Знизавши плечима, вона відклала ніж і почала знайомитися з новим видом м’ясоторгівлі. З того часу вона посерйознішала. На другий день прочитала другий, третій, четвертий. Так, читаючи в середньому по три випуски в день, вона за дев’яносто днів перечитала всі 208 випусків. Починаючи від 108 випуску пані Возабова перестала стежити за собою і переодягатися.
На дев’яностий день її найкращі покупниці, ті, що брали товар за готівку, одержали від неї листа такого змісту:
«Вельмишановна пані! Завітайте, будь ласка, сьогодні ввечері до мене. Є для вас важливі новини».
Коли вони прийшли, Возабова зарубала їх усіх сокирою. Як тільки звістка про це облетіла місто, мені довелося видати «Амстердамського торговця чоловічиною» новим виданням.
Власник транспортного агентства Кобкан закликав до свого кабінету рожевощокого практиканта Пехачека й довго з ним говорив.
Коли Пехачек вернувся до свого столу, він був блідий і трусився всім тілом, а чуприна йому наїжачилась.
— Звільняють? — спитав бухгалтер.
Пехачек не відповів, а взяв пальто й капелюх і, не промовивши й слова, вийшов із контори. Бухгалтер зразу зайшов до хазяїнового кабінету, а вернувшися, похитав головою й сказав:
— Нічого не розумію. Пан хазяїн відпустив його на всю другу половину дня до винного погребка.
Решта п’ятеро практикантів заздрісно подивились на порожній Пехачеків стілець і знов устромили очі в свої фактури.
Над конторою транспортного агентства Кобкана завис дух таємниці, загадки, невідомості.
А справа була дуже проста, хоч і трошечки чудна.
Пан хазяїн говорив з Пехачеком дуже ласкаво. Сказав йому таке:
— Пане Пехачек, ви чоловік молодий і обдарований. Пан управитель і головний бухгалтер дуже хвалять вас. Ви старанний, меткий, кмітливий, скромний, енергійний, роботящий. Ви не п’єте, не курите, в карти не граєте, за дівчатами не бігаєте, боргів не маєте, на службі авансів не просите, добре вмієте рахувати, маєте гарно вироблене письмо, паперу не марнуєте, приходите до контори вчасно, виходите останнім. У вас є ділова жилка, ви дуже вправно стенографуєте і швидко, без помилок друкуєте на машинці будь-якої системи. Знаєте кілька мов і одягаєтесь скромно, але пристойно. Ваші черевики завжди ретельно вичищені, а комірець завжди свіжий…
У зразкового практиканта аж сльози на очах виступили від блаженства, він невідривно дивився на свого хазяїна, а той, кинувши на Пехачека милий, добродушний погляд, провадив м’яким, розчуленим голосом:
— За два тижні мої іменини. Мені було б приємно побачити в газеті поздоровлення й побажання від знайомих, друзів і персоналу фірми. Само собою зрозуміло, що пов’язані з цим витрати я беру на себе. Але я не хочу, щоб поздоровлення було заяложене, буденне. Я хотів би прочитати щось оригінальне, щось, скажімо, в транспортному стилі. Щось таке, чого у нас ще не було. Щось таке гарне, щоб читачі й через багато років згадували те поздоровлення до моїх іменин. Щось таке, щоб усі люди плакали. Ось я й згадав про вас. Звичайно, ви про це нікому ні слова. Дайте вашу руку.
Практикант подав хазяїнові тремтливу руку, той потиснув її й повів далі:
— Ви це зумієте. День сьогодні гарний, сонячний, думки у вас роєм роїтимуться. Я відпускаю вас зі служби на весь пообідній час. А щоб вам краще творилось, ідіть до винного погребка, випийте дві чвертки мускату або вермуту. Я знаю, ви не уп’єтеся. А потім поїдьте до Стромовки, сядьте десь там на лавці та й складіть те поздоровлення до моїх іменин. Ось вам п’ятдесят крон.
Отак і сталося, що практикант Пехачек вернувся до свого стола блідий як крейда.
Першу й другу частини доручення він виконав точно. Пішов до винного погребка, випив чвертку мускату й чвертку вермуту, не упився, негайно поїхав до Стромовки. Там сів на лавку й почав складати поздоровлення.
Але, на превеликий свій жах, помітив, що думки в нього не рояться роєм, що всі хазяїнові припущення про здібного практиканта дуже перебільшені і що ні гарний сонячний день, ні вермут, ні мускат йому не допомогли.
«Господи праведний, — зітхнув він, — таж я ідіот. Що це я за паскудство написав, адже тут нема ні крихти оригінальності. Ну чи не кретинізм — написати отаке:
„Прийміте наші палкі побажання, яких ми палко бажаємо вам. Ваше життя хай буде прекрасне, як небо у сяйві зірок. Хай труд ваш щоденний буде успішний, і хай помагає вам Бог. Здоров’я і щастя, і довгі літа, і вся ваша фірма нехай розквіта. Весь вік прожити в радості й щасті, і щоб сповнялись усі бажання — цього вам щиро бажають знайомі, друзі й персонал фірми“».
Пехачек видер з блокнота написане, порвав на клаптики, викинув в урну для сміття, тоді знову подумав і заходився писати.
У блокноті з’явилося ще кілька іменинних поздоровлень:
«І на цей рік хай щасливі будуть ваші побажання, вам найкращого бажаєм ми і звечора, і зрання. Самих радощів щодня, і в достатку та здоров’ї живіть ви й ваша рідня. Хай транспортні фургони подешевшають наполовину, і щиро поздоровляють вас, вашу шановну дружину і всю вашу родину знайомі, друзі й персонал фірми».
«Знов ми маємо щастя побажати вам щастя, і здоров’я міцного, і благословення від Бога, і достатку в усьому, і удач у житті діловому. Хай хвороби вас минають, самі радощі стрічають, і щотижня замовлень удосталь, і меблі возити, і багаж сторожити, і по всій республіці переселяння, і товарів доставляння, і прибутки мільйонові — палко зичать знову й знову знайомі, друзі й персонал фірми».
«Самої лише радості та довгого життя хай фортуна вам дасть. Успіху, удач, і щастя, і клієнтів без ліку, і з шановною вашою дружиною всяким добром тіштеся довіку. Щиро бажають і поздоровляють знайомі, друзі й персонал фірми».
«Фірмі вашій процвітати, а вам ніяких прикрощів не знати. Хай життя ваше плине щасливо, мов тихі ріки. Хай Господь вам дасть довгого віку. Щоб у кожній справі удачі вас чекали. А лихі недуги здалека обминали. Хай на транспортні послуги піднімуться ціни. Вам бажають такої щасливої зміни знайомі, друзі й персонал фірми».
Далі в блокноті пішли самі лише рими: «плине — лине», «щастя — удасться», «минає — немає», «зичимо — кличемо», «смутку — прибутку», «долі — доволі», «в домі — знайомі».
Нещасний практикант перекреслив усе це, порвав, викинув і, вхопившись руками за голову, подався прямо до Трої.
«Я йолоп, ідіот, я кретин, і більш нічого. У мене розм’якшення мозку. Щось оригінальне в транспортному стилі. Ох, дурна довбешка! Я йолоп, я зсунувся з глузду! Я інтелігент? Тварина я, а не інтелігент! У мене макуха в голові!»
У Трої він спробував відшукати натхнення в одному винному погребку за допомогою пляшки вина. Але замість сподіваного божественного осяяння запав у такий пароксизм тупості, що написав:
«В цей славний день, такий чудовий, ми палко зичимо вам, щоб і надалі життя ваше було незмінно радісне й веселе. Хай лиш добро в вашім домі розквіта, хай вас успіх супроводить весь час, живіть у здоров’ї довгі літа, і щоб квіти цвіли за вікном у вас. Цього вам палко бажають знайомі, друзі й персонал фірми».
— Готово, — сказав він, тупо сміючись над власними рядками. — Я спадковий психопат, звичайнісінький кретин і паралітик.
Уранці його капелюха знайшли на греблі шлюзу біля Клечан. У капелюсі лежав папірець із його адресою і двома словами: «Не можу…» І більше нічого.
У конторі п’ятеро практикантів розмовляли про загадкове самогубство свого колеги. Розмовляли тихенько, з належною дозою смутку, бо їм дуже бракувало доброго, веселого Пехачека.
Увійшов кур’єр і сказав:
— Практикант Клофанда, до кабінету пана хазяїна!