Дід Наталки працював у губчека, потім — у карному розшуку. Батько, звичайно, не бачив для себе іншого життєвого шляху. Він мріяв про сина, котрий піде слідами предків і продовжить міліцейську династію, але народилася Наталка. Вдруге народжувати її матері не радили, та батько наполіг — бажання мати продовжувача «фамілії» перемагало в той час здоровий глузд. Результати виявилися сумними: дружина завагітніла, але вагітність переносила погано, врешті-решт стався викидень, жінка мало не померла в лікарні, тому про подальші спроби народити другу дитину навіть мови не могло бути. Звичайно, Наталка не повинна була вступати на жоден інший факультет, окрім юридичного. У родині панував офіційний культ правоохоронних органів, і дівчина з дитинства сприйняла його, оцінила й сама горіла бажанням швидше вирости і стати міліціонером. Часи змінилися, престиж міліцейської професії підупав, зате суспільна значущість юриста різко зросла. Однак коли Наталка підросла настільки, щоб дедалі частіше заводити розмови про одруження, батьки були категоричні — іншого зятя, окрім працівника міліції, вони для себе не уявляють і не приймуть. Наталка не заперечувала. Адже вона була міліцейською донькою та онукою. Через те кандидатура Максима Глода виявилася ідеальною.

Не можна сказати, щоб тесть аж надто опікувався зятем. За його службою він, звичайно, стежив, але протекцій не складав. Бо зять виявився досить самостійною людиною і, що головне, нормальним професіоналом. Про таких кажуть, «опер від народження». Саме в таких природжених ментів виникають родинні проблеми. Робота для них часто стає першим домом, родина — другим. Вони приходять пізно, йдуть рано, і взагалі — до такої категорії чоловіків дружини або мусять звикати, або швиденько з ними розлучатися. Наталка, маючи перед собою приклади бабусі та матері, готувалася стати ідеальною дружиною мента, і таки стала нею. А це для сискаря набагато важливіше, аніж покровительство тестя — великого та авторитетного міліцейського цабе.

Головною вигодою від Наталчиної ідеальності було те, що вона за всі роки подружнього життя жодного разу не наїхала на Макса за пиятики, що становили собою необхідний та неодмінний елемент і міліцейської, і власне оперської роботи. Часто опери закладали за комір у кабінетах чи генделиках після трудового дня, та й оперативні агентурні контакти ніколи не обходилися без спиртного. До честі Глода, він намагався не навантажувати без потреби власну печінку й не зловживати добрим ставленням дружини. Та коли в результаті оперативно-алкогольних заходів не вдавалося проконтролювати себе до кінця, Наталка зранку стоїчно приводила чоловіка до тями, не дорікнувши йому жодного разу. Іноді Глодові здавалося, що таких дружин просто не існує.

Звичайно, дружина знала про вбивство Корбута і з розумінням поставилася до чоловікового стану, коли той повернувся ввечері після похорон. Її батько теж віддав загиблому колезі належне, але на поминки не поїхав. Василь Шостак узагалі погано переносив міліцейські похорони, навіть якщо не знав особисто того, кого ховають. Хоча у зв’язку зі зростанням кількості самогубств і серед керівництва, і серед особового міліцейського складу він підтримав ініціативу міністерства: ті працівники міліції, незалежно, чи він начальник відділу, чи простий патрульний сержант, котрі накладають на себе руки, ганьблять своєю поведінкою органи. Всім тяжко, але не всі стріляються з табельної зброї. Ховати з почестями за рахунок МВС самогубців не будуть, їхні родини не отримають матеріальної допомоги й пенсії, бо чоловік загинув не на бойовому посту, а дітям назавжди перекриють дорогу в міліцейські вузи. Такий лист-попередження, призначений виключно для внутрішнього ознайомлення, розіслали всім без винятку керівникам міліцейських підрозділів України. Хоча зміст його в якийсь спосіб став відомий всюдисущій пресі, котра однозначно засудила такий підхід до проблем міліцейського суїциду. Шостак готовий був особисто підписатися під кожним його пунктом. Та коли хтось гинув від ножа, кулі чи гранати, Шостак неодмінно брав під особистий контроль питання допомоги родині загиблого.

Поминали Корбута в актовій залі управлінського Будинку культури. Глодові після третьої чарки, випитої мовчки і стоячи, стало фізично важко переносити увесь цей офіціоз. Спочатку всі по черзі мусили по п'ять хвилин постояти біля труни в почесній варті. Проти самої процедури Глод у принципі нічого не мав, але черга з товаришів по зброї виявилася величенькою, і коли нагоджувалося чергове начальство, Черниченко брав новоприбулого за лікоть, підводив до голови черги, і з боку це мало такий вигляд, що керівництво має привілей віддати загиблому останній борг поза чергою. Потім, коли біля могили почали штовхати промови ті, хто навряд чи й знав, як виглядав Серьога Корбут за життя, траурна церемонія набула особливо гнітючого відтінку. Розуміючи, що в таких ситуаціях ніколи нічого оригінального сказати не можна, Глод усе одно не міг прийняти подібного стану речей. Винесли труну, сказали біля могили кілька слів, закопали мужика, поплакали, пом’янули і розійшлися. За роки своєї оперської роботи Максові доводилося — куди ж подітися! — досить часто бувати на похоронах убитих бандитами міліціонерів, та цього разу йому здалося, що похорон Корбута перетворився в якусь дивну й незрозуміло зразково-показову акцію. Притула сказав йому за столом: місцеве телебачення і журналісти провідних міських газет отримали персональне запрошення від керівництва УМВС, крім того, тесть Глода скористався своїми особистими контактами і запросив телегрупу з телеканалу «Інтер». Сюжет про похорони убозівця, загиблого від руки безжального бандита, планувався у випуск новин, та Максим не збирався дивитися телевізор. Вибравши момент, він, Сташенко та ще кілька оперів, які знали Серьогу особисто, пішли з-за столу. Прихопивши кілька пляшок у найближчому магазині та взявши якоїсь простенької закуски, вони поїхали на конспіративну хату, де Сташенко періодично проводив зустрічі з агентурою і куди періодично водив баб, пом'янули Корбута в тісному колі своїх. Потім дорогою додому Глод зайшов у ще один питний заклад, перехилив сто грамів уже на самоті й запив усе це пивом. Удома дав Наталці роздягти себе і вкласти в ліжко.

На ранок він усе чітко пам'ятав, аби проаналізувати ситуацію і зрозуміти: ота остання горілка з пивом була абсолютно зайвою. У роті — сухо, зовсім некомфортно й гидко, відригувалося кислим, повіки розліплювалися важко, тупий біль пульсував у скронях. Уся паршивість його вранішнього стану помножувалася на день тижня. Сьогодні субота, за інших обставин він, можливо, мав би законний вихідний. Тим більше, що справу про напад на фірму «Драко» розкрито і передано слідчому. Одним клопотом менше, хоча з власного досвіду Максим знав — не надовго. Але з урахуванням ситуації капітана Глода могли сьогодні терміново викликати на роботу.

Поруч сопіла дружина. От хто має незмінний вікенд. На Максове щастя, Наталка зовсім не переймалася фактом, що не може у вихідні бути з чоловіком і вести, як належить подружжю, якусь подобу світського життя. Наприклад, ходити в гості на чай з тістечками, у кіно, театр або просто гуляти. Навіть повалятися вдома перед телевізором — і то щастя. Глод кілька разів ловив себе на думці: Наталка все ж таки переймається, просто не подає вигляду, бо так вихована і звикла. Іноді вони все ж таки проводили вихідні разом, і в більшості випадків чоловік півдня відсипався, а дружина читала, згорнувшись калачиком у кріслі, або розслаблено глипала в блакитний екран. На календарні свята вони йшли або до її батьків, або, коли стояла гарна погода, вибиралися на шашлики. Трошки врізноманітнювала життя родини Глодів Максимова відпустка — Наталка вже кілька років поспіль пробивала їм через фірму путівки в Крим, у пристойний санаторій. А одного разу навіть вдалося виїхати в Анталію на тиждень, хоч Глодові там не сподобалося. Він ніколи не думав, що буде почуватися так незатишно й незручно в незнайомому мовному середовищі, серед незвичної спеки та гармидеру турецьких базарів. Його шлунок, котрий запросто перетравлював дешеву горілку, невідомо з чого зроблений самогон, смажені біляші та чебуреки, пиріжки з лівером та вчорашні бутерброди зі скрученою ковбасою, відмовився перетравлювати страви східної кухні. Навіть дублянка, задешево виторгувана дружиною, не принесла радості — недовго в ній козирився. Під час одного виїзду «на труп» у підвалі зруйнованого будинку доводилося пересуватися, зігнувшись у три погибелі і підсвічувати ліхтариками, Глод подер рукав об цвях. Після цього повісив модний одяг у шафу, віддаючи перевагу зручнішому для щоденної оперської роботи вбранню. Словом, враження від першої в житті закордонної поїздки лишилися не найкращими.