Синьйор Густаво підтверджував. І «мандри» Хитромудрого Одіссея продовжувалися.

— Хай йому абищо! — бурчав собі у вуса ревний поліцейський. — Щось мені цей черевичок ніби напрочуд знайомий! Я його бачив на чиїйсь нозі. Можу поклястися! Цього черевичка я вже бачив — це точно! І дві дірки пам'ятаю. До речі, що мені казала дружина сьогодні вранці? Ага, що у Ріти знову стопталися черевики. У цього дівчиська просто горять підошви!

Переходячи отак від помешкання до помешкання, синьйор Мелетті опинився нарешті перед своїм будинком. Найперше він постукав до воротарки, яка мала доньку років п'яти чи шести. Ця жінка трохи не полюбляла синьйора Мелетті, як і всякого поліцейського взагалі, а його особливо — за те, що років зо два тому він оштрафував її чоловіка за перевищення швидкості.

— Синьйоро Матільдо, чи вже прокинулася ваша донька?

— А ви що, поспішаєте здерти з неї штраф? — уїдливо відповіла запитанням синьйора Матільда.

— Що ви, що ви, ніяких штрафів. Справа така…

І Хитромудрий Одіссей пояснив мету своїх відвідин. Тим часом на сходах уже зібрались мешканці будинку — жінки й діти. Адже завжди було над чим пореготати, коли здибувалися синьйор Мелетті і синьйора Матільда.

— Ага, у вас кепські справи? — перекривила поліцейського воротарка. — То по-вашому, моя дівчинка може бути марсіянською шпигункою?!

— Та ні-бо, я цього не кажу!

— Атож, ви цього не кажете, але я сама все розумію.

— Зрештою, не я віддаю накази.

— Так, але штрафуєте ви!

— Я виконую свій обов'язок! — вигукнув ображений синьйор Мелетті.

— Ну, то йди сюди, Маріє Граціє, приміряй черевика… Що, він тобі завеликий, моя дорогесенька? Лізь назад у постілечку, мамине шпигунятко. А тепер черевичка хочу поміряти я сама!

— Але, синьйоро Матільдо, наказ стосується тільки дітей!

— Еге ж, он ви які! Воювати з невинними дітками ви просто мастаки… Побачимо, як ви впораєтеся зі мною!

— Схаменіться, синьйоро Матільдо! Ви геть порвете черевичка!

— Я? Таж я легка, мов пір'їнка! Важу тільки сто двадцять кілограмів. Ось кину все та відкрию на ярмарку балаган під вивіскою «Жінка-гармата». Зароблю куди більше грошей, аніж прислуговуючи отут кожному.

Вибух реготу перекотився сходами. На площадки визирнули і ті мешканці, котрі не брали участі в цьому спектаклі. Вийшли на сходи й синьйора Чечілія з Паоло та Рітою.

Синьйора Чечілія, побачивши, що її чоловік воює з воротаркою, хутко збігла вниз допомогти йому. Паоло спустився за нею, а Ріта, звісно, слідом за Паоло. Дівчинка вже передчувала щось лихе. Вона перша побачила, що суперечка вирує навколо її черевичка.

— Зараз я його таки приміряю! — оголосила синьйора Матільда всьому збіговиську.

І, скинувши пантофлю, стала впихати свою слонячу ногу в черевичок.

— Великий палець уліз! — переможно сповістила вона. — А зараз, дивіться, і решта влізуть.

Тут раптом втрутилася синьйора Чечілія.

— Стій, що ти робиш? — закричала вона.

— Приміряю черевичка — за наказом твого чоловіка!

— Чи ти не бачиш, що це Рітин черевичок?! Що за безглузді жарти ви тут витинаєте?

Синьйор Мелетті роззявив рота і вкляк приголомшений.

Синьйора Матільда, навпаки, так зайшлася реготом, що мало не задихнулась із сміху, і якійсь добросердій сусідці довелося бігти по склянку води.

— Кінець кінцем поясниш ти мені, що тут діється? — закричала синьйора Чечілія, вхопивши чоловіка за плечі.

— Військова таємниця… — ледве промурмотів Хитромудрий Одіссей.

— Де ти знайшов цього черевика? І що це за комедія?

— Помовч. Не змушуй мене говорити!

Зрештою поліцейський отямився і, глянувши довкола з професійною суворістю, крикнув:

— Розійтись! Спектакль закінчено!

Перший, хто без заперечень послухався його, був Паоло. Він непомітно прослизнув у двір і накивав п'ятами. Ріта й собі хотіла втекти слідом за братом, але батько встиг схопити її за руку.

— Ану ж, ходімо додому та розберемось як слід! Ріта якось видерлась із батькових рук і сховалася за маму. Та ще нічого не розуміла і продовжувала обурюватися:

— Погляньте-но, як ця льоха попсувала черевичка нашої Ріти! Але нічого, сміється той, хто сміється останній!

Синьйор Мелетті ще кілька хвилин розганяв цікавих і робив лад на сходах, а коли зійшов нагору до свого помешкання, то виявилося, що двері зачинено зсередини на ланцюжок.

— Відчини! — крикнув він дружині. — Іменем закону!

— Якого ще закону! Що ти хочеш з нею робити, з бідною дівчинкою?

— Ти краще у неї спитай, що вона накоїла! Спитай-но у неї, де і коли вона загубила свого черевичка! І впусти мене, а то всі сусіди почують.

Це переконало синьйору Чечілію. Вона зняла ланцюжок і прочинила двері. Проте, перш ніж впустити чоловіка, вона уважно подивилася на нього, намагаючись відгадати його наміри. Обличчя синьйора Мелетті було звичайне, хіба що, мабуть, трохи заклопотаніше, ніж завжди, але все-таки без помітних слідів божевілля.

— Добре, заходь. А ти перестань пхикати!

Останні слова стосувалися Ріти, яка невтішно ридала.

— Наша дочка — шпигунка! — вигукнув синьйор Мелетті. Він важко опустився на стілець і, розмахуючи черевичком, додав: — У мене є докази!

— Які докази? Дірки? Вони доводять тільки, що бідній Ріті давно пора купити нові черевички!

— Нічого ти не розумієш…

— А чого ж це я не розумію?

Синьйор Мелетті розказав усе, що стосувалося черевичка: як його знайдено в забороненій зоні, як запідозрено, буцімто марсіяни використовують дітей для збирання відомостей, як він, зрештою, ходив по будинках і приміряв черевичок.

— Я нітрохи не сумніваюся, — скінчив він, — що наша дочка працює на марсіян!

— Але ж це не марсіяни! — не витримала Ріта, витираючи сльози об мамину спідницю.

— Ось бачиш? — гаркнув Хитромудрий Одіссей. — Вона знає, хто вони. Отже, ти була там і бачила їх! І загубила черевичка, як виходила з космічного корабля.

— Але ж це не космічний корабель! — заперечила Ріта. — Це торт!

Мати відразу ж змінила позицію і негайно відважила дочці запотиличника.

— Я тобі покажу торт!

Синьйора Чечілія мала звичку спершу діяти, а потім думати. Ріта знову розридалася. Але цього разу вона плакала з образи, адже їй не хотіли вірити.

— Це торт, торт! — повторювала вона крізь сльози. — І зараз я вам докажу це!

Ріта вибігла на балкон, батьки за нею. Там вона відсунула горщика з геранню і сказала:

— Ось він!

Це Паоло вигадав так сховати рештки шоколаду. Він загорнув його в газету, перев'язав шпагатом і підвісив до балкона.

Синьйора Чечілія дуже обережно потягла мотузку, неначе то був шнур від бомби. Нарешті пакунок піднято, блискавично розгорнено, і всі побачили, що там.

— Шоколад! — згодилася синьйора Чечілія, бо довіряла своєму носові. — Де ти його взяла?

— Хто тобі його дав? — наступав синьйор Мелетті.

— Ніхто мені його не давав. Він упав з неба! Одірвався від торта, перш ніж той сів на Монте Кукко.

Другий запотиличник довів, що мати не вірила жодному слову.

— Бачиш! — вигукнув синьйор Мелетті. — Вона на їхньому боці, захищає тих марсіян. Ще й вигадує різні побрехеньки, щоб виправдати наших ворогів. Тепер ти віриш, що вона шпигунка?

— Шпигунка чи ні — я не знаю, — відказала синьйора Чечілія. — А от що брехуха — це напевне. Але сама вона ніколи не вигадала б такого. Де Паоло? Справді, де це він подівся?

— Він утік, скориставшись метушнею! — здогадався синьйор Мелетті. — Але я його спіймаю! А зараз ходімо всі по штабу!

— Ти збожеволів! Моя дочка не піде до штабу!

— Зрозумій, Чечіліє, батьківщина в небезпеці! Навіть — чуєш? — все людство в небезпеці! Ми не можемо приховувати того, що знаємо!

— Ну, як може батьківщина бути в небезпеці через якийсь торт? — вигукнула Ріта, тупнувши ногою.