Граф за звичкою опустив термометр у воду й не повірив своїм очам! Температура води замість приписаних 8° за Цельсієм була лише 7,5°. Графиня зблідла. Невже цей нікчема прикажчик не міряв температуру?
Об’єднаними зусиллями вони відтягли Ксавера від води, пояснюючи йому, що він може застудитися. Потім закрили посудину кришкою і, не тямлячи себе, побігли до прикажчика.
— Ти зміряв температуру води для Ксавера, нікчемо? — накинувся граф на Мартіна.
Мартін показав на ліжко біля вікна:
— Ваша милість, синок у мене тяжко захворів, у нього гарячка, і я напуваю його.
— Пхи! Я питаю тебе: чи змірював ти температуру води для Ксавера?
— Забув, ваша милість, хлопець тяжко хворий, я даю йому пити, голова в мене йде обертом!
— Так оце так, — закричав несамовито граф, — ти виконуєш свої обов’язки?! Більш я не хазяїн тобі, мерзотнику! Ти робиш, що тобі заманеться. Негайно збери свої манатки. Я тебе звільняю. До вечора щоб і духу твого тут не було, інакше-бо накажу викинути тебе разом із хлопчиськом.
— Який негідник, — підтримала графиня.
А до вечора прикажчик Мартін заколов Ксавера. Викликаний ветеринар зміг лише констатувати смерть. Графиня мало не збожеволіла від горя й лежала непритомна. Прикажчика зв’язали жандарми, а його хворого сина викинули з садиби.
В газетах з’явилося повідомлення:
Мартін, прикажчик відомого аристократа графа Рамма, був звільнений за недбайливість. Бажаючи помститися, він заколов цінний екземпляр свині. Злочинця віддано під суд. За чутками, він не визнає ніякої релігії. Якщо це підтвердиться, то ось вам зайвий доказ того, що той, хто не вірує в Бога, спроможний на жахливі вчинки.
Три місяці пробув Мартін у попередньому ув’язненні. Тут він виявляв упертість і не ходив до костьолу. Під час слідства виявилися різні плями його біографії. П’ятнадцять років тому його було ув’язнено на чотирнадцять днів за порушення закону, що забороняв вуличні збіговиська. Негідник не хотів іти геть навіть тоді, коли йому наказав сам пристав. То вже був зародок його поганого норову. Потім він відсидів три дні за вигук: «Гей, ви, чубаті!» Це новий доказ його запеклої мстивої вдачі.
Обвинувач використав усі ці подробиці та гріхи обвинувачуваного. Коротко вказавши на його злочинні нахили в минулому, він виявив цілковиту впевненість у тому, що якби обвинувачуваному потрапив під гарячу руку замість Ксавера граф, то він би й графа заколов, як ту свиню.
Нелегко було оборонцеві. Минулого не приховаєш, а хвора дитина — це вже занадто сентиментальна й притягнута за волосся обставина, щоб вона могла пом’якшити справу.
Боляче було дивитися на бідну графиню, що була присутня тут як свідок і проливала гіркі сльози, поглядаючи на оксамитову стрічку, що лежала на столі перед головою суду.
— Впізнаю, — відповіла вона на запитання голови. — Так, я впізнаю: вона належала моєму дорогому Ксаверу, кості якого поховано під клумбою лілей у саду замку.
Обвинувачуваний не каявся, визнав себе винним і був засуджений на шість місяців ув’язнення із суворою ізоляцією за навмисне знищення чужої власності. Але це ще не все. Щоб восторжествувала справедливість, у нього за цей час помер син: Божі жорна мелють помалу, але впевнено.
А порося Ксавер мирно спочиває під клумбою білих лілей, серед яких стоїть пам’ятник з написом: «Тут спочиває наш Ксавер, заколений убивцею Мартіном, засудженим на шість місяців суворого одиночного ув’язнення. Похований 8 квітня 1907 року у віці півтора року. Хай буде тобі земля пухом».
Граф Рамм замовив собі зі стрічки небіжчика Ксавера краватку й надіває її у день роковин загибелі благородного поросяти.
Барон Клайнгампл був дуже вченою людиною, і коли він успадкував від своєї тітки замок у Битовхові, то дні і ночі обмірковував, як удосконалити свій новий маєток.
Передусім він вирішив, що старі дуби-велетні, які росли в парку перед замком, затуляють краєвид, і тому покликав управителя свого нового маєтку й наказав йому пересадити їх кудись в інше місце.
Управитель маєтку цілий тиждень ходив наче у воду опущений і, згадуючи про наказ барона, почувався дуже погано. Як саме барон уявляє собі пересаджування таких дерев?
Управитель пішов на прийом до барона й знайшов його в бібліотеці, заглибленого в читання якоїсь фахової книги. Коли управитель після тривалого вступу пояснив барону, що столітні дуби не пересаджують і що він не уявляє, як це можна зробити, барон усміхнувся й наказав управителеві подати йому з шафи товсту зелену книгу.
— Це книга про садівництво, мій любий, — сказав ласкаво барон, — розгорніть її на тій сторінці, де закладка, і ви побачите, як все це просто; там є й малюнок. Бачите, як гарно це змальовано? Читайте!
Управитель прочитав:
— Як пересаджувати фуксії. Фуксія виймається з горщечка й просто з усім корінням перекладається в інший горщечок. При цьому треба звернути особливу увагу на коріння й намагатися його не пошкодити.
— Ось бачите, дорогий мій, як усе це легко робиться. Накажіть вирвати дуби із землі й перевезти їх на ті місця, які я вам покажу. На вказаних місцях будуть викопані великі ями, в них ви вставите дуби — от і все. У мене великі плани щодо реформування маєтку. Ці плани повинні здійснюватися систематично й неухильно. Зрозуміло, на перший погляд вам здається, ніби дещо важко здійснити, як, наприклад, пересадити ці дуби, але у нас тут є чудова література з усіх фахів і, крім того, енциклопедичний словник. Почнете з пересадки того найстарішого дуба, що височіє перед самим замком. Головну увагу зверніть на коріння, кожен корінь треба обережно вийняти з землі. Дуб треба пересаджувати так, як і фуксію, а ви читали, що коріння фуксії має бути непошкодженим. А дуб і фуксія — одне й те ж саме, дуб — також рослина.
Барон був у запалі, і управитель не заперечував.
— Я хочу, щоб усі дуби росли за замком біля ставка, або ще краще — ми висушимо став і замість риби посадимо дуби. Навколо ставка поставимо крісла, і я там буду відпочивати від своїх турбот. Тепер скажіть мені, любий управителю, коли дуби цвітуть? Це дуже важливо, бо коли б на них були пуп’янки, то ми не змогли б пересаджувати; у цій книзі сказано, що навіть фуксію не можна пересаджувати, коли вона починає цвісти. Але я думаю, що тепер уже осінь і мої побоювання зайві. Все ж одна річ примусила мене замислитися: фуксії треба пересаджувати в теплому приміщенні, а з дубами це робити неможливо. Тепер уже досить холодно, і думаю, що я це питання вирішив цілком практично. При пересаджуванні будемо розігрівати ґрунт навколо дубів, для цього поставимо невеликі цегляні печі, а після осушування ставу в них будемо нагрівати землю і засипати нею коріння в ямах. Пересаджувати дуби будемо вдень, тому що навіть фуксію не можна пересаджувати вночі: від цього може пошкодитися листя. Думаю також, що під час пересаджування дубам дуже шкодив би дощ, а тому, коли дуб будуть виривати з ґрунту, робітники повинні вилізти на дуб із парасольками й сидіти на верхів’ї, поки дощ ущухне й роботу буде закінчено.
І ще про одну річ хочу поговорити з вами. Замість дубів ми посадимо в порожні ями фінікові пальми. Це буде дуже красиво й вигідно — ми збиратимемо врожаї. Я думав багато про це і зрозумів, як треба по-справжньому реформувати наше господарство. Чому в нас ніхто не садить фініків? Тому що ліньки. Ми будемо вивозити фініки в усі країни світу. Ґрунт у нас дуже добрий. Я вчора був у полі й дуже здивувався. Думаю собі, які в мене гарні цукрові буряки! А прикажчик каже: «Пробачте, пане, але то не буряки, а картопля». Якщо людина плутає буряки з картоплею, то, зрозуміло, ґрунт тут дуже добрий. Тільки картоплиння було дуже сухе й поламане. Тому наступного року необхідно біля кожного куща картоплі встромити довгі тички й поприв’язувати до них стебла, як це я бачив на хмельових плантаціях або на виноградниках. Це також вигідно тому, що картопля буде рости вгору, а не вростати в землю; її не треба буде викопувати, а лише зривати, робота швидше йтиме й буде чистішою, і кожний зможе переконатися в досконалості нашого раціонального господарювання.