раптом згадала — Антона теж відвідав чорний привид. Він тільки тепер розказав їй про це, і мимоволі виникла асоціація з якимось фатальним вісником смерті. Обоє дорослих людей погодилися: так не буває. Але все ж таки вони щось бачили, щоразу такі видіння передували фатальним подіям, і ось тепер за вікном чорна тінь не маячить.

Дурниця, звичайно…

Та нема лиха без добра. Нема чорної примари — значить, поки все йде гаразд.

З цією думкою Юлія Гараніна нарешті заснула.

Плутати в Жашкові особливо нема де.

Тим більше, якщо їдеш джипом по центру містечка і перед тобою розступаються менш престижні автомобілі. Проїжджа частина маленького міста має одну перевагу, якою збирався скористатися Сахновський: не треба особливо ламати голову, аби вирахувати, який шлях обере та чи та машина. Особливо — джип. Таке авто мусить триматися центральних вулиць і доріг, його всі повинні бачити, мов норкову шубу модниці за будь-якої пори року.

Зранку Антон прокатався вулицями та провулками, котрі прилягали до офісу Крамаря, і теж вирахував свій можливий маршрут, передбачивши кілька варіантів руху. Та коли угледів, що Ігор Борисович вийшов з офісу і завантажився в джип, після чого машина поїхала прямо, збагнув — перший варіант маршруту був таки найправильнішим. Тому, не дочекавшись, поки джип його обжене, вирулив на сусідню вулицю, зробив гак провулками і дуже швидко опинився в засідці, місце для якої визначив наперед.

Відчуваючи, що все ж таки вагається, бо за природою своєю був, як і більшість людей, не надто агресивним, Сахновський, аби нагадати, для чого він вийшов на полювання, торкнувся пальцями ґулі. А потім, щоб остаточно розлютити себе, шкрябнув по ній, здираючи присохлу шкірку та відчувши під пучкою вологу крові.

Тепер усі сумніви лишилися позаду.

Джип саме вирулив у поле його зору. Діяти треба або зараз, або чекати іншої слушної нагоди. А за час чекання, відчував Антон, він таки справді може перегоріти.

Стиснувши зуби, міцно стуливши розбиті губи, він натиснув на газ.

Автомобіль із побитими передніми фарами вилетів із засідки, мов хижак — із кущів, і на повному ходу врізався в джип, намагаючись поцілити точно в лівий бік, у дверцята з боку водія.

Вдалося.

Скреготнули гальма. Звук від удару був схожий щонайменше на вибух петарди в новорічну ніч. Антон готувався зустрітися з могутнім боком джипа, тому завбачливо пристебнувся і вперся ногами, водночас утиснувшись у спинку водійського крісла. Джип, своєю чергою, теж не їхав надто швидко — на те не було жодної потреби. Відтак нападу не чекав: саме тому, за законами фізики, Антону ударом свого автомобіля вдалося розвернути важку машину під гострим кутом посеред вулиці. Воднораз заблокувавши вихід із боку водія.