– Досить, – перервав її Котовський. – Тепер послухаємо чоловіка.

Максим зітхнув. Під стволом пістолета справді почуваєшся незатишно.

– Запитайте в неї, чи бачила вона ці гроші.

– Ти їх бачила, лялько? – спитав Муса.

– Ні, – призналася Ірина. – Я їх не бачила. Але він сам казав…

– Тихо! – прикрикнув банкір. – Нехай він далі пояснює.

– Розумієте, останнім часом не лише в країні, а й в усьому світі відчувається певна соціальна напруга. Люди часто видають бажане за дійсне, і…

– Коротше! – перебив Котовський. – Без статей і лекцій про міжнародне становище.

– Якщо коротше, то нехай Ірина сама вам розкаже, де, коли і за яких обставин вона почула від мене про той мільйон. Нехай розкаже, особливо про те, як усе це було! Печи, Ірко, їм свої пиріжки, печи! Я цю історію вже чув, але не дмав, що вона сама настільки в усе повірить. Бач, кохана, до чого твій язик…

– Рота закрий! – знову зірвалася Ірина, і тепер її вже не лякав навіть пістолет.

– Вона права, – промовив банкір. – Ми з дівчиною вийдемо в іншу кімнату, і там вона розкаже все, що знає. Розкажете? – він вирішив перейти на «ви».

– Запросто! – відповіла Ірина. – Нехай знає! Тепер я на вашому боці, правда: заберіть у нього мільйон, і не буде в цього козла ні мільйона, ні дружини!

Гордо піднявши голову, вона прослідувала в спальню. За нею, заховавши пістолет, посунув Муса. Останнім з кімнати вийшов Котовський. Максим почув, як грюкнули двері спальні.

Почалося.

Тепер, коли його рідна жінка в такому стані, за її щирість та відвертість він був спокійний.

– Можете бути з нами абсолютно щирою та відвертою, Ірино Григорівно, – промовив Котовський, вмощуючись біля неї на краєчку ліжка. – Чоловік же зрадив вас заради купи якихось папірців. Дайте нам докази того, що він знайшов гроші, і ми вирвемо їх у нього. А ви при цьому не постраждаєте. Добро?

Ірина Бойко кивнула.

– Отже, почнемо з початку, – сказав Котовський. – Значить, два дні тому ваш чоловік признався вам, що знайшов гроші. За яких обставин це було? Ось так прокинувся і признався?

– Ні. Розумієте, – тут Іра трошки знітилася, – ми перед цим посварилися… Ну, і він запросив мене в одне місце, ніби, знаєте, на знак примирення. Роматична обстановка, все таке…

– Сюди? – Муса показав їй рекламний буклет, знайдений на тумбочці серед купи глянцевих журналів.

– Сюди, – підтвердила Ірина.

– Ви там його взяли? Буклет…

– Ні…, – тепер вона справді пригадала: ця яскрава рекламка вже була тут, принаймні, вона навіть думала, що непогно було б колись у цьому буржуйському місці відпочити. – Не знаю… Може, з журналу випала. Знаєте, влітку в глянцеві журнали вкладають такі штуки. Вони ж запаяні в целофан, ось вони і не випадають…

– Хто запаяний у целофан? – перепитав банкір.

– Журнали, – повторила Іра і додала для чогось: – Жіночі журнали. Для жінок.

– У кожному номері – жіноча мрія, – прочитав Муса на обкладинці одного з них, потім жбурнув його на підлогу. – Все ж таки мрія… І як же вна здійснилася?

– Коротше, так: два дні тому по обіді ми зібралися, вийшли з дому і за нами приїхав великий чорний джип, – почала свою оповідь Ірина.

– Карету, значить, подано, – відкоментував Нетудимак.

– Яку карету? Ага, схоже на те, – погодилася Ірина. – Ми сіли…

– І в джипі чоловік сказав вам про гроші?

– Ні, пізніше. Спочатку ми приїхали, потім в номері на нас чекав одяг…

– Ви голі в джипі їхали? – уточнив Муса.

– Кажі ж вам – приїхали ми туди по-простому, а там уже в номері все було. Вечірня сукня, костюм…

– Коротше, карета привезла Попелюшку на бал, – знову втрутився Котовський, в якого ледь-ледь зажевріла підозра: а цей хлопець, чоловік білявки, не такий вже й неправий…

– Схоже на це, – повгодилася Іра.

– І в такій обстановці він сказав вам про гроші?

– Ні, ви що, – Ірина вже захопилася спогадами з дуже недалекого минулого. – Потім ми спустилися вечеряти і познайомилися заодно з двома типами, справжні клоуни. Ну, як Бім і Бом. Один розказав, як вилив під сосну коньяк із пляшки, і виришив за рік перевірити, чи коньяк не пустив коріння, уявляєте? Пішли ми з ними в ліс, Максим копнів заелю і спраді викопав пляшку! Тільки не коньяку французького, як мусило бути, а бренді якогось…

Банкір і людина-орангутанг перезирнулися.

– Замість коньяку в землі виросло бренді? – перепитав Котовський. – І викопували все це два клоуни, Бім і Бом?

– Ні, викопував чоловік, – спокійно сказала Іра. – Клоунам потрібен був незалежний експерт. Тільки вони не те щоб клоуни…, – вона раптом замовкла: хто ці двоє, вони тоді так і не дізналися: – Вони… Саша і Артем…

– Клоуни Бім і Бом, які зовсім не клоуни, а Саша і Артем, полили землю коньяком, а виросло бренді. І то через рік, – підбив підсумок банкір. – Я правильно вас зрозумів?

– Там ще горілка була, – пробелькотіла Ірина, відчуваючи, що її заносить кудись не туди, при тому, що говорить вона чисту правду.

– Ага. Ще пляшка горілки від коньяку виросла, – сказавши це, Муса так само зловив себе на думці: хтось із присутніх таки не дружить із головою.

– Після цього ритуалу чоловік сказав вам про гроші? – банкір уже не посміхася і дивився на молоду жінку, як лікар – на безнадійного пацієнта.

– Ні, – невпевнено промовила Ірина, все ж таки бажаючи довести історію до кінця: – Потім ми танцювали, до нас підійшов Артур Комаровський, той самий, з агентства «Комар», знаєте?

– Чув. Фірма відома, – відповів банкір. – Підійшов – і…?

– І запропонував мені стати моделлю для його нової фотосесії… «Анжеліка і король» називається… Я буду Анжелікою…

– А королем хто? – поцікавився Муса.

– Про короля не знаю… Королевою буде сама Алла Пугачова. Нас навіть познайомили, – тільки тепер до Ірии почало доходити, як усе це виглядає, якщо історію про вечір виконаних бажань переповісти ось так, слово в слово.

– Значить, Алла Пугачова, – повторив Котовський. – Після того, як ви викопували з землі бренді, яке виросло з коньяку, під керівництвом двох клоунів, які не клоуни, вам зробив пропозицію керівник однієї з найвідоміших агенцій Києва. Він познайомив вас із Аллою Пугачовою, вона запросто візьме участь в фотосесії Комаровського разом із вами. Ну, Ірино Григорівно, – тепер його голос був підкреслено лагідним, – що ще відбулося того фантастичного вечора?

– Максим сказав, що знайшов мільйон доларів.

Тепер Іра сама в це не зовсім вірила.

А тим часом на вулиці випадкові перехожі теж не вірили своїм очам.

Бо просто перед ними розгорталася сцена з типового американського бойовика.

З одного боку до будинку підїхав мікроавтобус, із якого швидким ланцюжком вистрибнули бійці міліцейського спецназу в камуфляжі з чорними півмасками на обличчях. Побачивши їх, оперативники в запиленій «шкоді» хотіли вистрибнути назустріч, аби розібратися в ситуації, але двері їхньої машини з обох боків заблокували чоловіки в цивільному, наствивши на пасажирів пістолети. Тим ного не лишалося, як підняти руки.

Одночасно з іншого боку скрипнув гальмами чорний бус із емблемою спецпідрозділу «Беркут» на борту. Бус вивергнув озброєних бійців, які кинулися оточувати будинок з іншого боку, а оперативики з відділу майора Шалиги вже оточували «Жиглі» біля пісочниці, де сиділи Немирович із Данченком.

У цей самий момент на даху будинку з'явилися супергерої в камуфляжі і почали спускати вниз приготовані мотузки, збираючись штурмувати квартиру через вікно і виручати всіх, кого, за попередньою інформацією, тримають там заручниках.

Коли, нарешті, в полі зору один одного з'явилися майор Петро Швидкий і майор Павло Шалига, непорозумінням швидко поклали край: тепер уже це була їхня спільна операція.

А ось у квартирі Бойків непорозуміння лише починалися.

Звелівши Ірині сидіти в спальні, а Мусі – стерегти її і не давати розкривати рота, Котовський повернувся в кімнату, зміряв Максима уважним поглядом, поцікавився: